ОЛЕНА СТАЦЕНКО: «Я БУДУЮ ДІМ, ЯКИЙ ПРИВАБЛЮЄ УСПІХ І ЛЮБОВ»
Наша гостя — киянка Олена Стаценко — професійний практикуючий дизайнер-декоратор, автор школи позитивного дизайну, фахівець з французького декорування інтер’єрів.
Автор не тільки багатьох статей у спеціалізованих журналах, а й книг у серії «Дизайн як життя».
Засновник та ідейний натхненник соціально-суспільної творчої акції «Галерея талантів».
На переконання Олени Стаценко, дизайн інтер’єру — це продовження нашого внутрішнього світу, втіленого в просторі. Тому він завжди індивідуальний і неповторний. Обстановка, що нас оточує, впливає на наш емоційний, психологічний і навіть фізичний стан. Вона може наближати нас до заповітних цілей і мрій, а може і гальмувати на шляху до них.
Виявляється, можна так побудувати й облаштувати дім (або сервірувати стіл), що він залучатиме успіх і любов. Перевірено на практиці.
— Пані Олено, якось знайомий художник (у нього саме відбирали майстерню) спересердя сказав: «Ну як ці чиновники не розуміють, що вони постійно користуються плодами нашої праці. Бо ж від нас залежить, як виглядають автомобілі, одяг, меблі, побутова техніка, посуд і багато чого іншого». Природно, я бажаю процвітання Вашій майстерні, і відразу поцікавлюся, у чому полягає Ваша творча родзинка? В якій сфері Ви найпотужніші?
— Я автор терміна «позитивний дизайн» і моя сила саме в цьому. Мої зусилля спрямовані на створення інтер’єрів для конкретних людей, котрі у них житимуть або працюватимуть. Там має поєднатися гармонія душі і гармонія простору. Для мене саме такий підхід важливий, він надихає.
Що таке позитивний дизайн? Насамперед, відповідність того чи іншого стилю, форми й колірної гами психотипу людини й часу, у якому вона живе, правильна ергономіка простору, — тоді індивідууму комфортно.
Коли людина молода, у неї одні вимоги до житла, коли стає старшою — інші. І так протягом усього життя, бо міняємося ми й усе, що нас оточує. Було б дивно, якби ми, почавши жити в одному просторі, у ньому ж і завершували свій шлях. Сьогодні подобаються яскраво-червоні подушки в спальні, завтра нам, вибачте, під шістдесят і душа просить синього кольору для релаксації чи медитації, потрібен спокій. Інтер’єр залежить від характеру, віку і психологічного стану людини у певний період життя.
Складовою ергономіки простору є зручність інтер’єру. Наприклад, у вашій спальні, щоб відкрити вікно чи кватирку для надходження свіжого повітря, потрібно стати на ліжко чи тумбочку, яка хитається під вами і загрожує падінням. У якийсь момент ви думаєте: «А ну його, спатиму в духоті». Звісно, це неправильно, це нездоровий спосіб життя.
Нещодавно мене назвали людиною, яка представляє здоров’я нації. Воно залежить не тільки від занять фізкультурою, від харчування, його сутність — здорова душа, позитивний настрій. А вони в тому, що ми ставимо мету — і досягаємо її, мріємо — і втілюємо мрію, у тому, що ми небайдужі. Вкрай важливо, в якій атмосфері ми живемо. Чи зручно нам у нашій квартирі? Скажімо, ми заходимо в передпокій і відразу вдаряємося об шафку чи парасольку... Або заважає купа взуття, що залишилася від нашої поїздки до лісу влітку, а тепер надворі зима. І таке інше. Мають бути порядок, гармонія, ергономіка, позитив у всьому — в думках, одязі, предметах, що нас оточують, і, зрозуміло, без красивого інтер’єру не обійтися.
— У мене є претензія до терміна «позитивний дизайн», виходить масло масляне. Адже дизайн — це і є гармонізація простору. Невже він буває деструктивний, агресивний?
