«ДЕРЖАВНИМ» ДІТЯМ — БАТЬКІВСЬКУ ОПІКУ
Незабаром виповниться три роки від того часу, як Кабінет Міністрів ухвалив програму реформування закладів для дітей-сиріт. Вона розрахована на десять років і має амбітну мету: до 2017-го в Україні не повинно залишитися жодної дитини, позбавленої батьківської опіки. До цього рішення спонукало переосмислення прав дитини та усвідомлення обов'язку вирішувати все в її «найкращих інтересах», як записано у відповідній конвенції.
Безперечно, протягом століть сиротинці відігравали позитивну роль. Складно достеменно точно назвати дату, коли було створено першу таку установу. Відома згадка про неї стосується 335 року. Тоді священнослужителі відкрили притулок для підкинутої малечі. З часом такі заклади почали створювати з іншою метою — для запобігання дітовбивства. Перша установа, на яку було покладено цю місію, з'явилася 787 р. у Мілані. Поступово ідею запозичила Франція, а Російська імперія її звідти «імпортувала», розповідає директор представництва благодійної організації «Кожній дитині» в Україні Володимир Кузьмінський. Першопрохідцем на цій ниві вважають архімандрита Никона, стараннями котрого з'явився сирітський дім у Новгороді. Сиротами та незаконнонародженими дітьми опікувався й Петро І — цар видав указ про відкриття закладів для них у Москві та інших містах.
Більшовики, котрі прийшли до влади після 1917 року, підвели під інтернатне виховання ідеологічну базу. Вони проголошували, що державний інститут опіки має безумовні переваги перед родиною, адже батьки, на відміну від фахівців, буцімто «необізнані» в питаннях виховання.
Однак численні дослідження західних учених, проведені в середині минулого сторіччя, довели: колективна форма виховання є шкідлива, вона не сприяє повноцінному розвитку дитини. Суспільство дійшло висновку: найкраще середовище для зростання малечі — сім'я, і почало ширше вдаватися до альтернативних сиротинцям форм піклування.
Такого переконання дійшли і в Україні. Неупереджена оцінка чинної інтернатної системи свідчить, що вона задовольняє тільки базові потреби дитини. Але ж не можна залишати поза увагою, що в цих закладах вихованці зазнають усіх форм насильства, починаючи з фізичного та емоційного — про це свідчить статистика. Ймовірність стати залежними від наркотиків чи алкоголю для таких дітей зростає в 30 разів порівняно з «домашніми» дітьми, безробітними — в 45 разів, навів дані останніх досліджень начальник у справах дітей Київської міськдержадміністрації Микола Кулеба. «Шанси» стати злочинцями у «державних» дітей більші у сто разів, а накласти на себе руки — у п'ятсот разів.
Проте не тільки ці тривожні цифри свідчать на користь негайного реформування інтернатної системи, яка нині охоплює 29 тисяч дітей. Дитина, котру протягом шести місяців виховували в державному закладі, має суттєві психічні, емоційні й навіть фізичні вади. Завданої шкоди виправити вже ніколи не вдасться. Коли родини беруть на виховання таких дітей, то стикаються з низкою проблем. Найлегше вдається скоригувати фізичне відставання, а досягти позитивних зрушень в емоційному і соціальному розвитку набагато складніше.
У фахівців це не викликає подиву, адже схему, за якою традиційно переміщуються діти, позбавлені батьківського піклування, дехто порівнює з ходінням по муках. Адже немовля спочатку потрапляє до будинку дитини, де перебуває до трьох років. Потім вихованця переводять до дошкільного закладу, а після семи років — до інтернату. Звідти дорога до ПТУ. Навіть якщо на якомусь етапі виникає таке необхідне для нормального дитячого розвитку почуття прив'язаності, то під час вимушених міграцій воно зникає. Чи реально в такій круговерті сформувати особистість?
Закономірний результат: після 17 років опіки з боку держави така юнь не готова до дорослого життя. Адже вона позбавлена того, що мають домашні діти: школи, громади, родини — чинників, які вчать спілкування. Хоча нині деякі заклади колективного виховання, щоб полегшити процес соціалізації своїх підопічних, запроваджують методику наставництва. Вона полягає в тому, що до інтернату приходять спеціально навчені люди, котрі спілкуються з дітьми. Такий метод застосовують щодо підлітків, у котрих мало шансів бути усиновленими.
Хай там як, а інтернатна система руйнівна для дітей, переконана Людмила Балим, директор Департаменту з питань усиновлення і захисту прав дитини Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту.
Згадувана «Державна соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» розділена на три етапи. Вона передбачає революційний крок — закриття великих закладів і створення на їхній базі будинків, у яких перебуватиме не більш ніж 50 вихованців. Ідеться про те, щоб інтернати залишилися тільки для дітей з особливими потребами.
Цієї мети не досягти без зламу в суспільній свідомості. Побутує думка: якщо діти в інтернаті нагодовані, одягнені, мають кращі іграшки, ніж навіть могли мріяти, а килими ліпші, ніж удома, то чого їм ще треба? Про фундаментальне право дитини на родинне виховання при цьому забувають.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ВІК ВОЛІ НЕ БАЧИТИ
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»