РЯТУЙСЯ, ХТО ЯК МОЖЕ?
Британські консерватори оголосили про зменшення соціальної місії держави. Що це? Революція чи утопія?
Наприкінці 70-х до влади прийшли прихильники вільного ринку під проводом Маргарет Тетчер. Приватизація охопила всі галузі британської економіки — від страхового бізнесу, постачання електроенергії і телефонізації аж до залізниці, яку до того часу не чіпали ні лейбористи, ні консерватори. Держава позбулась майже всіх своїх активів в економіці, продала — як обурювався консерватор Гарольд Макміллан — «родинне срібло».
Цей ліберальний наступ тривав протягом правління Маргарет Тетчер і семи років урядування її наступника Джона Мейджора (1990–1997). Він радикально вплинув на ідейних опонентів і навіть на загальну суспільну свідомість. Він поховав існуючі з часів війни уявлення про те, як треба правити британцями і що таке соціальна справедливість.
Коли до влади прийшла Партія Праці Тоні Блера, це була вже нова Партія Праці з черговою великою ідеєю Третього Шляху — ще одним доказом успішності ліберальної ідеї. Її основним положенням було визнання ринку і приватної власності непорушними стовпами економіки та їхня гармонізація з розподільною функцією держави і системою соціальної справедливості. Третій Шлях і Нові Лейбористи панували добрих кільканадцять років. Блер вигравав чергові вибори, а економіка Великої Британії зростала у темпі 3% щорічно.
Проте світова криза «поховала» навесні цього року і Нових Лейбористів, і їхній Третій Шлях. До влади повернулися консерватори — хоч і в коаліції з лібералами. Рецепти виходу з кризи обговорювались у процесі виборчої кампанії і були зосереджені навколо скорочення бюджетних витрат, пошуку резервів і пожвавлення економіки після дворічного падіння. Але ніхто не очікував ідеологічних новацій.
А тим часом консервативний прем'єр Девід Камерон у липні оголосив будівництво Великого Суспільства (Big Society) — ідею ґрунтовного перетворення Великої Британії.
Велике Суспільство мусить витіснити Великий Уряд, тобто велику державу. Це має бути, як сказав прем'єр, «найбільше в історії передавання влади громадянському суспільству». Передбачається відтіснити від влади «еліту Уайтхоллу» на користь «жінок і чоловіків на вулицях міст». Самоуправління, благодійні організації і волонтери мають взяти на себе від уряду те, що не діє, діє слабо або занадто дороге: музеї, місцевий транспорт, бібліотеки, пошту, вивіз сміття, мережу Інтернет, розбудову інфраструктури та місцеві інвестиції.
За життя місцевих громад повинні відповідати вони самі. Люди мають позбутися тісного корсету державної бюрократії. Суспільству слід «розширитись», а Державі — відступити та обмежити свою присутність. Молодий прем'єр хоче ввійти в історію як реформатор, принаймні не менший, ніж Маргарет Тетчер: «Мої сподівання і місія полягають у тому, щоб колись люди, оцінюючи період з 2010 року, говорили: вони не тільки ліквідували дефіцит, зрівноважили доходи і витрати, підняли економіку — вони здійснили у суспільстві щось надзвичайне».
Камерон заявив: «Є такі справи, якими займаєшся, тому що це — твоє покликання. Справи, з якими прокидаєшся, в котрі віриш, сподіваєшся, що вони змінять країну, яку любиш. Моїм покликанням є будівництво Великого Суспільства».
План привернув увагу громадськості. Дебати в медіа тривають протягом останніх трьох місяців. У журналістів виникли деякі сумніви.
Перший — план повинен лише приховати справжній зміст політики, яка найближчими роками полягатиме у скороченні бюджетних витрат. Риторика Великого Суспільства має підфарбувати прозу буденних обтяжень, які уряд підготував для британців. Протягом п'яти років бюджетний дефіцит, який сягає 11% ВВП, повинен перетворитись у профіцит. До межі виживання має бути скорочено бюджети органів самоврядування (тільки цього року на 165 мільярдів фунтів!). Слід переглянути всю систему охорони здоров'я (створену ще 1948 року) і освіти, організації поліції і правопорядку та всю систему дотацій і соціальних виплат — від пенсіонерів до молодих батьків.
Друге застереження більш принципове — якщо Тетчер приватизувала економіку і витіснила з неї державу, Камерон хоче «приватизувати» саму державу. Щоправда, він говорить про її усуспільнення, але якщо держава відмовиться від функцій організатора і постачальника послуг для суспільства — то чи не зникнуть ці функції взагалі? Чи не стануть вони недоступними або надто дорогими?