— Авжеж. І прикладів тому чимало. Іноді недосвідчений замовник мені каже: «Журнал глянсовий такий-то, сторінка 25, — це моя ванна. Журнал такий-то, сторінка 104, — це моя спальня. Фільм такий-то, 18-та хвилина, — це моя вітальня». Що з цього вийде? Абракадабра.
Зайдіть в ресторани, кав’ярні, подивіться. Вони гармонійні? Я вам скажу точно: далеко не всі. В офісах, магазинах, готелях ви побачите чимало речей, які дійсно деструктивні. Чому це так? Від нестачі знань і смаку. Природно, господарі бутиків, аптек, будь-якого іншого бізнесу не зацікавлені в деструктивному дизайні, який відштовхує споживачів, однак це трапляється. От я і доношу взірці «позитивного дизайну», навчаю основних принципів, нюансів, аби люди приміряли на себе інтер’єр до того, як витрачені великі гроші.
— Яким чином про це можна дізнатись?
— Розпочніть з прочитання моєї першої книги «Дизайн. Як змінити на краще своє життя. 33 стилі позитивного дизайну». У ній вперше в Україні я пропоную тести: який стиль інтер’єру вам підходить. Ми часто не знаємо, чого хочемо. Тому іноді говоримо: «Хочу, як у моєї сусідки Віолетти Панасівни, мені сподобалась її спальня». Але ми не враховуємо, що Віолетта Панасівна має іншу освіту, інший психотип, врешті, іншого чоловіка. Не можна сліпо приміряти на себе чуже, бути однаковими. Давно минув час югославських стінок і кахель-пінок. Найкращий дизайн той, який відбиває нашу особистість. Клони нецікаві. У моді індивідуальність.
Тому поняття «позитивний дизайн» — це не «масло масляне», термін виник після аналізу творчості моїх колег — в Україні і за кордоном. Я побачила чимало такого, що потрібно відсівати. Крім амбіцій клієнтів є амбіції дизайнерів, їхній непрофесіоналізм і невміння спрямувати замовника в правильне русло. На жаль, ще затиснуті в певних межах багато моїх колег по цеху, тому створюються абракадабри — собаки з головою коня і хвостом білки. Цим поки що грішить український дизайн.
— Що дозволяє дизайнеру бути більш-менш безпомилковим?
— Розвинуте почуття смаку, досвід роботи і, звичайно, талант. Мій шлях професіонала — це також шлях виробничника-практика. Я займаюся тканинами — отже, маю досконально знати, як практично кроїти і шити той чи інший ламбрекен, підхват. Тобто разом зі швачками проектую і втілюю. Так само виконроб на будівництві зобов’язаний мати уявлення, як клеїти шпалери, штукатурити і сполучати плитку. Він повинен знати, чому дерево не поєднується з каменем і як правильно їх зістикувати.
Я проводжу майстер-класи як для дизайнерів і архітекторів, так і для VIP-клієнтів, звичайних людей, які мріють жити в красі. На цих заняттях може йтися про дизайн готелів, ресторанів, апартаментів, бутиків, про європейські тенденції, про те, як правильно підібрати колірну гаму в номері «люкс» чи при оформленні вітрин, як організувати зону ресепшн.
Отже, ми даємо альтернативну освіту, єдину у своєму роді, в Україні такої школи більше немає.
— На створення Вашої школи, певно, вплинуло стажування у Франції?
— У місто Екс-ен-Прованс французи запросили мене після того, як побачили мої роботи — дизайн бутиків у комплексі «Арена-сіті». Причому я мала більшу технічну практику, ніж француженка-декоратор, у якої я вчилася, тому що в Україні майстри більш широко спеціалізовані, універсальніші. На момент стажування у Франції я вже була дизайнером-декоратором Оленою Стаценко, здійснила оформлення таких брендових об’єктів як «Дипломат-хол» і «Ботанік Тауер» у Києві.
