РАК — НЕ ВИРОК
У цьому переконаний головний онколог МОЗ України, директор Національного інституту раку, доктор медичних наук, професор Ігор Щепотін.
Серед хвороб, які найбільше дошкуляють нашим співвітчизникам, онкологічні посідають одне з перших місць. За інформацією Міністерства охорони здоров’я, торік ця страшна недуга вразила 167 тисяч українців, що на дві тисячі більше, ніж у 2007-му. Я зустрівся з головним онкологом МОЗ України, директором Національного інституту раку, завідувачем кафедри онкології Національного медичного університету імені О. Богомольця, доктором медичних наук, професором Ігорем Щепотіним і попросив його розповісти про ситуацію в країні, поділитись прогнозами на майбутнє.
— Ситуація є складною,— визнав Ігор Борисович.— На онкологічному обліку перебуває майже мільйон українців, тобто понад чотири відсотки населення, щороку майже 160 тисячам наших співвітчизників діагностують цю хворобу, 90 тисяч хворих ідуть з життя. Рак «молодшає», дедалі частіше хворіють діти й підлітки. На жаль, ці тенденції зберігатимуться й надалі, оскільки, за нашими прогнозами, років через 10–12 метастази раку вражатимуть щороку близько 200 тисяч чоловік.
— Чи спроможна наша держава, обтяжена безліччю проблем, протистояти цій недузі?
— Безперечно. Нагадаю, що в Україні створена і діє спеціалізована онкологічна служба. До неї належать близько 50 онкологічних диспансерів, протипухлинних центрів і лікарень, де водночас можуть перебувати на стаціонарному лікуванні понад 10 тисяч хворих. Крім того, маємо близько трьох тисяч онкологічних відділень й оглядових кабінетів
— Людство навчилося ефективно боротися з багатьма захворюваннями. Чому ж воно й досі не побороло рак?
— Запитання складне й однозначно на нього важко відповісти. Так, визначати всі без винятку чинники, які провокують появу злоякісних пухлин, і на всі 100 відсотків виліковувати хворих людству поки що не під силу. Утім, якщо ми і знатимемо їх, то це ще не гарантуватиме цілковитої перемоги над раком. Наприклад, чинники, які провокують виникнення багатьох захворювань, добре відомі, але ж ми не можемо їх повністю позбутися, як не можемо позбутись смертності від серцево-судинних захворювань, інсультів тощо.
Давньогрецький філософ Сенека, який стверджував: доки існуватиме людство, доти будуть і хвороби, мав рацію. Але останнім часом ми отримали відповіді на чимало запитань щодо поширеності грізного захворювання. Наприклад, експерти, проаналізувавши результати досліджень, які проводилися в багатьох країнах світу, дійшли висновку, що майже 70 відсотків випадків раку зумовлені харчуванням і курінням. Доведено, що й алкоголь підвищує ризик захворіти. Не слід ігнорувати і такий чинник, як екологія, стан якої дедалі погіршується, насамперед у великих містах. Наприклад, у Києві кількість автомобілів за останні 10–15 років зросла в кілька разів і тепер перевищує мільйон.
Промислові підприємства викидають в атмосферу десятки мільйонів тонн украй шкідливих домішок, забруднюють річки неочищеними стоками, які містять кадмій, свинець, інші метали. А ми всім цим дихаємо, все це п’ємо. Відомо близько 200 видів онкологічних захворювань, і це — підтвердження того, що онкологія не тупцює на місці, а розвивається.
— Досить поширеною є думка, що зростання онкологічних захворювань тісно пов’язане з чорнобильською катастрофою. Чи так це?
— Вона позначилася на здоров’ї українців далеко не найкращим чином, про що свідчать дослідження. Нагадаю: збільшення захворюваності, яке прогнозують фахівці, очікується і за рахунок тих, хто зазнав радіаційного ураження у квітні 1986 року, беручи участь в ліквідації наслідків катастрофи чи просто опинившись на території, яка зазнала значного радіаційного забруднення. Наслідки техногенних аварій проявляються років через 20–30. А 20-річний рубіж ми переступили...
Понад 10 відсотків території України, на якій живе понад два мільйони чоловік, вражено радіонуклідами. Радіаційна ситуація там дещо стабілізувалася, але не настільки, щоб вважати її екологічно чистою і цілком безпечною для здоров’я людей. Значну частку опромінення населення отримує з продуктами, насамперед тваринного походження, оскільки худоба випасається на пасовищах, що зазнали забруднення, а також з фруктами та овочами, вирощеними на присадибних ділянках.
