СИЦИЛІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ПРИНАДИ— В МАСИ
Чотири роки тому ділові, активні люди з італійського острова Сицилія відкрили для себе Україну, власне, її столицю Київ. Завдяки Представництву Світової організації розвитку (World Development Organization, WDO) вперше з дружнім візитом до «матері міст руських» приїхала делегація мерів міст, депутатів Національної асамблеї, науковців і підприємців. За тиждень перебування відбулося 46 зустрічей з політиками, бізнесменами, були у Верховній Раді, міськдержадміністрації, Державній службі туризму і курортів.
Тоді київська мерія підготувала документ про співпрацю в галузі туризму між нашими столицями. Депутати виступили з ініціативою створити міжпарламентську групу для співпраці. Такі перспективи — відповідь на візит нашої делегації, котра завдяки Міжнародному благодійному фонду «Універсо» представляла Україну на Етно-Середземноморському міжнародному фестивалі в Кампобелло ді Мадзара. Гостей там приймали парламентарі, члени Асоціації мерів міст Сицилії, громадські діячі та бізнесмени. В результаті переговорів народилася асоціація «Сицилія–Україна».
Відкриття і сприйняття
Познайомившись і потоваришувавши з депутатами парламенту Сицилії Даріо Фальцоне, Сальвіно Кальпуто, віце-мером міста Кампобелло ді Мадзара синьйором дель Вало Августіно Монтальбано, експертом із гуманітарних питань Ніколіні Франческо, доцентом економіки й туризму, членом парламентської комісії Welfare Масімо Рестіво, Джовані Кальчедоні та його дружиною Орсолою Щортіно, котра очолила асоціацію «Сицилія–Україна», дізналася, що на їхню думку, за духом, темпераментом і смаками наші народи дуже близькі. Варто співпрацювати, приймати вояжерів звідси і відправляти до нас своїх.
Утім, не так сталося, як гадалося. За великим рахунком справи не пішли. З сицилійцями контактує «Універсо», посилаючи охочих вивчати італійську мову в Палермський університет і київський «Супутник». Ця туркомпанія з солідним стажем працює на відкриття і сприйняття принад романтичного острова. Його молоді фахівці без галасу й реклами цілеспрямовано «прочісують» гори і доли, ліси й моря найпівденнішої частини Італії. Вони занурюються в економіку й екологію, історію, мистецтво й кухню Трінакрії. Так у давнину через своєрідну форму, подібну до трикутника, називалася держава.
— «Кусається» криза, а не змії,— усміхаючись, відповіла на моє запитання про зміїну небезпеку активний «супутниковий» менеджер Олена Міхеєнко.— Ми намагаємося долати економічні труднощі українців і робити все можливе, аби малі й старі могли набратися фізичних та емоційних сил, побувавши в краю, якого «торкнулися вуста Господні». Ця фраза відомого митця Ренцино Варбера запала мені в душу. До слова, та земля своєю античною розкішшю й величчю надихнула Гі де Мопассана написати «Подорожі в Сицилію».
Я б додала: вона «підкорила» й ЮНЕСКО, котра оголосила спадщиною людства архітектурні й природні пам'ятки. В 1997 році — археологічну зону міста Агрідженто й римську віллу дель Казалє в місті Пьяцца Армеріна. В 2000-му — Еолові острови. Міста в стилі бароко на південному сході Ното, Моніка, Рагуза, Катанья, Шиклі, Палаццоло, Мілітелло, Кальтаджероне, а також Сіракузи та скельні некрополі внесено до списку 2005 року.
Це не єдині перлини. Де б нога не ступила, в який би бік голову не повернули, побачите таке, що захоплюватиме. На Сицилії все «най». Вона — найбільша область Італії, найбільший острів на Середземномор'ї з населенням понад п'ять мільйонів, має Етну — найвищий в Європі діючий вулкан.
