РЯТІВНИК ГРЕЦІЇ
Однієї квітневої ночі 1967 року п’ятнадцятилітній Йоргос Папандреу прокинувся від того, що хтось вибиває двері й до кімнати вриваються озброєні солдати. До підлітка підходить сержант і прикладає пістолет до скроні: «Де батько?».
Тоді військові шукали надзвичайно впливового політика Андреаса Папандреу. У Греції тривав путч, почалася диктатура «чорних полковників». Андреас разом із родиною мусив тікати до Швеції.
Нині Йоргосу 57 років, він є лідером ПАСОК (Соціалістичної партії, яку створив його батько після повернення з вигнання), а з жовтня минулого року і главою уряду. Це майже родинна традиція. У 40-х і 60-х роках прем’єром був його дід Георгіос, а у 80–90-х — батько Андреас. В інтерв’ю Папандреу-молодший визнає, що спогад про ту квітневу ніч сформував його життя. Тоді він зрозумів, наскільки ризикованим заняттям може бути політика і наскільки зобов’язує належність до політичного клану, вплив якого на грецьке політичне життя можна порівняти хіба що зі значущістю родини Кеннеді у США.
Країна, якою керує Папандреу, продовжує балансувати на межі банкрутства. Борг сягає 300 мільярдів доларів — це 27 тисяч євро на кожного жителя! Щоб вирватися з цієї пастки, Папандреу має зруйнувати значну частину системи, збудованої його дідом і батьком.
Папандреу-молодший багато говорить про боротьбу з «сірою зоною» у торгівлі й корупцією (у чому звинувачували його батька). Як пише Річард Клогг в «Історії новітньої Греції», за часів Османської імперії, частину якої вона становила чотири століття, про правові засади держави не було й мови. Природним був пошук високопоставлених покровителів, які взамін за хабарі надавали підтримку. У сучасній Греції патронами є парламентарі, міністри і чиновники місцевого самоврядування.
У рейтингу корумпованості країн, підготовленому «Транспаренсі Інтернешнл», Греція займає 71-ше місце, а звичайний грек платить хабарі на суму 1355 євро за рік. Загалом громадяни заборгували податків на суму 31 мільярд доларів. Марно сподіватися також на швидке вирішення справи у будь-якому органі влади.
Прем’єр Папандреу на початку березня «обрізав» привілеї чиновників, знизив на третину святкові премії, а трохи раніше «заморозив» зарплати. «Ми не дозволимо зробити з нас жертв боротьби за порятунок країни»,— заявив Спірос Папаспірос, керівник потужної профспілки «Адеда». Зовсім недавно у країні ставали поїзди і автобуси, закривали школи і установи. Страйкували навіть журналісти, відбувались сутички з поліцією, які демонстрували у всіх програмах новин у світі.
Широкі соціальні привілеї й величезний вплив профспілок — наслідок симпатії значної кількості греків до лівих ідей. На останніх парламентських виборах Комуністична партія отримала аж 7% голосів. Заснована Андреасом Папандреу соціалістична ПАСОК також свого часу була звинувачена у надто близьких зв’язках із комуністами. Свого часу Папандреу-батько не хотів чути про приватизацію державних концернів, а гроші з брюссельських дотацій витрачав на «проїдання», а не інвестиції.
Його син також брав участь у виборах під гаслами зміцнення соціального захисту у часи світової економічної кризи, але катастрофічна бюджетна ситуація змусила його, керівника міжнародного соцінтерну, відкласти соціалістичні ідеали до кращих часів. Більше того, хоча Андреас Папандреу повторював європейським лідерам, що Греція не буде кельнером Європи, його син подорожує по світу у пошуках допомоги. «У нього складне завдання. Він мусить запроваджувати все гостріші скорочення бюджетних витрат під диктовку європейських політиків, а з іншого боку, не може робити вигляд, що Греція опинилася на колінах»,— говорить Антоніо Міссіролі з брюссельського Центру європейської політики (EPC).