— Лише лінивий не ремствує на МОЗ України, мовляв, бюджет цього відомства сягає за 40 мільярдів, а в лікарнях не вистачає навіть найнеобхідніших ліків. Чимало подібних нарікань доводиться чути і від пацієнтів онкологічних диспансерів...
— Ніскільки не захищаю рідне відомство, але заради справедливості слід сказати і про те, що із суми, яку ви назвали, основна частка витрачається на заробітну платню медикам, оплату лікувальними закладами комунальних послуг. Є й інші витрати. Словом, видатки на охорону здоров’я українців, попри те, що рік у рік вони зростають, є вкрай недостатніми, зокрема й на лікування онкологічних хворих, адже воно дуже дороге.
— Але ж у нас є програма «Онкологія»...
— Так, є. І, повірте моєму слову, досить непогана, оскільки нею передбачено не лише лікування хворих, а й діагностику, реабілітацію тих, хто зазнав хірургічних втручань. Її затвердив Кабінет Міністрів України, після чого має розглянути комітет з питань охорони здоров’я Верховної Ради України і запропонувати на затвердження парламенту. Якщо народні обранці врешті-решт і схвалять програму, вона не буде виконана у запланованому нами обсязі.
— Чому?
— Брак коштів. Бо з майже восьми мільярдів гривень, які ми планували витратити на реалізацію програми протягом наступних восьми років, передбачається асигнувати лише 3,5 мільярда. А це означає, що з майже 170 тисяч онкологічних хворих лише половина зможе лікуватись державним коштом.
— А що робити решті? Адже більшість хворих не належить до заможних верств населення.
— Вони, зважаючи на реалії, можуть покладатися лише на власні сили і своїх рідних. Гірко і прикро це говорити, але така правда...
— Кілька років тому, розповідаючи про лікування в Україні онкологічних хворих, Ви покладали великі надії на Інститут раку. Ваші плани, до реалізації яких Ви особисто доклали стільки зусиль, здійснилися: Національний інститут раку засновано. А чи є підстави стверджувати, спираючись на конкретні результати лікування, що його створення допоможе українцям у боротьбі зі страшною недугою?
— Насамперед скажу, що ідея його створення не була чиєюсь примхою чи бажанням мати на цьому якийсь зиск, як говорив дехто з наших опонентів. На його фахівців покладено завдання, пов’язані з визначенням стратегії розвитку онкологічної служби, планування заходів, спрямованих на профілактику та зниження захворюваності, інвалідності і смертності.
Наші лікарі — це досить висококваліфіковані фахівці, які працюють, зважаючи на найкращі світові досягнення в онкології, використовуючи при цьому так звані протоколи лікування, у яких чітко прописані методи лікування тих чи інших видів раку. Ще зовсім недавно чимало прооперованих пацієнтів ставали інвалідами, і вітчизняних хірургів-онкологів звинувачували ледь не у варварському ставленні до людей. Останнім часом ситуація кардинально змінилася, оскільки спеціалісти Національного інституту раку запропонували новітні технології оперативних втручань. І якщо раніше, наприклад, під час операції на враженій метастазами прямій кишці її майже всю вирізали, то тепер цього не роблять. Не ампутують і ноги в разі саркоми. Ми видаляємо лише вражені раком тканини, а функції органа, на якому виконуємо операцію, зберігаються.
Звісно, вистачає і проблем, більшість з яких має фінансове забарвлення. Наприклад, саме через брак коштів ми не можемо відкрити новий хірургічний комплекс, тож чимало людей, насамперед з глибинки, зокрема й діти, не можуть отримати в нас допомогу. Нині ми в змозі надавати спеціалізовану допомогу лише 60 відсоткам дітей, а ось після введення в експлуатацію нових приміщень інституту їхня кількість зросла б практично до 100 відсотків.
Нам поки що доводиться лише мріяти про те обладнання, на якому працюють наші колеги в західних країнах. Наприклад, у нас немає лінійних прискорювачів, украй важливих у лікуванні хворих. Про ліки я вже взагалі мовчу, бо люди здебільшого змушені купувати їх власним коштом.
— Хотілось би почути й про те, хто найчастіше наражається на ризик захворіти на рак.