Не марно ще Вольфганг Гете після довгих мандрів її просторами залишив своєрідну характеристику: «Італія без Сицилії неповна, Сицилія — ключ до всього». А ще, коли пощастить спілкуватися з хорошим гідом-професіоналом, почуєте від нього цитату: «Немає більш сяючого острова, котрий найвище здіймався б над горизонтом нашої цивілізації, ніж Сицилія». Так написав у книзі від «Везувія до Етни» француз Роже Пейрефіт. До речі, зверніть увагу: активно подорожували та оспівували ці мальовничі терени знамениті німці й французи. Можливо, їхня думка вплинула на те, що нині за кількістю туристів лідирують саме громадяни Німеччини і Франції. На третьому місті — росіяни. Українці, на жаль, поки пасуть задніх. Їхати туди варто, аби чужого, розумного й вічного навчатись, а свого, недосконалого, цуратись...
Краще один раз побачити...
Уже в столичному аеропорту Палермо привертає увагу пунктуальність, організованість, чистота. Ні іноземним, ні місцевим пасажирам метушитися не треба: скрізь чітко й виразно розміщено інформаційні знаки й текст італійською та англійською мовами. Очікування рейсу чи багажу не виснажує, бо як у квитках зазначено, так і буде. Коли до аеропорту потрапляють наші архітектори, дизайнери, вони, крім усього, починають фіксувати особливості інтер'єрів. Їх можна зрозуміти: до італійського рівня ми не доросли. Як, до слова, й до якості доріг. Яким би шосе не довелося їхати, будете вражені його гладкості, виразності знаків і розміток. Коли в'їжджатимете в трикілометрові (!) тунелі, де все зроблено для зручності й безпечності проїзду, замислитесь над тим «Чому для наших, скрізь і всюди, характерні лише ями, калюжі й «лежачі поліцейські»? Прикро, але саме останню особливість ми запозичили за кордоном. У кого навчилися замість знаків часто-густо розставляти даішників-важковаговиків — не відомо. Сицилійські карабінери на дорогах не товчуться. Коли треба, їх викличуть по телефону, що цілими і неушкодженими стоять на трасах.
Наразі жертви рук людських є. Одні з них багатющі й екзотичні зарості кактусів — опунцій, що ростуть усюди. Переважно страждають ті, котрі розташовані поблизу готелів і пляжів. Рослини хоч і колючі, та руку Тані, Колі, Марини, Саші з Москви, Пітера, Новосибірська й навіть Донецька не стримують. Отакі прибульці-ентузіасти регулярно видряпують на тілі кактусів свої імена, дати перебування й назви міст, де виховувалися. Залишають «слід в історії» також і на скелях та камінні біля моря. Ще вояжери з СНД полюбляють курити не лише у відведених для цього місцях, а й на тротуарах, біля кав'ярень, магазинів. Зазвичай мила пані, викуривши цигарку, елегантно кидає її собі під ніжку, модною взувачкою гасить і, з почуттям виконаного обов'язку, рушає далі. Можливо, тому деякі російськомовні гіди, переважно жінки з СНД, не акцентують увагу на манерах місцевого населення.
Ось, приміром, уродженка білоруського Гомеля Наталя Наринська. Італію вона відкрила в одинадцятирічному віці. Тоді, після Чорнобиля, постраждалих дітей приймали гостинні італійці. Кілька років улітку Наталочка відпочивала в різних італійських сім'ях. Вивчила мову, побут і усвідомила: жити на Апеннінах варто. Здобувши освіту на батьківщині, приїхала на Сицилію, шість років тому вийшла заміж і прилаштувалася обслуговувати російськомовних мандрівників. Нині синьйора Ротуло протягом туристичного сезону (з квітня до грудня) працює супроводжуючим, гідом, консультантом у солідній фірмі Eurrialo Viaqqi, офіс якої знаходиться в Сіракузах. Зарплата Наталі 800 євро, що відповідає прожитковому мінімуму. Від неї, як від фахівця, дізналася: «Сицилійці не напружуються, не поспішають, працюють, як заманеться». Цікаво, хто ж тоді порядкує в автономії? З чим не зіткнешся, все загосподарьовано, чисто, запустіння не відчувається. Сільське господарство на хорошому рівні. Хіба залишать байдужими плантації оливи, винограду, мигдалю, фісташок, гранатів, лимонів, апельсинів та інших екзотів? Там удосталь пшениці й іншої пашниці, а також свійської худоби.
