ВСЮДИ АГЕНТИ...
Американська влада створила настільки розгалужений розвідувальний апарат, що сама втратила контроль над ним. Про це допомогло дізнатися розслідування журналістів газети «Вашингтон Пост».
Кожний, хто подорожує літаком Сполученими Штатами, звертає увагу на зосереджених панів у темно-синіх мундирах і голубих рукавицях. Спочатку вони мовчки забирають багаж, перевіряючи, чи випадково ми не замкнули його, адже замочок для ревізії доведеться зламати. Потім вивчають список пасажирів і гортають сторінки кожного паспорта в ультрафіолетовому світлі. І, нарешті, детальний контроль ручного багажу, який пасажир забирає до салону. Найменша підозра завершується затриманням для особистого контролю, навіть якщо пасажир може запізнитися на літак. Та незважаючи на це, раз на кілька місяців журналісту якоїсь із газет або телебачення вдається пронести на борт повітряного судна пістолет, мачете або муляж бомби.
Протягом двох років Дана Пріст, лауреат Пулітцерівської премії за виявлення таємних в'язниць ЦРУ в Польщі, і Вільям Аркін розслідували таємничі бюджетні підрозділи, створені після 11 вересня 2001 року, урядові будинки під Вашингтоном, яких нема на картах, і фірми, які уникають публічності, але отримують багатомільйонні контракти від розвідувальних агенцій. Із серії статей, які з'явились у газеті, випливає образ потужного розвідувально-безпекового сектора, який виріс в Америці після нападу 11 вересня 2001 року. Ця система пожирає величезну кількість грошей, наймає сотні тисяч людей, довіряє багато завдань приватним фірмам, і при цьому уникає державного контролю.
Ще до замаху на ВТЦ і Пентагон Америка мала розгалужену систему розвідки. Але та система була, принаймні, контрольованою; за кордоном шпигувала ЦРУ, всередині країни ФБР, для війська вербувала ДІА, а весь світ прослуховувала АНБ. Головною причиною невикриття змови Усама бен Ладена не був недобір інформації, а тільки відсутність обміну між 16 агенціями. Тому Джордж Буш обіцяв американцям велику реформу розвідки: кращий обіг даних інформації і більше розвідників на місцевості, щоб не повторився провал з неіснуючою зброєю масового ураження. Агенції засипали грішми, і на хвилі патріотизму та параної перед черговим замахом жоден політик не наважився запитати чи витрачаються раціонально мільярди доларів на національну безпеку?
Як підрахували Пріст і Аркін, від часу замаху в США створено 263 нові розвідувальні одиниці різної спеціалізації: від пошуку зброї масового ураження і стеження за можливими фінансовими на потоками терористичних організацій до боротьби з хакерськими нападами. У ФБР кількість підрозділів по боротьбі з тероризмом виросла втричі — з 35 до 106.
Розвідувальна імперія росте не лише в цифрах. Тільки під Вашингтоном з 2001 року виросли 33 нові таємні об'єкти, площа офісів ЦРУ збільшилася на понад третину, багато нових агенцій для маскування розкидано по всій країні у житлових районах, бізнесових центрах, а деякі — на військових базах,— повідомляє «Вашингтон Пост». Усі вони захищені від таємного прослуховування, мають таємні офіси, безпечний зв'язок і озброєну до зубів охорону. Щоб охопити цю імперію, команда Буша створила Бюро директора державної розвідки (ODNI). Протягом 6 років існування керували цією установою чотири особи — кожна йшла у відставку до кінця каденції, виявившись не в змозі контролювати всі підлеглі їй агенції, або обираючи більш прибуткову діяльність у приватному секторі.
Американська розвідувальна система не належить повністю державі. Завдання, поставлені перед розвідкою після 11 вересня 2001 року, перевищили її можливості. Крім того, тогочасна команда в Білому домі була переконана: бізнес робить все не тільки краще, а й дешевше, ніж держава. Слідом за «приватизацією» воєн у Іраку та Афганістані почався тихий аутсорсінг розвідки. Національна безпека нині перебуває в руках 1271 державної установи і 1931 фірми, що реалізують їх доручення. 70% гігантського розвідувального бюджету США потрапляє до підрядників. Слідом за грошима у приватний сектор широким струменем попливли також таємниці і люди, які раніше працювали на державних посадах,— серед них один із директорів розвідки, який нині керує фірмою по боротьбі з кібернетичним тероризмом.
