НЕЗЛАМАНІ «ДОРОЮ»
У номері «ДУ» від 16 квітня журналіст Володимир Репало розповів про відвідування під час службової поїздки до Німеччини одного з найстрашніших концтаборів «Дора». Автор, зокрема, згадав, що був знайомий із в’язнем цієї «фабрики смерті», нашим земляком Володимиром Степановичем Кожаном. Сам цей факт виглядав неймовірним, адже відомо: вийти з «Дори» живим було неможливо. Звідти потрапляли тільки до крематорію. І от свіжий лист із редакційної пошти, в якому йдеться про долю харків’янина Вадима Бикадорова — колишнього в’язня концтабору «Дора». Далі — його розповідь.
До концтабору «Дора», що на околиці німецького міста Нордхаузен, я потрапив у 1944 році. Проте й за короткий час натерпівся біди на все життя. Щодня працювали по 12 годин без вихідних, без перерви для прийняття баланди з брюкви (на ходу її сьорбали). Ще сирість і холод підземелля, задуха дуже дошкуляли. На табірному підземному заводі виробляли ракети «Фау-1» і «Фау-2», деякі частини для літаків.
Серед в’язнів був і росіянин Полікарпов, набожна людина. Якось він відмовився працювати, мотивуючи це важливим релігійним святом, коли великий гріх щось робити. Його жорстоко побили за непослух, але працювати не змусили. Тоді страшний есесівець, якого полонені прозвали «Кінська голова» (мав велику продовгувату, схожу на кінську, голову, перевиконував злочинні накази табірного керівництва), витягнув із кобури пістолет і спокійнісінько вистрелив у голову Полікарпова. Той упав, як скошений.
Без будь-яких ознак життя його відтягли на купу трупів. Та коли вантажили з іншими померлими, хтось з полонених помітив, що Полікарпов дихає. Його відправили до лазарету, де ним зайнявся табірний лікар. Медикаментів не було, тож він зв’язався з міським підпіллям, яке допомогло пігулками. Після лікування Полікарпова інкогніто влаштували працювати в пральню.
Визволили його з фашистського ярма американці в квітні 1945-го. 1963 року у ФРН почався процес над трьома вбивцями з «Дори». На той процес як свідків запросили мене і Полікарпова. До речі, як я вижив. Адже на секретному ракетному заводі «Дори» працювали в’язні-смертники, котрі гинули від непосильної праці, знущання, голоду, а хто виживав, тих добивали. Я значився у складі команди підривників. Наглядачі нас не чіпали, особливо після того, як наш товариш підірвав толовою шашкою себе і кількох вартових, котрі збиткувалися над ним.
Тоді я ближче познайомився з Полікарповим. Він розповів, що мешкає на Ставрополлі, має фашистську кулю в голові, вона заважає нормально жити, але хірурги не рекомендують її видаляти. На тому процесі судили і «Кінську голову». Полікарпов під час виступу на процесі розповів, як той ні за що ні про що вистрілив йому в голову. Нелюд упав на коліна, просив пощади, мовляв, він виконував накази...
Розповідь записав Віталій СТЕГНІЙ, м. Харків
також у паперовій версії читайте:
- ПОВІТРЯНИЙ АС, ЯКИЙ ПЕРШИЙ БОМБИВ БЕРЛІН
- ЯКОЮ БАЧИМО УКРАЇНУ: МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС МАЛЮНКІВ ДІТЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ЗАРУБІЖЖЯ
назад »»»