РАДІАЦІЯ І ЗДОРОВ'Я: ЧИ ПРОЙДЕНО ПІК НЕДУГ?
Про медичні наслідки найбільшої у світі техногенної катастрофи я попросив розповісти Володимира Бебешка.
— Наслідки лиха, що спіткало Україну у квітні 1986-го, ми, на жаль, ще довго відчуватимемо,— каже Володимир Григорович.— Адже радіаційного забруднення зазнали 12 областей, на їхніх теренах — понад дві тисячі населених пунктів, у яких тоді проживало кілька мільйонів чоловік.
Відтоді минуло понад 23 роки, але гострота проблеми не зникла, адже й нині майже 10 відсотків території України вважається радіаційно забрудненою, на ній і досі живе понад два мільйони громадян. Найбільше постраждали Київська, Житомирська, Рівненська, Волинська та Чернігівська області, які майже повністю опинилися під чорним крилом Чорнобиля.
— Кількох десятиліть недостатньо, щоб земля очистилась від радіонуклідів?
— Звісно, що ні: за інформацією Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, радіаційно забрудненими залишаються понад п'ять мільйонів гектарів земель, з яких більш як мільйон гектарів використовують як сільськогосподарські угіддя. Іншими словами, на цих землях вирощують хліб, випасають худобу, отже, отримують молоко і м'ясо. Звісно, що в багатьох випадках ця продукція насичена переважно стронцієм, цезієм та деякими іншими радіонуклідами, які несуть людині смертельну небезпеку. Ученими доведено, що в «чорнобильських» районах близько 90 відсотків додаткового опромінення людей спричинено внутрішнім опроміненням, тобто таким, що відбувається внаслідок споживання вирощеної на присадибних ділянках і в приватних господарствах продукції. За повідомленням МНС, фахівці якого кілька років тому здійснювали дозиметричну паспортизацію населених пунктів у Житомирській, Рівненській, Київській та інших областях, у багатьох з них середня доза опромінювання перевищувала допустиму норму. І це не дивно, оскільки період розпаду деяких радіоактивних елементів становить сотні, а то й більше років. Словом, говорити про природне очищення земель від радіонуклідів ще зарано.
— Чи призвела аварія на Чорнобильській АЕС до збільшення кількості найнебезпечніших захворювань, зокрема онкологічних?
— Останнім часом в Україні спостерігається зростання захворюваності на рак. Я не став би стверджувати, що це викликано тільки чорнобильською катастрофою, оскільки подібні тенденції характерні й для інших країн, зокрема й у Євросоюзі. Однак не можна відкидати й чорнобильського чинника. Наприклад, протягом 1995–2006 років зареєстровано понад п'ять тисяч випадків раку щитоподібної залози серед громадян, яким на момент аварії не було 15 років. Той факт, що між усіма цими захворюваннями і викидом з 4-го енергоблоку величезної кількості радіації є зв'язок, не викликає в учених жодних сумнівів. Після 1986 року серед учасників ліквідації наслідків атомної катастрофи почастішали захворювання й на лейкемію, рак молочної залози. Хай там як, але, розмірковуючи про зростання онкологічної патології серед населення України, не можна відкидати впливу радіонуклідів, що потрапили в навколишнє середовище після аварії на ЧАЕС.
— Наскільки правдоподібними є твердження учених, що пік захворюваності, зокрема онкологічної, ще не настав? Дехто з науковців припускає, що найближчим часом кількість хворих на рак може зрости в геометричній прогресії...
— Вважають, що наслідки Чорнобильської катастрофи щороку дедалі менше позначаються на здоров'ї людей. Але це не зовсім так, точніше, зовсім не так, свідченням чого є досвід Японії, яка зазнала в 1945 році атомних бомбардувань. Щодо України, то дехто з моїх колег — фахівців з радіаційної медицини, зокрема й закордонних, ще у 1980-х стверджував, що пік захворюваності може настати через 25–30 років. Показники, які відображають темпи зростання кількості хворих, дають підстави вважати, що їхні прогнози починають справджуватись. Але не потрібно кожне слово вчених сприймати як доконаний факт: науковці теж можуть помилятися. З цього приводу хочу сказати, що збільшення числа онкологічних захворювань може відбуватися й унаслідок інших чинників, наприклад, природного старіння населення. Загалом не можна збільшення кількості випадків тієї чи іншої патології, зокрема онкологічної, пов'язувати лише з чорнобильською аварією: вони провокуються багатьма факторами. Це й хімічне забруднення навколишнього середовища, важкі метали, використання гербіцидів, пестицидів, різноманітні віруси, куріння, зловживання алкоголем тощо.
— Радіація нікого не щадила. Але Ви, напевно, погодитесь з тим, що найбільше від неї постраждали учасники ліквідації наслідків тієї страшної аварії, насамперед солдати й офіцери Радянської армії, яких часто посилали в самісіньке атомне пекло без елементарних засобів захисту...