— Відповідна статистика свідчить, що в чоловічого населення України хвороба досить часто вражає шлунок, легені, передміхурову залозу, товсту кишку. А от у жінок найчастіше трапляється рак молочної залози та гінекологічний.
— Чи можна стверджувати, що між рівнем життя людей і поширеністю онкологічних захворювань є безпосередній зв’язок?
— Звісно, спосіб життя впливає на стан здоров’я. Проте рак вражає не лише тих, хто належить до найбідніших верств населення, а й мільярдерів. У країнах Європейського Союзу життєвий рівень значно вищий, ніж в Україні, а захворюваність дещо вища. Словом, рак таїть в собі багато загадок, які людство має розкрити. І чим скоріше, тим краще.
— На жаль, усі ми не застраховані від того, щоб захворіти на рак. Чи можна знизити цей ризик, і якщо так, то як саме?
— Як людина, котра десятки років життя присвятила онкології, стверджую: цьому захворюванню можна запобігти, принаймні звести до мінімуму ризик захворіти. Для цього треба насамперед вести здоровий спосіб життя. Наприклад, не курити, не зловживати алкоголем, не захоплюватись надмірно смачною, але шкідливою для організму їжею, зокрема копченостями, тваринними жирами. Розумію, що важко втриматись від споживання, наприклад, шашликів, але все повинно бути в розумних межах. Якщо людина не може обійтися без м’яса, то бажано вживати курей, кролів, а також рибу. При цьому бажано його тушкувати, а не смажити на пательні, бо під час смаження утворюється багато канцерогенів, які є чи не першими провокаторами виникнення раку. До речі, смаження потрібно уникати під час приготування не лише м’ясних страв, а й овочевих. Загалом у нашому раціоні мають переважати продукти рослинного походження. Потрібно вести рухливий спосіб життя: відпочивати не перед телевізором, лежачи на канапі, а на свіжому повітрі, граючи у футбол, волейбол, а то й просто прогулюючись лісом чи парком.
Коли влітку я бачу на узбережжі Дніпра тисячі людей, серед яких чимало дітей, мене огортає сум. Бо перебування під пекучим сонцем, а точніше — його ультрафіолетовими променями, особливо в обідню пору, в багатьох випадках провокує онкологічні захворювання, як, до речі, і засмагання в соляріях.
Я вже казав, що в країнах ЄС захворюваність вища, ніж в Україні. Натомість смертність там нижча, що зумовлено більшим піклуванням людей про власне здоров’я. Або ж візьмімо Японію, жителі якої найбільше потерпають від онкологічних захворювань шлунка. Коли тамтешні лікарі пояснили людям, що успішно боротись з цим можна лише тоді, коли недугу виявлено на ранній стадії, кількість громадян, які регулярно проходять гастроскопію, зросла в кілька разів, а виявлення раку шлунка на ранній стадії становить близько 80 відсотків. Майже всі прооперовані живуть повноцінним життям.
У нас зовсім інакша картина, бо понад 50 відсотків людей, у яких виявлено рак шлунка, помирають. В Україні понад 90 відсотків людей, уражених меланомою (онкологічне захворювання шкіри), теж помирають, а в США — тільки п’ять відсотків. Причина та сама: у США і в Україні цю хворобу виявляють на різних стадіях. Звісно, що дорікати лише самим хворим не можна, бо дуже багато залежить і від рівня обізнаності лікарів загальнолікувальної мережі, в яких, до речі, досить низька онкологічна настороженість, як, до речі, і в самих громадян. Якщо останнім, як мовиться, це можна вибачити, то першим — аж ніяк.
— І наостанок, Ігоре Борисовичу, які Ваші прогнози на майбутнє?
— Вони, на превеликий жаль, досить невтішні, оскільки, як я вже казав, захворюваність набиратиме обертів. І не лише в Україні, а й у світі. Але люди не повинні почуватися приреченими: якщо виконувати елементарні поради медиків, зокрема, вести здоровий спосіб життя, регулярно відвідувати лікарів, то вже й цим можна значно зменшити ризик потрапити в тенета раку. До речі, незважаючи на поширеність цього захворювання, останнім часом смертність від нього пішла дещо на спад, приблизно на три відсотки. Це є свідченням того, що люди частіше стали звертатись до лікарів і їхні захворювання були виявлені на стадії, коли з ними можна успішно боротись.
Інтерв’ю провів
Сергій ЗЯТЬЄВ