ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ — ІМ'Я В ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА
«Вам заперечують існування вашої нації, але ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно могутню і музикальну душу».
Так захоплено французька інтелігенція відзначала безпрецедентний успіх виступів у Франції хору під орудою Олександра Кошиця. На думку істориків, ці виступи і сам маестро зробили на початку 1920-х для України чи не більше, як увесь дипломатичний корпус. Усі роки існування УРСР його ім'я замовчували. За кордоном же О. Кошиця ставили в ряд найвидатніших диригентів століття.
...Він народився 12 вересня 1875 року в селі Ромашка на Канівщині. Через два роки батько, священик, переїхав на нову парафію до села Тарасівки. У Богуславській бурсі Сашко відчув потяг до музики. Особливо його захоплювала творчість українського композитора А. Веделя, музика якого протягом довгих років була заборонена Синодом. 1890-го він закінчує Київську духовну семінарію.
Церковної кар'єри Олександр не зробив. З 1902 р. він працював учителем Духовної жіночої гімназії у Ставрополі. Сюди ж, для упорядкування документів Кубанського козацтва, прибув, уникнувши арешту, С. Петлюра. Тож вони працювали разом, майбутній головний отаман — як редактор журналу «Україна», О. Кошиць — як музичний керівник театру М. Садовського.
Повернувшись з Кубані до Києва, О. Кошиць працює в Учительській семінарії, Другій жіночій духовній, та Першій комерційній школах. У музично-драматичному інституті М. Лисенка він веде клас хорового співу, стає директором і диригентом товариства «Боян», заснованого М. Лисенком. З 1909 року керує хором студентів Київського університету Св. Володимира. По тому він — капельмейстер театру М. Садовського, де ставить опери М. Лисенка, П. Масканьї, С. Монюшка, пише музику для п'єс. Із 1916-го працює диригентом Київської опери. А через рік Центральна Рада обирає його музичним представником театрального і музичного комітету.
1919 року, за дорученням голови Директорії С. Петлюри та Міністерства освіти УНР, О. Кошиць разом із К. Стеценком організовує Українську республіканську капелу і того ж року виїжджає у гастрольне турне країнами Європи. До Праги вони прибули, як банда: хористи в шинелях, хористки в папахах і чоботях.
Відтоді почалася слава маловідомого доти диригента, слава української пісні. У репертуарі капели були народні пісні в обробці М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка і О. Кошиця. Коронний номер — «Щедрик» М. Леонтовича. До Парижа потрапили восени 1919-го. На першому концерті було багато поліції, бо російські емігранти збирались освистати капелу. Проте тріумф був повний. Віденські слухачі приходили за лаштунки перевірити, чи немає там «підставного» музичного інструмента. У Німеччині спів хору порівнювали з враженнями від опер Р. Ваґнера. Преса писала: «Ми шануємо наші великі хори, але рівного цьому не маємо». Ніхто не міг уявити, що людські голоси здатні створити таке правдиве відтворення бездоганного оркестру. Далі — Голландія, Англія, Іспанія. Капела побувала також у США, Мексиці, Аргентині, Бразилії.
Олександр Кошиць, немов біблійний пророк, сповіщав народам світу новину про те, що на земній кулі є держава Українська Народна Республіка, великий український народ. Водночас, коли дозвіл повернутися в Україну отримали М. Грушевський і В. Винниченко, його кандидатуру не було затверджено. Олександр Кошиць зі своїми співаками змушені були стати політичними емігрантами. Свій земний шлях Маестро закінчив 1944 року у Вінніпезі (Канада).
Заслуги О. Кошиця перед Україною і українським, а зрештою, й перед світовим музичним мистецтвом нині поціновані. Він був високоосвічена людина, історик і етнограф, відзначався колосальною ерудицією та пам'яттю. Скрізь, де побував хор О. Кошиця, його ім'я не сходило з перших шпальт світової преси. Паризькі газети писали: «Цей хор переконливо довів, що Україна має античну цивілізацію, пречудовий і багатющий фольклор, що підтверджує її високу культуру». І справді — українська пісня увібрала автохтонні трипільські, скитські та антські хліборобські мотиви, збережені обрядові заклинання язичництва, візантійську церковну музику, тональні багатства європейської музики. Саме ці висоти хор і продемонстрував. Композитор І. Стравинський тоді сказав, що є дві музичні нації в світі — італійці та слов'яни.
Андрій ШЕСТАКОВ
також у паперовій версії читайте:
- КВІТИ ВІД БЛАГОСЛОВЕННИХ СЕРДЕЦЬ
назад »»»