ЮРІЙ ПОСТОЛ: «САМОТУЖКИ ЗНІМАЄМО КІНО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗРАЗКА»
До цієї зустрічі у творчій «Вітальні» спонукав, як завжди, подив,— і перед постаттю, і перед справою. Цього разу Юрія Постола — кінознавця, сценариста, режисера, голову кінокомпанії «Сьомі небеса».
Усе почалося з прем'єрного показу в столичному кінотеатрі «Київ» художнього фільму «Усе, що ви хотіли знати про кохання». Дивина в тому, що фільм зроблено в Україні українськими митцями за фактичної відсутності українського кінематографа. Звісно, у нас є актори, режисери, продюсери, але більшість працює на російський кіноринок. Та раптом знайшовся зухвалець Юрій Постол, котрий зняв гарний трепетний фільм про кохання для нас з вами.
— Юрію, що визначило ваш прихід у кіно?
— Закінчуючи очне відділення Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого за фахом «кінознавство», я вирішив у 1994 році написати диплом про постмодернізм і поставити фільм (на той час я вже мав досвід роботи в кінопрокаті як директор кінотеатру). Подумав: «Якщо ти кінознавець, то маєш знати кінокухню зсередини. Чому б не створити дві короткометражки?» З оператором Дмитром Данченком ми «народили» фільми «Екстрасенсорика» і «Березень плюс 9». Вони демонструвалися на кінофестивалях «Пролог» і «Молодість», потім на Першому каналі України.
Фільм «Екстрасенсорика» — ігровий кліп, де ми експериментували з монтажем. Це провісник нинішніх кліпів — із короткими відрізками кадрів. Його оцінили двома призами — за гумористичний сценарій і спецефекти.
Фільм «Березень плюс 9» викликав скандал. У той час розповідати про гомосексуалістів було заборонено. У частини аудиторії фільм викликав шок. Історія (загалом без еротики і поцілунків) починається цілком серйозно. Двоє «блакитних» хочуть мати дитину. Що за сім'я без дітей? Вони знаходять дівчину, котра погодилася від одного з них народити. Далі несподіваний поворот у сюжеті і жанрі. Серйозність переходить в іронію. Поки один «працює» над зачаттям дитини, другий ревнує. Втім, його тішить перспектива повноцінної сім'ї. Але коли жінка вже має невдовзі народити, другий гомосексуаліст теж виявляється... з животиком.
Життя вирішило пожартувати над нами, творцями фільму. Через дев'ять місяців після виходу нашого фільму у США на екранах з'являється фільм «Джуніор» («Молодий») з вагітним Шварцнеггером. Зміст там інший. Але збіг!
Кіновиробництво з кінопрокатом в Україні зруйнували, тому на тривалий час я відійшов від кінопроцесу. Довелося узятися за підготовку новин із Верховної Ради. Це вже не творчість, зате знайомства, зв'язки. У будь-якій справі є позитив.
Із мрією повернутися в кіно не поривав. Доля звела з чудовою людиною і талановитим письменником Юрком Покальчуком, нині покійним. У нього є оповідання «З других рук». Я написав сценарій «Любов 3 у 1». Як чекав Юрко Покальчук цієї екранізації! Але криза зробила свою справу. Думаю повернутися до цього матеріалу. Він залишається актуальним.
— Що стало для Вас поштовхом до створення повнометражного художнього фільму?
— Зазвичай для творчості потрібне натхнення. Незалежно, у якій професії. Є натхнення — є творчість. Натхнення може прийти від гарного настрою, або якийсь життєвий випадок торкнеться душевної струни. Або кохана, адже для чоловіка жінка — вічний двигун творчості. Як і чоловік для жінки.