Острів славиться також виробництвом вина. Чотириста тисяч осіб працюють у галузі, бо щороку виготовляють близько 900 мільйонів літрів виноградного трунку. Багата Сицилія на нафту, газ, мармур, кам'яну сіль і... сонце.
Однак теплом дихає не лише природа. При нагоді зверніть увагу, як сицилійці вітаються. Для них це важливий ритуал. Обов'язково потиснуть руку, поцілуються й приязно поцікавляться справами, побажають усього найкращого. Фрази «мій любий» чи «моя дорога» (cara bella) — найуживаніші. Популярне при зустрічі й прощанні також «чао» (ciao). Туристам теж не завадить користуватися ним, як, до речі, й словами qrazie й prego — дякую, прошу, а також scuzi — перепрошую. Особливо вони знадобляться в різноманітних майстернях, салонах, крамничках, де відвідувачам, переважно іноземним, пропонуватимуть сувеніри, виготовлені місцевими ремісниками. Найчастіше це вироби з бурштину, коралу в незвичному для нас кольорі. У місті Еріче обов'язково продемонструють роботу ткацького верстата й розкажуть, як, дотримуючись античної техніки, що прийшла з арабами, тчуть бавовняні, вовняні, шовкові оздоби, килими, доріжки.
Коли зайдете до керамічної майстерні, обов'язково почуєте розповідь про те, як чотири тисячі років тому сицилійці вже вміли з глини посуд виготовляти. До цього доклали руку сусіди із завойовниками — греки, римляни, араби. Тоді й пішла мода на полив'яні вироби. Нині кольорових, яскравих, блискучих, великих і маленьких керамічних цяцьок — повно. Вибирай і купуй що хочеш. Ще й поторгуватися можна, щоправда, переважно на пальцях. Порадять з'їздити в популярні музеї, де представлено середньовічну, ренесансну, барокову кераміку. Почула запрошення від жителів Таорміни завітати до них у липні-серпні на міжнародний фестиваль фільму, музики, театру й танцю. Як з'ясувалося, в цей час на всьому острові вирують свята. В Палермо — з 9 до 14 липня — патронеси міста Святої Розалії. 27 липня — день покровительки Святої Анни в Кастельбуно. Наприкінці місяця в Теразіні з нагоди Святого Джузеппе відбувається своєрідна процесія. Рибалки несуть човен із постаттю святого, а на центральній площі всіх пригощають смаженою рибою. З 2 до 6 серпня — традиційний фестин і процесія, присвячені Святому Сальватору в Чефалу. На цьому календар ушанувань не завершується — він безкінечний.
Belle Epoque— прекрасна епоха
Тим, хто полюбляє і пляжитись, і пізнавати минувшину, сумувати не доведеться. Кожен день перетвориться на емоційні відкриття. Всі вісімнадцять міст — своєрідні скарбниці з архітектурними, мистецькими, екологічними коштовностями.
Звісно, на першому місці — столиця Палермо. Приїхавши туди, зрозумієте, чому в часи заснування воно називалося Зиз, тобто «квітка». Тепер, у перекладі з грецької, Панормос означає «велика гавань». Особливо це відчутно по вівторках, коли в порту зупиняються величезні круїзні кораблі з туристами. Тоді не проштовхнешся — прибульців з гідами багато. В храмах і палацах суцільні натовпи екскурсантів. Дивитися там є на що. Кожна споруда унікальна. Навіть центральна вулиця стародавня. Вона простяглася від моря до Палацу уряду й переповнена романтичними і драматичними подіями, змінами назв. Нині це Вітторіо Емануелє. До ХІV ст. була Мармуровою, згодом стала Толедо, порте Феліче.
