БОГДАН СТРУТИНСЬКИЙ:«УПЕВНЕНИЙ,
ЩО ОПЕРЕТА БУДЕ НАЦІОНАЛЬНОЮ...»
Здається, вчора відлунали акорди запальних українських мелодій завершальної прем’єри минулого сезону — оперети О. Рябова «Сорочинський ярмарок», а вже після майже тримісячної розлуки з глядачем Київський академічний театр оперети розпочав ювілейний, 75-й сезон. І розпочав, як годиться, гала-концертом, у якому артисти кількох поколінь виконали і відомі, улюблені хіти, і прем’єрні номери. Про події, які мають відбутися в театрі протягом нового мистецького року, я розмовляю з його художнім керівником і директором, заслуженим діячем мистецтв України Богданом Струтинським.
— Чи було літо порою лише відпочинку для колективу?
— Так, улітку трупа пішла у відпустку. Сезон був насичений, тож треба було як слід відновити сили. Адже такої енергетичної витратності, як в опереті, немає в жодному іншому жанрі. Адміністрація тим часом працювала: встановлювали режисерський пульт, опрацьовували нові трансляційні комунікації, запускали рекламну кампанію нового сезону.
— А він у вас — ювілейний, тож, мабуть, буде сповнений незвичайних, святкових подій.
— От Ви сказали: «незвичайний». А я хочу уточнити: для кожного митця будь-яка нова роль або постановка — завжди іспит, відчуття себе новачком. Нинішній рік хочемо зробити незвичайним, але результат залежатиме багато в чому від наших фінансових можливостей. Задуми, плани — на межі фантастики, але реальне життя підкидає певні проблеми.
— В усякому разі повідомлення про дві найближчі прем’єри театру вже з’явилася у багатьох інформаційних джерелах. Ними стануть опера-буф Ж. Оффенбаха «Ключ на бруківці, або Пригоди весільної ночі» та мюзикл П. Абрахама «Бал у Савойї».
— Названий Вами твір Ж. Оффенбаха має надзвичайно цікавий, захопливий сюжет. Працюючи над постановкою, будемо трохи трансформувати сцену Театру у фойє. Не хочеться, щоб глядач звикав до традиційних кроків, тому намагатимемося його здивувати. Як саме — не розповідатиму, невдовзі побачите: прем’єра планується наприкінці жовтня. Якщо говорити про музичний проект «Бал у Савойї» (вистава йтиме на великій сцені), то це оригінальне сценічне рішення — нове, по-перше, для міста, по-друге, для театру. Своєрідна музика, з чарльстонами, вальсами, прекрасно налаштовує на культуру степ-дансу. Половину декорацій вистави вже виготовили. Цей проект потребує значних матеріальних витрат, вкладаємо в нього кошти поступово.
— Якими ще планами можете поділитися?
— Глядачі побачать нові концертні програми, зокрема вечір романсу. Спочатку ми планували його на малій сцені, але тепер я схиляюся до більш помпезної форми його проведення на великій сцені. Наприкінці року, можливо, з’явиться дитячий мюзикл. У нашому репертуарі є п’ять творів для дітей, але якщо немає новинки, немає й розвитку. Як художній керівник я обрав таку репертуарну лінію: у кожному сезоні має бути поставлена і велика класична річ — оперета, мюзикл, і модерний проект. Торік це була вистава «Танго життя», цьогоріч готуємо музично-пластичне дійство «Театр моди».
— Наприкінці минулого сезону ваш театр подарував киянам довгоочікувану прем’єру оперети О. Рябова «Сорочинський ярмарок», і всі зрозуміли, що слова «українська національна оперета» є абсолютно поєднуваними й органічними. Чи поповниться репертуар новими творчими знахідками?
— Згідно з програмою розвитку нашого театру кожен його творчий цех звітує перед публікою. Наприклад, оркестр — програмою «Від Баха до Оффенбаха», балет теж виконує окремі вистави — «Танго життя», «Балет — моє життя». Хор нині має вкраплення в різних спектаклях, я вирішив вивести його на сцену як самостійну творчу одиницю. Для артистів хору це і посадка, і видобування звуку в іншій манері, бо в таких умовах не сховаєшся ні за соліста, ні за декорацію. Хор сам веде сценічну дію і несе повну відповідальність — ця ідея втілена в проекті сценарного плану «Українські вечорниці». Це пілотна назва музичного дійства, яке поєднує фольклорний матеріал від веснянок до обжинкових і зимових пісень. Вистава є екскурсом по українських обрядах і ритуалах тієї чи іншої пори року. Має дійство й сюжет — кохання молодої пари, завершується воно весіллям. Хормейстери зібрали доволі багато музичного матеріалу. «Українські вечорниці» стануть спробою (сподіваюся, вдалою) окремого репертуарного проекту з основним навантаженням на хор. У виставі братимуть участь і солісти, й балет, але, повторюю, вона буде хоровою. Важливо, аби кожен цех й надалі створював свої окремі, незалежні проекти.