З жінки все й почалося. Якось увечері ми йшли з чарівною панянкою Вікторією після перегляду одного російського фільму зовсім не ліричного жанру. Але в ньому була романтична лінія кохання в листах дівчини до одруженого чоловіка. Нехай любовна історія в тому фільмі драматургічно слабка, але вона «зачепила». Я бачив реакцію глядача, особливо молодого. Крові, насильства, стрілянини, невиправданого сексу на екранах кінотеатрів і телебаченні надміру. Кому не набридло — нехай «насолоджується»! А в цій історії чисте кохання — от що підкуповує.
Вікторія раптом запропонувала: «Може, і нам зняти романтичну мелодраму?» Пам'ятаєте слова класика: «Чого хоче жінка, того хоче Бог».
Сказано — зроблено. Та кіно швидко не робиться. Рік пішов на те, аби вирішити фінансові питання. Та яким буде фільм, знали відразу. Про розмаїття кохання без жорстокості і бруду. Про впізнавані глядачем ситуації і персонажі з життя.
Любов — це диво. Диво від Бога. І воно не звалюється на голову людини щодня. Воно мов дар, який, на жаль, можуть і забрати, якщо не цінують його. Кохання різне, як і люди. Тому ми вибрали подання матеріалу у формі кіноновел, що популярні нині в Європі. Точка відліку дії — лавочка у парку. Від неї й починають розгортатися події.
Якось один психолог сказав, що найкраще романтичне знайомство (для подальших міцних любовних стосунків) зав'язується на природі. Коханню кожен вік підвладний. Тому всі любовні історії у фільмі різні.
Так з'явилася лірична мелодрама «Усе, що ви хотіли знати про кохання».
— Однак ми живемо в дуже дивній державі, де знищено вітчизняний кінематограф. Треба бути ризикованою людиною, щоб знімати своє кіно, яке вимагає чималих фінансових витрат. Як Ви все ж зважилися? Які передумови підштовхнули до думки: «А, ризикну...»
— Життя — теж ризик... Я розумів, які підводні камені на мене очікують. Система кінематографа не працює. Кінопрофесіоналів удень зі свічкою не знайдеш. Одні вже померли, інші — за кордоном. Треба дуже любити свою справу і вірити в те, що робиш. Вірити в успіх. Тож мені пощастило зустріти одного з «могікан» українського кіно — відомого оператора-постановника Віталія Зимовця (відомі фільми «Бумбараш» Миколи Рашеєва, «Сліпий дощ» Віктора Греся і багато інших). Він погодився попрацювати і в моїй картині «Усе, що ви хотіли знати про кохання».
Щодо кіновиробництва. Є в ньому проблемний бік: між продюсером і режисером завжди йде боротьба. Перший опікується комерційним успіхом стрічки, другий обстоює її художню цінність. Треба вводити нову професію фахівця, котрий збалансує ситуацію між продюсером та режисером і убезпечить майбутнє фільму. Ще на етапі написання сценарію необхідно враховувати ці дві сили, провести фінансовий аналіз повернення витратних коштів, а не тоді, коли фільм уже знятий. Треба чітко знати адресність кіносценарію: які країни можуть зацікавитися майбутнім фільмом. Я особисто розробив цю схему з урахуванням наших реалій.
У США працюють статистичні служби, вони розраховують на рік наперед, які жанри будуть популярними, в якій кількості треба випускати фентезі, бойовики чи мелодрами, які кінозірки матимуть комерційний успіх тощо.
Там малобюджетні фільми фінансово підтримують за рахунок доходів блокбастерів. У Європі виділяються відсотки з прибутків мережі телеканалів. У Росії наприкінці 90-х повернулися до системи СРСР — Держкіно, скасувавши податки на три роки. Але тепер і там криза. Тому закручують гайки. Багато кінопроектів зупинено. То ж є можливість знайти вільний екранний час.
— Тобто криза російського кіно «на руку» українському кінематографу?