Старовина позначилася на будівлях із характерною ліпниною, маркізами, кованими балконами, заповненими вазонами з квітами і... численними автомобільними заторами. До слова, коли автобус чи легковик спинився, через вікно можна чимало побачити, зробити висновок і порівняти з особливостями своєї столиці. У них вулиці значно вужчі за наші, але тротуари машинами не заставлені. Дерева, хоч і не молоді й ніби пробиваються крізь каміння, на вигляд здорові, бо зелені й не сохнуть. Мабуть тому, що бензин не отруює — запах його не відчувається. Тож палермці спокійні. Кажуть, яка б криза не насунулась, у столиці буде belle epoque — прекрасна епоха, де пануватиме закон і порядок. Як вони дійшли до цього, розповідають музеї з багатющими збірками.
Ще біля фасадів серце завмирає від краси самих споруд. Коли дізнаєтесь чиїх вони рук діло, почнете по-доброму заздрити. Приміром, Регіональна галерея Сицилії в палаці Абателліс на Віа Аллоро. Її звели ще в 1490–1495 роках за проектом зодчого Маттео Карнеліварі. Описати цей шедевр неможливо — його треба побачити. Як, до слова, й зібрання археологічного музею, що в колишньому монастирі Олівелла. Зводили його теж «давненько» — в 1598–1622 роках за проектом Антоніо Муттоне. Якщо сил вистачить, то варто побувати в одному з найбільших європейських музеїв — етнографічному, заснованому й відкритому 1909-го палермським етнологом Джузеппе Пітре. Саме там дізнаєтесь, чим займались, де і як жили сицилійці. Були вони, та й є близькими до Бога. Прийнявши християнство набагато раніше за киян, узялися гуртом із греками, римлянами, візантійцями й навіть арабами споруджувати такі храми, що зайшовши туди нині, хочеться не лише стати на коліна, а й голову схилити. Досконалість, краса, велич, майстерність — усе божественне.
Бувальці кажуть: «Заради знайомства з Палатинською капелою варто їхати до Палермо». Коли пощастило переступити її поріг, згадала Гі де Мопассана й згодилася з його оцінкою: «Найпрекрасніша релігійна перлина, про яку міг коли-небудь мріяти людський розум». Путівку в життя дав їй у 1130 році Роджер II, перший король Сицилії. Тринадцять років споруду зводили й оздоблювали. Там усе довершене й дорогоцінне. Перші мозаїчні композиції з грецькими написами виконано в традиціях візантійських майстрів Х і ХІ ст. Образи Богоматері, Христа — Пантократора, євангелістів, ангелів близькі до «наших» у соборі Софії Київської. Особливо будете вражені, коли в Палатинській капелі побачите фрагмент трону, інкрустованого цінною мармуровою мозаїкою. Він ніби копія мармурової спинки митрополичого трону в Софійському соборі. Аби все обійти й побачити, не вистачить тижня.
А ось на мініатюрне містечко Еріче, що причаїлося на вершині гори над іншим містом — Трапані — достатньо й півдня. Вражень буде візок і маленька бричечка. Розкажуть і покажуть усе, що пов'язане з богинею плодючості Венерою, мореплавцями, проведуть по серпантину, де влаштовують перегони байкери та автогонщики. Обов'язково відведуть туди, де знімали драматичні сцени фільму «Хрещений батько» — вбивство доньки дона Карлеоне на східцях театру Масімо. До слова, нині в італійців популярні екскурсії по місцях кінозйомок. Одне з підтверджень престижу міста — щорічне вручення премії Венери Ерічанської за досягнення в науці. Одержав її й Михайло Горбачов. Його там знають і поважають. Він це цінує, тому регулярно приїздить на відпочинок.
Р. S. Прослухавши у Національній опері України «Турандот», поставлену італійським режисером Маріо Корраді й виконану нашими співаками під орудою Володимира Кожухаря, згодилася з думкою сицилійців: у нас є багато спільного.
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»