— Життя вистави — трагічно швидкоплинне: цокають стрілки незримого годинника — й одних виконавців змінюють інші, народжуються нові постановчі версії, а ще трохи — і спектакль назавжди сходить з кону. Так хочеться увічнити миті спілкування з прекрасним! Чи є плани до 75-річчя столичної оперети знімати фільми про театр, телеверсії його найкращих вистав?
— Ми вже маємо декілька телеверсій — замовляли їх і в телекомпанії «Золоті ворота», і на телеканалі «Глас», який зробив цікавий фільм про театр. До ювілею відбудеться відеопрезентація нашого мистецтва. Хотілося б відзняти й мікрофільм про оперету. До речі, в програмі діяльності колективу — створення інформаційно-видавничого центру при театрі, який взявся б до популяризації та продажу дисків, книг, є бажання відкрити й свою фотостудію. Телеверсія вистави — це не просто її фіксація, то вже інший жанр — телевізійного фільму. Він потребує сценарного плану, специфічних умов зйомок. Для цього потрібно три-чотири знімальні дні, постановчо вибудувані, протягом яких часто змінюється світло, декорації; глядачів не повинно бути. Подібне задоволення — не дешеве. Партнерів — меценатів-телевізійників, котрі допомогли б нам у цьому, поки що не знайшли.
— А зараз, Богдане Дмитровичу, порушу вкрай важливе для Вас і театру питання. Може, Ваші зусилля нарешті увінчаються успіхом і до 75-річчя столичній опереті нададуть давно заслужений нею статус національної?
— Знаєте, серед творчих акцій, запланованих на нинішній сезон, є тиждень українських музичних театрів. Мрію про те, щоб його фінальний концерт відбувся 18 грудня, у день святкування нашого ювілею, і мав назву «75 років Національній опереті». Вважаю, що нинішнє законодавче трактування статусу національного закладу як лише такого, що перебуває в державній власності (Київський театр оперети — у комунальній власності міста — Т. К.), є цілковитою нісенітницею. Наш театр є надбанням національної культури. І коли йдеться про те, що в репертуарі національного театру мають бути тільки твори українських композиторів, драматургів, лібретистів — це ще одна хибна думка. У репертуарі Національної опери України — чимало шедеврів світової музичної культури. У цьому й полягає поліфонічність національного мистецтва.
Оперету також не можна обмежувати рамками суто вітчизняної культури, тому що цей жанр не знає кордонів. Та коли пояснюєш усе це чиновникові, він просто не розуміє, йому нецікаво, він далекий від того, щоб відповідно до своїх обов’язків допомагати або принаймні не заважати. Але я стовідсотково впевнений, що таки достукаюсь до нашої влади і Театр оперети отримає статус національного.
— Позитивним фактом, особливо в нинішніх умовах, є гастролі Київського академічного театру оперети до Чернігова, що відбудуться в листопаді. Якщо можна, кілька слів про них.
— За сприяння в організації цієї поїздки хочу подякувати столичному управлінню культури. Ми усвідомлюємо: якщо нема гастролей, одна складова розвитку творчого колективу просто атрофується. Так само, як рука, котру надовго позбавите руху, рано чи пізно всохнеться. Подорожі до інших міст дають митцям нову самооцінку, адже на гастролях колектив мобілізується, бо хоче показати все найкраще, на що здатен. Це — як ярмарок, куди продавець везе далеко не найгірший свій крам. Сподіваємось, крім Чернігова, побувати і в Полтаві, на фестивалі, який відбуватиметься під егідою керівника області. І знову скажу про фінанси. Оперету нелегко вивезти: це потребує великих капіталовкладень. Ми не можемо повезти виставу з одним цехом, записавши на аудіо- та відеоапаратуру оркестр, балетні сцени, аби тільки артист «живцем» вийшов та проспівав. Я проти подібних дійств. Потрібно презентувати людям, які чули про цей жанр, його справжню вищу пробу. Якщо глядач побачить повноцінну картину, в нього і враження про оперету складеться повноцінне.
— І все ж, попри труднощі, публіка нині активно відвідує Театр оперети. Варто побачити на ваших виставах і концертах людей різного віку, аби зрозуміти: проблеми скороминущі, а її величність Оперета — вічна.
— Згоден, театр справді відвідують. Думаю, що глядачі вибирають те, що потрібно їм саме сьогодні, коли людині для нормального, повноцінного балансу в житті треба насамперед зберегти себе. Для сучасників, зомбованих цінами та іншими негараздами, головне — не впасти у відчай. Для цього мусимо бодай трохи втекти від реальності. Та це не означає сховатися від неї, потрібно отримати позитивний заряд, який дасть нам сили для подальших життєвих випробувань. Заряд дає мистецтво, особливо таке оптимістичне й демократичне, як оперета — жанр наймелодійнішої музики, котрий до того ж допомагає нам бути мудрими настільки, аби посміятися над собою.
Розмову вела Тетяна КРОП