— Відомий модельєр чоловічого одягу Михайло Воронін у бесіді поскаржився, що проблема України в тім, що це дуже бідна країна. З одного боку, люди вже не хочуть носити ватники, а надають перевагу красивому одягу, з іншого — сегмент покупців вишуканого, а отже, дорогого одягу невеликий. Потім він відзначив таке: «Чим український модельєр відрізняється від західного? На Заході під час виставок і показів клієнт може відразу купити будь-який виріб, що сподобався, або замовити дрібнооптову партію. Наші модельєри зазвичай відповідають: «Це зроблено в одному екземплярі для виставки». А Ви готові оперативно запропонувати те, що хоче клієнт?
— Ми здатні це зробити.
Справді, наш народ естетично дуже виріс за останні десять років, мріє про красу, прагне до того, щоб зрозуміти себе, своїх близьких, хоче жити в гармонійному просторі, «одягом» для якого є елегантні штори і декор.
Я працюю в люкс-сегменті, але, природно, дуже хочу допомагати звичайним людям. Для цього мої ефіри, інтерв’ю, акції і книги. Із другої книги «Ремонт і дизайн із задоволенням. Як побудувати будинок своєї мрії» можна крок за кроком зрозуміти, як робити дизайн і ремонт квартири чи будинку, не допускати помилок у плануванні й усе врахувати. Заповнюючи таблиці, можна вибрати колористику. Це перший в Україні посібник з дизайну і ремонту, написаний українським дизайнером, а не передрук американських, російських чи британських видань. Написано за принципом «Зроби сам», тобто не обов’язково витрачатися на дорогого фахівця і на дизайн-проект. У новій книзі «Декор, що приваблює успіх. Практичні поради для облаштування будинку» йдеться, зокрема, про те, які штори мають прикрасити кімнату, як накрити стіл, щоб привабити любов у своє життя, як красиво зустріти Новий рік... І не потрібні шалені кошти. Потрібні смак, кмітливість і мінімум матеріалу.
— На прийомах, акціях, тусовках, де збирається бомонд (політики, бізнесмени, артисти), нерідко в очі впадає несмак. Іноді чутно розмови про сумочки, туфельки, капелюшки, точніше, обговорюється престижність їхніх виробників...
— Непристойно в товаристві обговорювати одяг і аксесуари. Я зараз не вчитиму манер. Існують речі припустимі і неприпустимі. Якщо персона абсолютно серйозно обговорює марку своєї сумки, то це вже, на мій погляд, не VIP-персона.
— Я з Вами солідарний. Мене, наприклад, засмучує, коли тележурналісти а-ля Катя Осадча наповнюють «Світські хроніки» примітивною «битовухою», а не показують яскраві творчі грані гостей заходів.
— Я не даватиму зараз оцінку Осадчій чи кому-небудь. Не хочу говорити про те, що не вкладається у сферу моєї діяльності. Для мене розмови про капелюшки й бутерброди малоцікаві.
— Коли Вам спала на думку щаслива ідея організовувати акцію «Галерея талантів»?
— Після мого повернення з Франції. Там я побачила по іншому організоване життя людей, які вміють працювати і відпочивати. У нас людина вранці випиває філіжанку кави, біжить і раптом бачить, що вже вечір. Приходить додому змучена і не розуміє, заради чого прожито день, заради яких радощів.
— А як працюють французи?
— Декоратор Сільві Бро, у якої я вчилася, працює з мільйонними проектами та дуже солідними замовниками. При цьому вона отримує задоволення від роботи, немає загнаності. Вона обідає рівно о першій годині дня, обов’язково випиває за обідом келих вина. На початку сьомої вечора в неї зустрічі з друзями, спілкування з родиною. Вона живе нормальним насиченим життям, без авралів, часто сміється та випромінює задоволення від життя.
Мені здалося, що це реально й у нашому суспільстві. Придумала проект «Галерея талантів», у якому відкриваю відомих людей (обов’язково позитивних, успішних, щасливих, котрі досягають вершин у своїх сферах діяльності) з незвичного боку. У «Галереї талантів» брали участь перший президент незалежної України Леонід Кравчук, народні артисти України Богдан Ступка, Лариса Кадочнікова, Володимир Горянський, режисери Роман Балаян і Оксана Байрак, чемпіонка-гімнастка Катерина Серебрянська і багато інших видатних особистостей України.