— Можливо, так і було б, але в нашій країні немає кінематографа! Ми нічого не можемо протиставити і запропонувати. Наше телебачення завалене слабким російським телемилом. І взагалі, у нас українських телеканалів майже не залишилося. Єдиний вихід: так чи інакше самотужки робити фільми європейського зразка і рівня. Хтось із глядачів відзначив, що фільм «Усе, що ви хотіли знати про кохання» — європейське кіно, а на думку директора одного зі столичних кінотеатрів, там виявляє себе французький стиль. До речі, «Березень плюс 9» має всі ознаки європейського кіно. Після його перегляду кінокритик Сергій Тримбач сказав на адресу автора: «О, український Франсуа Трюффо!»
— Чому він так сказав?
— Гадаю, тому що французький класик Франсуа Трюффо був кінознавцем, згодом став режисером.
— Яку фільм про кохання має перспективу просування до глядачів?
— Зараз розглядається питання прокату в кінотеатрах України і Росії. Також ідуть переговори в Лондоні щодо кінопрокату по Європі.
Потім будемо пробиватися на телеекрани. Після цього випустимо фільм на дисках для домашнього перегляду.
— До речі, у картині яскрава музика, вона додає глибини і ліричності.
— Я запросив у картину композитора Сергія Бедусенка, котрий має великий досвід роботи в театрі і кіно. Оскільки були проблеми з монтажем і тонуванням, а терміни тиснули, йому довелося чималу частину музики писати без відеоряду. Композитор впорався з цією ситуацією: за текстом сценарію написав те, що органічно лягло на дію, схопив, як кажуть, музичну драматургію. Кожна новела з п'яти — це, здавалося б, окрема історія, проте головна музична тема пронизує всі оповіді і в точці золотого перетину, тобто в другій половині новели «Мент і бомж» виходить на драматичну кульмінацію. А до кінця фільму відповідно — на смислову ліричну. Для цього знадобилося приблизно п'ятнадцять різних варіантів головної теми, її різні модифікації — від авангарду до романсу. Якщо переважно в сучасних фільмах України і Росії використовується принцип фонового чи ілюстративного співіснування музики і відеоряду, то в нас запроваджено правильний голлівудський принцип дуже гнучкого існування героїв, розкриття їхніх внутрішніх станів. Оскільки музика взагалі колосально впливає на психофізику людини, вона й у фільмі спрацювала на поєднання всіх художніх елементів. До речі, і шуми використано, вони з музикою становлять єдине ціле, діє простір, що постійно «звучить».
— Пройдемося по фільму.
— У першій новелі «Знайомство» двох молодих людей зближують їхні симпатичні собаки, вони в буквальному значенні замотують-прив'язують своїх хазяїв одне до одного. Незважаючи на комедійність ситуації й елементи ексцентрики, в основі історії — романтика стосунків. Від взаємної ворожості до взаємної закоханості.
Новела «Жереб» розповідає в жанрі гротескно-стьобового кліпу про дівчину, котра по-своєму розуміє сімейне життя, висуваючи потенційним нареченим надмірні умови.
Новела «Мент і бомж» — нетривіальна історія про любов до жінки міліціонера і бомжа. І в цьому вони схожі. У центрі уваги — високе кохання до своїх обраниць нетипових мента і бомжа, котрі стають типовими у складних життєвих ситуаціях.
Четверта новела «Примари кохання» — ексцентрична комедія. Її персонажі (незалежно від статусу — хай то красунчик-бізнесмен чи мамій) в погоні за дівчиною в червоному не помічають тих, хто поруч. Реальне кохання може бути так близько, тільки зупинися і змахни оману з очей!
Назва п'ятої новели «Шлюбне оголошення» говорить сама за себе. Це мелодрама в чистому вигляді, яка нині доволі рідко зустрічається на екрані. Про архітектора, котрий і через десять років не може забути своє студентське кохання. Зрештою, доля дарує йому другий шанс. У нього в офісі працює дівчина, на яку він до слушного часу не звертає уваги...
Усі персонажі в новелах знаходять свою другу половину. Кіноісторії доводять, що людина не може існувати без кохання ні замолоду, ні в зрілому віці.