У результаті, за оцінками «Вашингтон Пост», половину штату новостворених розвідувальних установ становлять молоді аналітики, недавні випускники коледжів без потрібного практичного досвіду, які продукують мало кому потрібні доповіді і звіти, непридатні ні для війська, ні для спецслужб.
Щоб упорядкувати інформацію, в Інтернеті видають спеціальну розвідувальну газету, де в обіг іде найцікавіша аналітика, але її також мало хто має час читати. Така ж ситуація в АНБ, де щоденно реєструють 1,7 мільярда телефонних розмов, електронних листів та інших повідомлень, проте немає відповідних можливостей переробки, щоб систематизувати та аналізувати цю інформацію.
За даними «Вашингтон Пост», аж 854 тисячі американців мають нині сертифікати доступу до суворо секретної інформації, з них 265 тисяч — це працівники приватного сектора. В галузі розвідки нема рецесії чи безробіття. Портали посередників у працевлаштуванні просто «рояться» від пропозицій, фірми полюють за програмістами, аналітиками та інженерами з найвищою кваліфікацією. Для фахівців у галузі безпеки навіть організовуються професійні конкурси, а для агенцій — покази нових технологій. Значна кількість фірм-підрядників займається обробкою даних і телекомунікаційним зв'язком. Приватні фірми спроектували і запустили в експлуатацію систему безпілотних літаків, за допомогою яких ЦРУ нині усуває найгрізніших терористів, без підрядників не зможе діяти Департамент внутрішньої безпеки, не було б також найновіших розвідувальних супутників для армії та системи прослуховування для АНБ.
«Приватники» займаються навіть оперативною діяльністю. За дорученням ЦРУ вони вербували агентів в Іраку, давали хабарі в Афганістані, охороняли директорів агенцій під час закордонних візитів. Вони допомагали у викраденні ісламського екстреміста в Італії, допитували затриманих у таємних в'язницях за кордоном і охороняли перевербованих агентів, розміщених на передмістях Вашингтону. В центральному офісі ЦРУ в Ленглі аналізують терористичну мережу, а в навчальному центрі Вірджинії допомагають готувати чергове покоління американських шпигунів»,— пишуть Дана Пріст і Вільям Аркін.
Така наполовину приватна розвідка зовсім не дешева. За даними «Вашингтон Пост», державні працівники на одну четверту дешевші, ніж приватні, а продуктивність останніх неможливо оцінити, бо вони залишаються поза державним наглядом, а фірми самостійно встановлюють вартість послуг і продуктів, які продають окремим агенціям. Відомо лише, що вони дуже добре на цьому заробляють — найбільші фіксують із року в рік 30–100% зростання доходів. Таке розвідувальне «ельдорадо» може, проте, незабаром закінчитися. Відкриття «Вашингтон Пост» викличуть перегляд програм з точки зору їх придатності і значні скорочення — Конгрес США серед вимог до нового директора державної розвідки поставив і таке завдання.
У нинішньому році Америка витратить на розвідувальну діяльність 49,8 мільярда доларів — у два з половиною разу більше, ніж до нападів на ВТЦ і Пентагон. Також є правдою, що з 2001 року не сталося жодного терористичного замаху, але, маючи астрономічний бюджетний дефіцит, американці мають право питати, що вони отримують за ці гроші: більшу безпеку чи більше робочих місць у розвідувальному секторі? Зрештою, залишається проблема контролю. Що станеться з державними таємницями, базами даних про терористів і шпигунськими технологіями, якщо американська влада зав'яже мішок з грошима?
За матеріалами закордонних медіа підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПЕРЕГОВОРИ З ТАЛІБАМИ
назад »»»