«Галерея талантів» набирає обертів. Міжнародною вона стала тоді, коли в ній уперше взяв участь посол Литви в Україні Альгірдас Кумжа як альпініст і фотограф. Потім цей статус підтвердив художник Нікас Сафронов, котрий спеціально прилетів з Москви на мою акцію «Мамині мрії. Відповідність», щоб показати свою казку.
Отже, у «Галереї талантів» кожен показує не свою основну професію, а хобі.
— Як Вам удається влаштовувати такі складні дорогі заходи, на які приходить до трьохсот гостей? Хто допомагає, хто спонсорує?
— Існують проекти, які підтримує життя — це вдалі проекти. І є невдалі, нежиттєздатні, незважаючи на чималу кількість спонсорів. Мій проект може існувати як при спонсорській підтримці, так і без неї. Люди приходять не для того, щоб поласувати чимось суперекзотичним на фуршеті, а щоб наповнити душу світлом, добрими враженнями. І я завжди їх дивую. Підбором учасників і своїми сенсаційними епатажними декораторськими інсталяціями. Востаннє в ключових учасників не було окремих стендів, я влаштувала спільний арт-об’єкт. На столі з чистого срібла (знаменита італійська фірма «Пампалоні» для його виготовлення використала двадцять чотири кілограми дорогоцінного металу) була розташована інсталяція «Колаж Відповідність». Історичний ракурс представила народна артистка України Ольга Сумська — ляльку-образ княгині Ольги, зроблену власними руками. Казка Нікаса Сафронова була оформлена у вигляді пазла в десяти рамках зі срібла. Люди не знали, як читати: де перша сторінка, де друга... Не було нумерації... Текст з обох боків... Для того щоб його логічно прочитати, треба було зібрати всі рамки воєдино в певній послідовності. Співачка Анастасія Приходько, немов прощаючись з дитинством, передала мені маленьких солдатиків. Сказала: «Робіть з ними, що хочете». Солдатики «оселилися» в іграшковому будинку, у якому вже перебували великі ляльки, які символізували жіноче начало.
Було презентовано хобі голови Шевченківської райдержадміністрації Києва Віктора Пилипишина — колекція клоунів. Вони дуже різні й непрості, як і сам політик. На їхніх обличчях — всі емоції: від гримас щастя до найглибшого смутку. З найбільшим клоуном вийшла під руку модель, він був ніби фетишем інтер’єрного стилю «Карнавальні мотиви».
Я представила свій новий проект «Decor Fashion Day», у якому взяли участь ведучі дизайнери-модельєри України. Вперше виступила як режисер показу і творець індивідуальних образів, котрі відповідають стилям інтер’єру. Історія проекту тільки починається, ми одягатимемо моделі так, аби вони відповідали стилю життя, який ведуть сучасні люди, котрі прагнуть гармонійності, а не живуть за принципом: отримай в магазині виріб відповідно до бирки. Це основна ідея.
Там була ще така «фішка»: у покритому золотому ополонику — символі нашої духовної їжі — я розташувала маленького солдатика — символ наших пристрастей, рутини, що нас роз’їдає. Проте любов і краса перемагають усі пристрасті, які нас роздирають.
— У наших українських умовах Ви почуваєтесь вільною жінкою?
— Кожен може себе або загнати в якісь рамки, або навпаки, ставитися до себе і своїх близьких з повагою і гідністю, не метушитися.
— Ви дозволяєте собі відпочити і розважитися?
— Звісно. Правда, розважитися — це голосно сказано, але відпочити в колі сім’ї — це, як кажуть, святе. Інакше, як можна в загнаному стані писати книги? Як можна проводити майстер-клас, творити? Це неприпустимо. Втім, зараз я ризикую спізнитися на курси англійської мови...
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»