— Протягом останніх 23 років, як засвідчили результати наших обстежень, кількість більш-менш здорових «чорнобильців», передовсім серед учасників ліквідації наслідків катастрофи, більшість яких становлять колишні солдати й офіцери, зменшилась з 70 відсотків до п'яти відсотків. Найсильніше вони потерпають від хвороб органів травлення, кровообігу, нервової системи, органів дихання, сечостатевої, кістково- м'язової систем. Побільшало й психічних захворювань, а також, як я уже сказав, й онкологічних. До речі, якщо раніше медики виявляли в постраждалих 2–3 хвороби, то останнім часом їхній спектр розширився, і нині ми діагностуємо вже п'ять і більше хвороб — і у тих, хто живе на забруднених територіях, і в учасників ліквідації наслідків аварії, яких, нагадаю, в Україні понад 270 тисяч. Ці люди, ризикуючи своїм здоров'ям і навіть життям, у квітні 1986 року рятували не тільки Україну, а й, власне, Європу. На жаль, багатьох з них уже немає серед живих. Маємо також понад 100 тисяч людей, інвалідність яких пов'язана з участю в ліквідації наслідків катастрофи.
— Зважаючи на цю обставину, скажіть: чи всі можливості використовує держава, аби зарадити постраждалим?
— Серед проблем, успадкованих Україною після проголошення незалежності, чорнобильська посідає особливе місце. Хоча б тому, що на подолання наслідків тієї катастрофи держава витрачає мільярди гривень. Щороку. І витрачатиме їх ще не рік і не два, а десятиліття. Незважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію, у якій країна опинилася ще на початку 1990-х років, парламент молодої держави ухвалив чимало законів, спрямованих на розв'язання «чорнобильських» проблем, зокрема щодо соціального захисту постраждалих від радіації. Наприклад, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», усім потерпілим передбачено понад 50 видів пільг і різних компенсаційних виплат. З відомих причин не все виконується, а розмір деяких компенсацій є надто мізерним і суттєво не впливає на рівень життя людей. Отже, висновок: держава повинна подбати, аби задекларовані пільги і гарантії, насамперед ті, що стосуються здоров'я, не просто були на папері, а реалізовувалися. Якщо ж вона не в змозі цього зробити, то має чесно сказати про це своїм громадянам, скоротивши їх кількість, насамперед тих, які суттєво не поліпшують нашим співвітчизникам життя, але при цьому «з'їдають» чималі кошти. Заощаджені в такий спосіб гроші слід спрямувати на спорудження сучасних лікувально-діагностичних закладів, на оснащення їх і вже наявних сучасним медичним устаткуванням, на придбання ліків для найменш соціально захищених «чорнобильців». Інших варіантів розв'язання проблеми я особисто не бачу.
Проте хочу наголосити: статті державного кошторису, якими передбачено фінансування програм, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних зі здоров'ям людей, потрібно виконувати в повному обсязі. А то, наприклад, у 2009 році на медико-соціальне забезпечення «чорнобильців» планувалося асигнувати 45 млн гривень, а спромоглися «нашкребти» лише шість мільйонів. Подібних фактів чимало. Я вже не кажу про кошти на оздоровлення постраждалих: ця програма протягом десятиліть виконується на 10–15 відсотків!..
— Порадьте, будь ласка, що робити звичайній людині, яка живе на забрудненій території, аби зменшити вплив радіації?
— Радіація — ворог невидимий і досить підступний, але людині під силу знизити її вплив на організм. Для цього потрібно не споживати продукцію, уміст радіонуклідів у якій перевищує допустимі норми. Наприклад, не захоплюватись збиранням в районах, що зазнали найбільшого радіаційного ураження, грибів, ягід, не рибалити і не полювати в них, оскільки і дари лісу, і м'ясо дичини є надто радіаційно забрудненими. Натомість їжа, яку споживає людина, повинна містити багато заліза, міді, кальцію, цинку, сполук, котрі конче потрібні організму, який зазнав чи й досі зазнає впливу радіації. Не радив би користуватись послугами так званих стихійних ринків, оскільки на них досить часто продається продукція, насичена радіонуклідами. Здоров'я — найдорожче, тож не потрібно спокушатись відносною дешевизною грибів чи ягід. До речі, були випадки, коли на цих ринках продавали дари лісу, зібрані безпосередньо в зоні відчуження...
Бажано, щоб в раціоні було якомога більше морепродуктів, зокрема риби, морської капусти, які виводять з людського організму шкідливі метали. Усі люди мають вести здоровий спосіб життя, а «чорнобильці», здоров'я яких і так ослаблене радіацією, і поготів. До речі, найбільша тривалість життя — в Японії, населення якої теж відчуло, що таке радіація. Звісно, що не варто порівнювати життєвий рівень японців й українців, але слід зауважити, що тривалість життя там значною мірою зумовлена споживанням морепродуктів: японець і дня не може обійтись без них.
Кожна людина має дбати про власне здоров'я. Для цього треба проходити профілактичні медичні обстеження, під час яких можуть виявити те чи інше захворювання на початковій стадії. А в такому випадку його легше позбутись, аніж тоді, коли воно буде запущеним.
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
Візитна картка співрозмовника. Володимир Бебешко народився в Києві. По закінченні десятирічки вступив до Київського медінституту імені О. Богомольця. Отримавши диплом лікаря, кілька років працював в одній з лікарень на Черкащині. Обіймав різні посади в Інституті гематології та переливання крові, захистив дисертації — кандидата і доктора медичних наук. У 1986-му був призначений директором новоствореного Інституту клінічної радіології Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини АМН СРСР. Починаючи з 2006 року — генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини АМН України.
Володимир Григорович — член-кореспондент АМН України, професор, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, підготував 35 кандидатів і докторів наук, є автором близько 600 наукових праць, надрукованих в Україні і за кордоном, з проблем радіаційної медицини та радіаційної гематології.
також у паперовій версії читайте:
- ПРОМІНЧИК НАДІЇ
назад »»»