«РАКЕТА ВИЙШЛА НА РАКЕТУ...»
Нещодавно виданий у Росії енциклопедичний словник лаконічно повідомляє: «Кисунько Григорій Васильович (1918–1998), учений у галузі радіофізики і комп’ютерно-автоматизованих систем, генерал-лейтенант, Герой Соціалістичної Праці, генеральний конструктор протиракетної оборони (ПРО)».
Мене зацікавило, де саме народився фізик і конструктор, як склалася його життєва і наукова діяльність.
Уперше про створення системи протиракетної оборони в СРСР від масованого ракетно-ядерного удару США (умовна назва — система «Таран») згадав наш земляк Володимир Челомей — учений у галузі механіки і процесів управління, конструктор ракетно-космічної техніки, академік (1914–1984). Пропозиція В. Челомея не могла не зацікавити Григорія Кисунька, який протягом шести років працював над вирішенням цієї проблеми. А тут нова ідея: використати у вигляді протиракети балістичну ракету. Націлювати її слід не на наземну ціль, а у попередньо вирахувану точку перехоплення.
Знайомлячись із закритою постановою ЦК КПРС і уряду, Григорій Васильович дізнався, що цим же рішенням його призначили першим заступником генерального конструктора системи «Таран», тобто В. Челомея. Водночас очолив лабораторію, якою до того керував Павло Куксенко — конструктор, один із розробників зенітно-ракетних комплексів.
Ставили завдання розробити систему, яка могла б забезпечити перехоплення балістичних ракет, що несуть ядерний або термоядерний заряд. Із цією метою до складу СКБ-1, яке займалося проблемами ПРО, увійшло створене СКБ-30.
Співробітники з головою поринули у розрахунки, ескізи макетів, перевірки варіантів, антен, вузлів і приймально-передавальних систем для багатоканальної радіолокаційної станції Б-200, що одночасно стежила за великою кількістю літаків, наведених на них зенітних ракет. Уже через рік на полігоні став до ладу перший локатор, який фіксував навчальні пуски ракет у країні. Ще через два роки почалися стрільби протиракет. Наступне — в документі.
«Цілком таємно, особливої важливості. Москва, Президії ЦК КПРС, т. Хрущову М. С. Доповідаємо, що 4 березня 1961 року... поблизу полігону «А» з Державного центрального полігону був здійснений запуск балістичної ракети Р-12, оснащеної замість штатної бойової частини макетом у вигляді сталевої плити вагою 500 кг. Мета запуску — перевірка функціонування експериментального комплексу засобів ПРО (система «А»). Засобами системи ціль було виявлено на відстані 1500 км після виходу її над радіогоризонтом. За командою ЕОМ було зроблено запуск протиракети В-1000 із пускової установки № 1. Політ протиракети і наведення її на ціль відбувалися нормально відповідно до бойового алгоритму. На висоті 25 км за командою із землі був здійснений підрив осколочно-фугасної бойової частини протиракети, після чого, за даними кінофотореєстрації, головна частина балістичної ракети почала розпадатися на шматки. Службами полігону організовано пошуки уламків головної частини Р-І2. Таким чином, уперше у вітчизняній та світовій практиці продемонстровано уразливість засобами ПРО головної частини балістичної ракети на території її польоту».
Створення системи ПРО під керівництвом нашого земляка спричинило справжній прорив, тріумф у військовій справі, науці, політиці. Ось як Григорій Васильович пригадував той найщасливіший день у своєму житті: «Дзвінок М. С. Хрущова по ВЧ спецзв’язку застав мене у полігонному будиночку за написанням і розучуванням пісні про цей історичний день... Рядки складалися швидко, ніби самі собою:
Просеребрив на небе след.
Ракета вышла на ракету.
Мы этот миг сквозь толщи лет
Передадим, как эстафету.
Микита Сергійович привітав мене з успішним випробовуванням протиракети системи «А», поцікавився найближчими планами і на завершення мовив: «Це добре, що навчилися своєю ракетою влучати в муху в космосі. Проте не забувайте, що треба навчитися справлятися з роєм цих ракет...».
За досягнуті видатні успіхи в роботі зі створення першої вітчизняної зенітно-ракетної системи для ПРО Москви наш земляк став Героєм Соціалістичної Праці, лауреатом Ленінської премії. У 1958 році його обрали членом-кореспондентом союзної Академії наук.
Офіційна заява М. Хрущова про створення в країні нового типу оборонної зброї змусила пентагонівців шукати можливості для укладення договору про обмеження протиракетної оборони, що було зроблено у 1972-му.
...Григорій Кисунько народився 20 липня 1918 року в селі Більманка (нині Куйбишевського району Запорізької області) в сім’ї селянина-середняка Вясиля Кисунька, який умів самовіддано працювати на землі. За це його розкуркулили у 1930 р. Забрали все. Змушений був разом із дружиною й дітьми перебратися до Маріуполя. Працював робітником на металургійному заводі, пізніше машиністом паровоза. У 1938 році його, як і тисячі інших, піддали репресіям, звинуватили у всіх гріхах і розстріляли. Синові доводилося не раз пояснювати різним комісіям історію життя та загибелі батька. І тільки роки з Василя Трохимовича зняли необґрунтовані наклепницькі звинувачення, визнали невинним.
У 1941-му молодий учений одержав призначення до Астрахані, де йому гарантували роботу, житло. Але він записався добровольцем в Ленінградське народне ополчення. Звідти його відрядили до військового училища. Згодом, перебуваючи на фронті, Григорій Кисунько керував радіолокаційними установками, відстежував нальоти ворожої авіації, ліквідовував неполадки в радіолокаційній системі.
Після війни викладав основи радіолокації у Військовій академії зв’язку, опублікував чимало статей з електродинаміки понадвисоких частот, видав дві монографії. У березні 1951 р. у Москві захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора технічних наук, читав спецкурс у цивільних ВНЗ, Військово-морській академії кораблебудування.
Маститий учений-радіофізик був знаним серед спеціалістів фундаментальними працями у галузі електродинаміки понадвисоких частот, теорії пробудження радіохвилеводів. Наш земляк — автор багатьох розробок, згадки про які не схвалені до публікацій. Праці генерального конструктора стосуються важливої оборонної техніки.
Головне — у вирішенні проблеми ураження у польоті міжконтинентальних ракет творчий колектив професора Григорія Кисунька випередив американських розробників аналогічних засобів більш ніж на два десятиліття. Його системи діють і нині. Колишньому сільському хлопчині належать піонерські роботи з теорії поширення електромагнітних хвиль у радіохвилеводах. Українець створив системний напрям у прикладній радіофізиці, ключову роль в якій відіграють розробки і застосування електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) у великих системах у режимі реального часу.
Батьківським життєвим шляхом пішов і його син Олександр — доктор фізико-математичних наук.
Не стало Григорія Кисунька 11 жовтня 1998 року. За кілька годин до смерті, розповідала вдова генерального конструктора Броніслава Ісаївна, Гриша сказав українською мовою: «Мені вкрай необхідно зателефонувати колегам. Нарешті я розв’язав задачу, яку вони мені дали».
Авторитетні вчені стверджують: 50–90-ті роки ХХ ст. були епохою видатного конструктора і творця ПРО Григорія Васильовича Кисунька.
Валентин САНДУЛ, член Аерокосмічного товариства України
також у паперовій версії читайте:
- НЕ ВСТИГ ДОСПІВАТИ
назад »»»