У 1999–2004 роках Йоргос Папандреу був міністром закордонних справ. У цій галузі він також відійшов від родинної традиції. При Андреасі Папандреу країну вважали «чорною вівцею» Євросоюзу, яка сильно симпатизує Радянському Союзу. Чимало років європейським політикам не давали спокою й постійні конфлікти греків із турками. Ставши керівником дипломатії, Йоргос відкрив дорогу Туреччині для початку переговорів щодо членства в ЄС. Він визнав, що ворог, втиснутий у рамки ЄС, буде більш передбачуваним, тож набагато зменшиться небезпека.
Для більшості його земляків таке мислення тотожне зраді: 90% греків було проти членства Туреччини в Європейському Союзі. Проте коли у 1999 році Туреччина пережила сильний землетрус, керівник грецької дипломатії ухвалив рішення відправити туркам гуманітарну допомогу. Останні навзаєм зробили кілька приязних жестів. «Дипломатія стихійного лиха» принесла значне поліпшення відносин між завзятими супротивниками.
Найближчі співпрацівники Папандреу люблять повторювати, що прем’єр є космополітичним патріотом. Цей космополітизм стає у нагоді, коли він подорожує світом і пояснює грецькі проблеми Обамі, Меркель чи Саркозі. Це нелегке завдання, бо його країна надто втратила в іміджі. Деякі коментатори пишуть, що сучасні греки не пасують до Європи, яка виросла з традицій їхніх древніх предків. Віками Греція була ізольована від великих ідей, які формували сучасну Європу: Ренесансу, Реформації чи Відродження. Нині вони знову відчули себе на периферії Європи. «Нашою проблемою є не стільки бюджетний дефіцит, скільки дефіцит довіри»,— діагностує прем’єр Папандреу.
Справді, греки мають величезний бюджетний дефіцит (понад 12%), але ж у подібній ситуації опинилися також ірландці, британці, іспанці, португальці. Багато греків, які полюбляють теорію змов, перекладають вину на спекулянтів та інші «темні» сили, передовсім німців, чия економіка ґрунтується на експорті й має вигоду від ослаблення євро через грецькі проблеми. Насправді ситуація ще складніша. «У випадку Греції вибухову суміш створив не тільки високий бюджетний дефіцит і державний борг, а й помилки в управлінні та недовіра»,— вважає професор Лоукас Цокаліс, керівник ELIAMEP (Еллінської фундації європейської політики).
У цій ситуації Папандреу пропонує землякам програму порятунку: крім заощадження на зарплаті для чиновників, він піднімає ставку ПДВ, акциз на цигарки та алкоголь. «Цей план можна порівняти з впливом антибіотика, який повинен поставити пацієнта на ноги. Потім надійде час на складніше лікування, яке вирішить структурні проблеми грецької економіки і зробить її конкурентоспроможною у глобальному вимірі»,— зауважує Антоніо Міссіролі. Потрібно модернізувати податкову систему, демонтувати неефективну бюрократію, реформувати незадовільну освіту і, напевно, найбільш архаїчну в Європі пенсійну систему. Повернути людям віру у правову державу і відновити довіру закордонних інвесторів.
«Криза є матір’ю змін. Скидається на те, що греки дозріли до реформ, а уряд нарешті починає віддавати перевагу конкретним крокам, ніж розмовам»,— запевняє професор Лукас Цукаліс. Незважаючи на обіцянки скоротити бюджетні витрати та підвищити податки, прем’єра продовжують підтримувати майже 60% виборців. Греки неодноразово доводили: коли потрібно, можуть «зімкнути шеренги». Це було наприкінці 90-х років, коли довелось затягнути паски, щоб вступити у зону євро, у 2004 році всупереч застереженням і недовірі Європи країна на високому рівні провела Олімпійські ігри. Якщо вдасться подолати труднощі й цього разу, прем’єр може стати найвідомішим із усього клану Папандреу, якого греки запам’ятають найкраще.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ГРУЗІЯ: УСПІХ ВЛАДИ
- «СТАРА» ЄВРОПА МІНЯЄ ВЛАДУ І РЯТУЄ ЄВРО
назад »»»