ЗА БУТАФОРСЬКИМИ ДЕКОРАЦІЯМИ
Трапляється, що тему для розмови про фільм підказує глядач. Їдеш у метро і мимоволі чуєш, як обговорюють його ті, хто стоїть поруч із тобою. Причому з аргументами, які свідчать про небайдужість до того, що з нами буде. І відбудеться настільки скоро, що панянки замислюються, як далі узгоджувати з тим «ось-ось» власне майбутнє. Обговорювали вони американську стрічку з пророцтвами індіанців майя «2012». Мабуть, на слуху читачів щось про ці одіозні пророцтва з днем 21 грудня зазначеного року та є.
ПРО КАЛЕНДАР МАЙЯ І ФІЛЬМ «2012»
фЯкби не підслухана розмова, можливо, я не витрачала б час на перегляд цього фільму режисера Роланда Еммеріха (США, Канада). Бо чого тільки не робили герої тих же американських фільмів! Навіть якщо ті не належать до жанру фантастичних, там нерідко все відбувається неймовірно. Проте кіногерої долають усі перешкоди та жахи на шляху до хепі-енду. Звісно, щасливий успішний фінал — своєрідний допінг і для реальності. Можна вже було б звикнути до віртуальної реальності американського кіно, яка своїм винахідливим попкорном наче манною небесною годує не лише українського глядача. Тільки у нас усе не так, як у однопланетників. Хоч це й не означає, що категорично все гірше. Принаймні конкретним свідченням є хоча б те, що не стали бездумними споживачами того ж кінопопкорну три панянки у вагоні метро.
Та й про що власне стрічка «2012»? Тема пробивна, отже, цілком вигідна. Технічне забезпечення візуального ряду — на вищому рівні комп’ютеризації комбінаторних процесів зйомки, монтажу, створення дизайну простору засобами комп’ютерної техніки. Якщо вжити одну з популярних у нас тем про біодобавки та боротьбу з ними, то це кіно склеєне фактично з таких «біодобавок». Проте вони не вражають уяву, бо їх занадто. Забагато і для того, щоб події в сюжеті про кінець світу виглядали достовірно й переконливо. Та й чому це китайці винаходять і виготовляють сім ковчегів для врятування генофонду людства і лише автори фільму знають про цю новину? Невже знайшли інформацію в тому ж календарі майя?
У сюжеті — чотири наскрізні лінії. Перша — сама катастрофа, що насувається передчасно від, скажімо, космічних збурень; друга — локальна доля родини письменника; третя — роль президента США в цій екстремальній ситуації; четверта — доля людства, що не потрапляє до ковчегів.
Розглянемо з четвертої позиції. Безперечно, повна приреченість масовки, бо в кіно поняття «масовка» однозначне. Вона заповнює кадр. Щодо президента — він у фільмі чорношкірий, то, як і в низці іншого «катастрофічного» продукту «made in USA», це благородний герой, здатний на самопожертву. «2012» — не виняток. Президент відправляє на ковчег доньку, а сам розділяє долю свого народу. Непогана виховна настанова від кінематографістів, які в Америці, на відміну від України, у фаворі. Втім, науковці, які у фільмі хоч і помиляються та віддано трудяться,— також.
Родина письменника, яку той втратив, надто захопившись написанням романів, у повному складі (батько, мати, син, донька) проходить випробовування і таки дістається ковчега. Хоча в ній є ще одна дійова особа, той, хто прийняв родину, коли там відбувся розпад. Дуже милий, але з першою появою його в кадрі стає зрозуміло, що це той зайвий, який має зникнути. Незважаючи на те, що він чимало робить, аби сім’я врятувалась. Бо цілком логічне запитання: куди його потім подіти? Тож, за драматургією, він просто гине. Одначе тут простежується цікава проблема. Її заявлено на початку стрічки. Семирічна донька письменника досі вночі робить «пі-пі» в підгузки. Протягом дії, хоч як би «розверзався» комп’ютерний простір, про це йдеться. Коли врешті-решт родина пройшла всі випробовування на міцність, ковчег здолав усі перешкоди, і нарешті десь у кіноперспективі замайоріли обриси нової землі, дається великий план усієї щасливої четвірки. Тоді дівчинка тихенько каже татусеві, що перестала робити «пі-пі» в гігієнічні штанці. Так от для чого знімали це кіно! Ось для чого авторам був потрібний календар майя і глобальна катастрофа! Тепер варто зважити, скільки є казок про те, як для виховання дитини наймають когось страшного-престрашного.
Я не досліджувала календар індіанців майя, але, імовірніше за все, у нащадків цього племені слід спитати, що значить той їхній календар? Те, що його використали для сюжету фільму кінематографісти, означає одне: на нього знайшлися кошти. На цій історії заробила група, яка зняла виховне кіно про героїчного президента — обличчя нації, про науковців, що вдень і вночі працюють на благо нації, й про родину, де врешті-решт запанував хепі-енд. Можливо, якби наші панянки уважно простежили за головною драматургічною лінією, то побачили б за бутафорськими декораціями і це. А не сприймали б виховну казочку, як дівчатка з масовки.
Утім, якщо говорити про мораль, духовність, то ці критерії значно вимогливіше і жорсткіше висловлені знову ж таки в експортованому в наш простір із Америки фільмові «Дорога» (режисер Джон Хіллкоам). Там майже у безлюдному просторі, де панує жорстокість, убивство, канібалізм, батько, який рятує сина, наставляє того, щоб не втратив вогонь у душі. Лише це врятує його від нелюдськості. Так і виходить — батько вмирає, а сина знаходять духовні люди. Вони беруть його до своєї сім’ї, піклуються про нього. Для того щоб розповісти цю історію, котра застерігає від деградації людської особистості, авторам не потрібні були спецефекти, велика масовка. Вона побудована на двох дійових особах, кількох епізодичних і невеликій масовці. Цей фільм належить до важких для сприйняття. Особливо враховуючи наш матеріальний, і без того насичений негативами, простір. Однак тут тема вибору, людської гідності, честі, а значить і майбутнього вирішена значно пронизливіше, спонукає замислитись. Аби тільки була почута. Принаймні навіть за психологією творчості, гадаю, вона сприйнятливіша, дохідливіша.
Тож дозволю собі зауважити, що вітчизняному кінематографу варто відірватися від занурення в історичні теми, а створювати кіно про сучасність, шукати свої версії майбутнього, героїв, які формують свідомість, і закладати той вогонь у серця людей. Можливо, це прозвучить для прагматиків наївно, але скажу, що то Божий подих і вогонь.
Сусанна ЧЕРНЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ДЕРЕВА, ПЛЕТЕНІ ЗІ СНІВ
- ГРАЙ, БАЯНЕ, ГРАЙ!
назад »»»