НЕЗБАГНЕННИЙ СВІТ ТА ЙОГО ВІЗУАЛІЗАЦІЇ
«Ми зробили все для того, аби це свято відбулось. За винятком хіба що весняної погоди»,— сказав директор Фонду сприяння і розвитку мистецтв Юрій Круліковський, відкриваючи в очолюваному ним закладі першу персональну виставку художниці Наталії Чернеги «Візуалізації». Проте раптовий сніг, що закружляв над Києвом, не завадив усім охочим прийти й отримати насолоду від робіт, які за кольорами й духом, безперечно, можна вважати провісниками весни.
З першого погляду в око впадає надзвичайна скромність молодої мисткині, її небагатослівність і навіть сором'язливість — риси, не притаманні більшості публічних людей. Наталія з тих, хто живе за дещо старомодним, проте духовно виправданим правилом, якого вчили нас батьки: «Не говори про себе сам — хай про тебе люди скажуть».
Про неї говорять. І доволі красномовно. Наприклад, доктор філософських наук Галина Меднікова, стаття якої надрукована в каталозі виставки, а її фрагмент можна прочитати в експозиції. Пані Галина виступила й на відкритті. Наведу деякі її думки: «Виставка Наталії Чернеги цікава тим, що в ній немає повсякденного переживання. Все, що ми бачимо на її картинах, дивовижно поєднується, переплітається й живе в сакральному світі. Російсько-американський філософ Михайло Епштейн писав, що коли людина помирає, в останні миті в її уяві проходить усе життя. Але в цей час ми згадуємо не якісь особливі досягнення й перемоги, а цілком буденні речі, приміром, з яким задоволенням поливали квіти на грядці. Саме в такі моменти роздумів над звичним відкривається сакральне. Сьогодні на виставці бачимо, як крізь призму повсякденного проступає щось глибинне — у бджілці Майї, в жирафику, які зображені на картинах. Вони нібито істоти реальні, та водночас у процесі духовної творчості постають перед нами дещо міфологізованими. Наталія прийшла у світ живопису не як професійний художник. Але її чутливість, величезна творча енергія, і те, що вона не пов'язана з жодними традиціями, професійними нормами, дає їй можливість сказати абсолютно свіже слово в мистецтві».
Наталія Чернега справді ніде й ніколи не вчилася живопису. Серйозно займатися ним почала в 2000 році. А взагалі малює з дитинства: свої думки зображувала на клаптиках паперу, стінах у квартирі та під'їздах. Коли я запитала художницю, що ж для неї, людини з технічною освітою, стало поштовхом до професійних занять, вона відповіла: «Любов». Звичайно, у найширшому розумінні.
У першому з двох виставкових залів Фонду сприяння і розвитку мистецтв представлені роботи раннього періоду творчості Наталії Чернеги. Цикл «Абстракції», що складається з 15 творів, авторка написала у 2003–2004 роках. Це був важливий для неї період не лише в мистецькому, а й у особистому сенсі. Адже вона була, як кажуть, жінкою при надії, тобто чекала появи на світ дитини. І робила це творчо, втілюючи думки й почуття на полотні. На картинах відтворено певне бачення художницею самого процесу зародження життя. Бачимо якісь невеличкі часточки, схожі на ембріони. А далі — візуалізація образів рослинно-тваринного світу, своєрідна шахова дошка життя з різнокольоровими клітинками-квадратиками та червоними смужечками між ними, такими собі кровоносними судинами. Тут переважають світлі, пастельні тони, роботи симетричні щодо визначеного центру.
Те, що бачимо в другому залі, суттєво відрізняється. На більш пізніх і зовсім свіжих полотнах художниці панують насичені, соковиті кольори, твори позначені глибоким філософським змістом. Багато з них має текстовий супровід. Звідки взялися ці мудрі тексти? З книг індійських філософів та духовних практиків. Річ у тім, що Наталія давно захоплюється індійською культурою, часто подорожує цією країною, де знаходить незамулені джерела натхнення, займається йогою, медитацією. Схід взагалі та Індія зокрема присутні в багатьох її сюжетах, які спонукають не гнатися за швидкоплинним, матеріальним, а споглядати цей незбагненний світ, вивчати його, намагатися зрозуміти сенс свого перебування в ньому.
Одна з дуже виразних робіт цієї тематики — «Данет». Ви вже зрозуміли, що в назві поєднані позитивна й негативна частки. Та їхнє «сплетіння» виходить за межі граматики. «Існування не подвійне, а єдине. Всі відмінності породжені людиною,— пояснює підпис під картиною.— Так — ні, хороше — погане, чисте — нечисте, духовне — бездуховне, доброчинство — гріх. Поділ — це ставлення людини. Уявіть собі землю без людей. Що тоді буде чистим, а що нечистим? Усе просто існуватиме».
Можна погодитись із наведеною точкою зору, а можна і посперечатися. Так само, як і з іншими, які читаємо на виставці. Але читання й роздуми слід обов'язково поєднувати зі спогляданням цих картин, написаних олійними фарбами. Часом їхні густі шари нагадують акрил, та його тут немає, про це авторитетно заявляє авторка. Просто вона не заощаджує гроші, купуючи високоякісні фарби, майже не користується розчинниками та інколи малює не лише пензлем, а й руками. Так і народжуються ті проникливі жовтизна, зелень, синь, блакить... З любові до улюбленої справи.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- АУДІОКНИГА ОЛЕКСАНДРА БИСТРУШКІНА
- МУЗЕЙ ШЕВЧЕНКА В КАНЕВІ ГОТОВИЙ НА ШІСТДЕСЯТ ВІДСОТКІВ
- НА «ЄВРОБАЧЕННІ» ВАСИЛЬ ЛАЗАРОВИЧ ВИСТУПИТЬ З ПІСНЕЮ I LOVE YOU
назад »»»