ДОЛІ — НА ДОЛОНІ
Багато людей знає, що таке хіромантія, але далеко не всі вірять у мистецтво ворожіння на долоні. Історія цього мистецтва є доволі давньою. У Стародавній Греції хіромантію вважали священною наукою, до неї ставилися з повагою вчені й філософи. Ще Арістотель називав руку органом чуття. На його думку, лінії на руці людини нанесено не без причин, під впливом неба (космічні випромінювання) і власної людської індивідуальності. Відомо безліч дивних випадків, коли пророцтва хіромантів справджувалися. Англієць Луїс Хамон (1886—1936), наприклад, передбачив трагічну долю царя Миколи ІІ, смерть британської королеви Вікторії, а також майбутнє англійського письменника Оскара Вайлда.
— Я вирішила займатися модельним бізнесом тому, що мені подобалося приміряти різне вбрання. А ще я люблю танцювати,— пояснює по-дорослому впевнено маленька зірка, яка вже звикла давати інтерв'ю.— Спочатку мама відвела мене в дитячу групу «Альта-Центру». Я там починала ходити по подіуму і мені це дуже подобалося. Потім ми дізналися, що є агенція «Парадайс моделс», де навчають не тільки демонструвати вбрання, а й грати різні ролі в спектаклях моди.
Спеціально для нас ставили вистави з тематичними назвами (наприклад, «Арлекіно»), шили костюми. Там усе як у театрі. Ми навіть виступали на Майдані Незалежності. Потім я брала участь в конкурсі «Юна міс Україна-2007» і перемогла в ньому. Сказали, що в мене сильна харизма. Я отримала Гран-прі й розплакалась. На мою голову наділи корону. Вона була для мене завелика, падала на очі.
— Танцями ти більше не займаєшся?
— Я танцювала змалечку. Завжди, коли тільки чула музику. Рухи вигадувала сама або повторювала ті, що бачила в телевізорі. Мама це помітила і віддала мене в студію бальних танців. Я там танцюю з п'яти років. Але мене більше приваблювали подіум і гарне вбрання. Тож почала опановувати модельний бізнес.
— То ти вирішила своє життя пов'язати із подіумом?
— Зовсім ні. Хоча свій перший гонорар — 20 доларів — я отримала саме за виступ на подіумі. Мені було приємно. Але потім одержала значно більший гонорар — чотири тисячі гривень — за зйомки у фільмі «Таємничий острів» режисера Володимира Тихого. Я грала там сільську дівчинку.
— Напевно, важко було вживатися в роль, адже ти — міська дівчинка?
— Мені було легко грати. Адже я на вихідні часто їду в село. Там чисте повітря і красиво. Я допомагаю родичам: вириваю бур'ян на городі, копаю черв'яків, ловлю рибу, збираю яйця в сараї. Так що грати сільську дівчинку було неважко. Найстрашніше було те, що з мене зробили опудало: вирядили у непривабливі прості колготи, коротку спідничку, заплели недолугі косички та ще начепили на ніс окуляри з одним заклеєним склом. Подивилася на себе у дзеркало і закричала: «Що ви з мене зробили?» Дорослі намагалися мене заспокоїти. Я спитала у них: «А Уварова також буде так жахливо одягнута?» Коли мені це підтвердили, тоді погодилася зніматися. З нами був ще актор Євген Стичкін. Він у мене запитав, чим я в житті займаюся. Коли відповіла, що я — модель, він сказав, що це не надто цікаво, актором бути краще. Я подумала і погодилася з ним. Напевно, буду актрисою.
— Що тобі подобається найбільше — театр чи кіно?
— Мені подобаються комедійні фільми. Гадаю, якщо люди багато сміятимуться, вони будуть щасливішими.
— Чи до школи любиш ходити?
— Так. Моя школа неначе велика родина. А вчителька Тетяна Володимирівна Сушко, як друга мама. Вона нас навчає м'яко, не грізно. Вона хороший класний керівник, добрий. Мені навіть ховрашка подарувала. Я себе гарно поводжу в школі. Найбільше мені подобаються уроки фізкультури. Ми лазимо по канату, я дістаю до самої стелі, а ще займаємося йогою.
— У тебе є вдома тварини?
— Ми в Києві живемо в приватному будиночку. У нас є три коти — Бублик, Боня і Самсон, дві собаки — лабрадор Ельтан і мопс Джонік, ховрашок Матільда або Мотя і черепаха Вася, а може вона Василиса, ми ще не з'ясували. Лабрадор Ельтан завжди мене захищає, а Мотю доводиться захищати мені. Вона усього боїться.
— А ти смілива? Не боїшся виходити на подіум чи на сцену?
— Ні. Це зовсім не страшно. Взагалі треба пересилювати страх. Я маленькою боялася темряви. А ще смерті. Та коли померла наша собака Лота, тато сказав мені, що смерті немає. Помирає тільки фізичне тіло, а душа залишається жити. Відтоді я нічого не боюся.