Ми своїм фільмом хотіли сказати, що світ ґрунтується на доброті, любові, духовності. На жаль, люди «додають» до нього насильство і цинізм. Цьому треба протистояти. У кожен кадр ми вкладали світлі думки і почуття, показуючи своє ставлення до світу, в якому не вистачає чистоти-доброти з вини людини.
— Глядача, що сидить у кінозалі чи перед екраном телевізора, меншою мірою цікавлять режисер, оператор, композитор. А от актори! Отже, хто в кадрі? Яка акторська команда знімалася? Як вона формувалася? Чим приємно здивувала?
— Оце так шквал запитань! Щоправда, вони не до мене, а до кастинг-директора Вікторії Шевчук (також співавтора сценарію). Вона добирала акторів, відвідуючи київські театри і знімальні майданчики. Деякі молоді актори відразу підійшли за типажем. Ольга Сторожук має великий досвід у кінематографі («Штольня», серіал «Територія краси» тощо). Олена Турбал (серіал «Сусіди» та інші) з театру «Браво». Вони добре впоралися зі своїми завданнями: Ольга — в ролі романтичної дівчини, Олена — милої стерви.
Аліна Нагорна (серіал «Сусіди») з театру «Браво» переконливо створила гротескний образ мисливиці за потенційними нареченими. Марина Юрчак характерно, з часткою містики зіграла дві ролі — дівчину в червоному і художницю.
Важко передати на екрані всю гаму почуттів закоханої без відповіді людини. Проте з цим завданням чудово, на мій погляд, упоралась акторка Вікторія Шевчук.
Тепер про чоловіків. Усі талановиті, грають у театрах і знімаються у серіалах. Олексій Зорін зобразив Красунчика. Володимир Терещук із приємно поставленим голосом був виразний сольно й у компанії з Ольгою Сторожук, зіграв дивакуватого вченого. Олександр Конрадій склав пару з Нагорною, створивши образ слабовільної молодої людини. Олександр Слободськой постав у ролі охопленого бентежними любовними почуттями архітектора.
Нарешті дійшли до «зубрів». Для акторів київських театрів імені Лесі Українки та Івана Франка — Тетяни Шеліги і Ярослава Гуревича (знаменита парочка в серіалі «П'ять хвилин до метро» — Антонівка та її син) — були спеціально написані ролі Матусі й Мамія. У нашому фільмі вони ексцентричні й сатиричні. З'ясовують свої стосунки за Фрейдом.
Вдалі драматичні сплески продемонстрували старійшина українського кіно Ігор Слободськой («Від Бугу до Вісли», «Спокуса Дон Жуана», «12 стільців» тощо) у ролі волоцюги та Олег Треповський (глядач його бачив у серіалі «Дурдом»).
Яскравими вийшли образи Ольги Князевої й Тетяни Алексенко.
— Напевно, без жартів, накладок і приколів не обійшлося?
— Кращі накладки і приколи ми залишили глядачеві у фіналі стрічки як бонус. Приходьте в кіно — і побачите.
Я ж скажу про таке. Під час роботи над сценою волоцюги підійшла група хлопців і почала допитуватися: «Де ви такого відкопали? Він же справжній!».
А ще життя нам підігравало. У фіналі діти грають у «класики», а на асфальті — напис, який ми заздалегідь не готували: «Маленька, я тебе кохаю!»
— Розкажіть про найближчі й віддалені плани.
— Готуємося до роботи над костюмованою фольк-комедією «Сало і шоколад» (експортна назва — «Особливості національної спокуси») українською мовою.
Це фантазії на тему Гоголя («Сорочинський ярмарок»), Котляревського («Москаль-чарівник») плюс життєві історії про кохання і спокуси героїв. Учинки персонажів осучаснено, хоча усе відбувається в XIX столітті, використано національний колорит, фольклор, обрядовість.
У планах — згадувана мелодрама «Любов 3 у 1» за мотивами оповідання Юрка Покальчука: погляд Європи на нас і наш — на Європу.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»