ВИПРОБУВАННЯ «ШВЕДСЬКОЇ МОДЕЛІ»
У Королівстві Швеція 19 вересня 2010 року відбулися чергові парламентські вибори.
Напередодні голосування фаворитом соціологічних опитувань була правляча правоцентристська коаліція «За Швецію» на чолі з чинним прем’єр-міністром Фредеріком Рейнфельдтом. Він прийшов до влади п’ять років тому, коли громадяни країни зажадали перегляду «шведської моделі» соціалізму.
Ця модель почала формуватися напередодні Другої світової війни, коли до влади прийшли соціал-демократи. Проте вона остаточно оформилася у 1960–1980-ті роки, коли Соціал-демократична робітнича партія традиційно перемагала на парламентських виборах.
Завдяки політичній стабільності та соціальній відповідальності держави вдалося поєднати високі стандарти життя, соціальну ринкову економіку та демократію. Але відразу після розпаду СРСР «шведська модель» соціалізму почала давати збої.
Насамперед з’ясувалося, що ліберальний курс, перемігши в більшості країн колишнього соціалістичного табору, вбачає у цій моделі небажаного конкурента. Праві та центристські партії почали звинувачувати соціал-демократів у тому, що вони надто великими податками на великий бізнес стимулюють відплив капіталу з країни. Через це Швеція втрачає конкурентну спроможність у боротьбі за зовнішні інвестиції.
Соціал-демократичний нейтральний курс на міжнародній арені також зазнавав системних нападок. Праві політичні сили зауважували, що він був загалом виправданий під час «холодної війни» і запеклого протистояння Заходу і Сходу, але за умов нового світового порядку обмежив можливості для зовнішньополітичного маневру. Результатом цього був радикальний перегляд політики нейтралітету. 1 січня 1995 року Швеція стала членом Європейського Союзу, але так і не відмовилася від військово-політичного нейтралітету.
Найгострішими питаннями нинішніх виборів були міграція та ліберальні реформи. Маючи потужну соціал-демократичну опозицію, уряд Фредеріка Рейнфельдта обережно підходив до перегляду соціальних стандартів. Найбільшою загрозою у цьому сенсі соціал-демократи вбачали можливе приєднання до зони євро. Адже навіть за умов світової фінансової кризи шведські соціальні й екологічні стандарти лишаються кращими за так звані середньоєвропейські. Запорукою їхнього збереження соціал-демократи вважають національну валюту крону. Символічно, що загалом із цією позицією згодний прем’єр, але він постійно виступає за лібералізацію шведських правил ринкового регулювання.
Ще однією відмінністю у позиції влади та опозиції було питання ставлення до емігрантів. Урядова позиція близька до точки зору європейських правих, які вимагають обмеження кількості емігрантів. Проти цього традиційно виступають соціал-демократи, але цього разу вони не врахували громадську думку з емігрантського питання, що стала більш «правою».
За попередніми підсумками, правляча буржуазна коаліція знову перемогла, не набравши парламентської більшості. За чотири роки соціал-демократи втратили підтримку 4,2% виборців, консерватори, навпаки, поліпшили результати на 3,8 відсотка.
Уперше чотиривідсотковий бар'єр до Ріксдагу подолала права партія «Демократи Швеції», яка, за попередніми підрахунками, набрала 5,7 відсотка голосів виборців. Демократи прийшли до парламенту з відвертими націоналістичними й антиісламськими гаслами.
Унаслідок виборів 19 вересня буржуазному альянсу дісталося 172 мандати в Ріксдагу, «червоно-зеленому» блоку — 157 мандатів і 20 мандатів на найближчі чотири роки отримали «Демократи Швеції», з якими парламентарям, очевидно, доведеться рахуватися. Лідер консерваторів Ф. Рейнфельдт заявив: «Ми не збираємося співпрацювати й залежати від «Демократів Швеції», зазначивши, що він має намір звернутися за парламентською підтримкою до Партії охорони навколишнього середовища.
також у паперовій версії читайте:
- АФГАНСЬКИЙ ВИБОРЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
- «ЗАМОРОЖЕНІ» КОНФЛІКТИ ТА ДИПЛОМАТИЧНІ ВІЙНИ
- СЕЗОН ПАРТІЙНИХ З’ЇЗДІВ
назад »»»