Принципове питання дискусії — за які гроші будуватимуть Велике Суспільство? «Програма має фінансуватися за рахунок конфіскованих державою приватних банківських рахунків, де не здійснювались операції протягом останніх 15 років. Вони становитимуть капітал Банку Великого Суспільства, який це багатство розділить. Ну і що, таке вже було у Москві з 1917 по 1990 рік»,— іронізує Джеральд Ворнер із «Гардіан».
За оцінками банкірів, на пасивних рахунках (можливо, померлих бездітних громадян), лежить понад 400 мільярдів фунтів. Проте невідомо, як можна ці, нібито вже «нічийні», гроші використати. У 2006 році щось подібне прагнув зробити міністр фінансів лейбористів Гордон Браун. Але план не вдався, в тому числі через спротив консерваторів і лібералів, які тепер хочуть рухатися у протилежний бік.
Переважно критика лунає на адресу утопії, що полягає в спробі скасувати досвід місцевих громад в організації і підтриманні комунальних послуг — вони завжди потребують не тільки волонтерів, а передовсім грошей і професійних умінь оплачуваних працівників.
Яким чином і з яких мотивів місцеві лідери громад мусять у вільний час і без винагороди замінити комунальні служби, поштових чиновників, працівників музеїв, бібліотек чи водіїв автобусів? Навіть якби подібні ентузіасти знайшлися, то це — аматорство.
Мері Бірд у «Таймс» пише, що розрахунок на філантропів як знаряддя соціальної політики — це полуда: «Який цікавий задум, щоб самі мешканці організували автобусну лінію! Проте обслуга цих ліній — справа професіоналів, а не ентузіастів. Хто візьметься гарантувати, що через п'ять років ентузіазм не випарується, лінію буде закрито, бо сталась автокатастрофа — «розцяцькований» автобус був технічно несправний?»
Критики пишуть, що серед тих, хто бажає працювати «за ідею», не буде бідних, домогосподарок, тих, хто виховує дітей, безробітних. Словом, у будь-якому разі виконувати функцію держави зможуть винятково люди середнього класу та вільних професій. Подібна реформа лише посилить поділ на багатих і самодостатніх та бідних і безпорадних.
Волонтерами напевно будуть діячі церков, релігійних організацій, адже це їх місія. Щоправда, їх діяльність має в цілому нецивільно-громадянські критерії, згідно з якими вони надають послуги громадянам. Вони фаворизують одних і дискримінують інших відповідно до власних моральних установок. Їх добродійна діяльність, хоч і корисна, не може замінити державу, для якої всі громадяни рівні перед правом.
Ед Вест із «Дейлі Телеграф» звертає увагу на те, що так звані вільні школи, які пропонують організувати батькам замість публічних шкіл за програмою Великого Суспільства, ймовірніше, стануть елітними школами. «Те саме станеться в інших галузях Великого Суспільства Камерона. Всюди його наповнять люди середнього класу, освічені, із запасом вільного часу. І їх одразу звинуватять у позбавленні суспільної активності найбідніших. Бо тільки Велика Держава в змозі дбати про вирівнювання умов життя. Поки консерватори і ліберали сформулюють виклик цій, неможливій до реалізації меті, Велике Суспільство не утвориться».
Мері Ріддел з «Обсервера» пише: «Тоні Блер міняв на кораблі крісла, Камерон хоче торпедувати корабель. Над нами навис привид суспільства, збудованого за принципом: пливи, бо потонеш. Біда злиденним, безпорадним, старим, хворим і тим, хто потребує допомоги».
Лейборист, колишній міністр Ед Мілібенд, сказав: «Велике Суспільство — це політика спаленої землі, яку будемо відновлювати протягом наступних 20 років».
Найбільш радикальні критики звинувачують прем'єра у намірі знищити солідарне суспільство і замінити його на створене за принципом «рятуйся, хто як може». Це так, ніби Камерон вважав опікунську державу чужою для народу, а не творчістю самого суспільства, яке колись — у ХІХ столітті та після Другої світової війни — було охоплене почуттям соціальної солідарності.
Дискусія триває, а пілотні програми починають діяти. Чергове велике бюджетне скорочення уряд оголосить уже в жовтні. Альтернативи нема, бо лейбористи не оговтались ще від поразки.
У англійців є прислів'я: смак пудингу можна оцінити, якщо його з'їсти. Британці на собі відчують, наскільки великою є ідея Камерона. Але, напевно, вона не буде солодкою.
За матеріалами закордонних медіа підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- БІЛОРУСЬ ГОТУЄТЬСЯ ДО ВИБОРІВ
назад »»»