ЛЮДИНА-АКАДЕМІЯ
Микола Миколайович Боголюбов (1909–1992) — один з класиків сучасної науки. Його фундаментальні праці належать до різних розділів математики, механіки, фізики. У кожному з них отримані вченим результати є фундаментальними.
П’ятнадцятирічний аспірант Він народився у Нижньому Новгороді в родині викладача філософії духовної семінарії, магістра богослов’я Миколи Михайловича Боголюбова. У тому ж році батько прийняв сан священика і переїхав в Україну, у Ніжин, а потім у Київ, де дістав місце професора богослов’я в Університеті св. Володимира. Батько сам опікувався освітою і вихованням синів, навчив їх читати і писати, основ німецької мови. Згодом він додав до навчання французьку, а потім — й англійську мову, підготував синів до вступу в гімназію. У 1919 р. кафедру богослов’я закрили, і родина переїхала в с. Велика Круча під Пирятином, де Микола пішов у шостий клас семирічки. Оскільки підручника з тригонометрії в сільській школі не було, Микола, лише виходячи з виразу для синуса й косинуса кута, відкрив для себе цю дисципліну. Це був його перший крок у науку. Коли Микола Михайлович дістав підручник диференціального та інтегрального числення Гренвіля, то сам почав вивчати математичний аналіз, пояснюючи синові його основи. Дуже скоро той перегнав батька в сприйнятті матеріалу.
У 1922 році родина повернулася до Києва, де підліток вивчав фізику за науковими трактатами, а математику — за новітніми (для того часу) англійськими і французькими посібниками. У такий спосіб до 13 років він майже цілком пройшов університетський курс математики. Корифей київської алгебраїчної школи академік Д. Граве взяв підлітка до свого семінару. За його рекомендацією видатний математик академік М. Крилов став учителем майбутнього вченого.
Свою першу наукову працю Микола написав у 15-річному віці. Президія АН УРСР просила уряд республіки дозволити, як виняток, вступ юного Боголюбова одразу до аспірантури. На це були вагомі підстави: наукові роботи Боголюбова вийшли за межі університетських програм. Коли йому було тільки 19 років, він захистив кандидатську дисертацію. Ним захоплювалися корифеї науки («немислима техніка і гнучкість думки»), а він біг у коло ровесників, щоб пограти у футбол. Невдовзі 20-річному Миколі Боголюбову, за пропозицією того ж Граве, на засіданні Академії наук УРСР надали ступінь доктора математики без захисту дисертації. На той час у нього вже було кілька вагомих наукових публікацій.
Починаючи з 1929 року, кафедра математичної фізики АН УРСР розпочала цикл досліджень, у підсумку був створений новий математичний напрям з найглибшими виходами в техніку — нелінійна механіка.
Творчий тандем М. Крилов і М. Боголюбов розбудовували новий напрям математичної фізики — теорію нелінійних коливань. Особливо слід відзначити обґрунтування вченими загальної теорії динамічних систем, дуже важливої для розвитку багатьох наукових напрямів.
Саме тоді формувалася київська школа нелінійної механіки, всесвітньо відома як школа Крилова — Боголюбова. Завдяки їхнім напрацюванням нелінійна механіка перетворилась на струнку систему зі своїми законами, багатим практичним досвідом. Щоб це здійснити, потрібно було мати не тільки потужний математичний талант, а й наукову інтуїцію. Маючи велику різницю у віці, темпераменті, уподобаннях, учені десятиріччями йшли поруч, утворюючи творчий моноліт.
Результати, одержані Криловим і Боголюбовим, використовувалися в радіотехніці сильних струмів, у дослідженнях статистичної і динамічної стійкості синхронних машин, у будівництві і машинобудуванні. Застосування методів нелінійної механіки в квантовій механіці готувало ґрунт для створення математичного апарату мікромеханіки. Крім того, їхня спільна праця допомогла вирішити деякі проблеми в літакобудуванні. Виявилося, що один і той самий математичний апарат, ті самі формули, ті самі висновки можна застосовувати для опису найрізноманітніших процесів: починаючи від атомних і закінчуючи коливаннями крила повітряного лайнера.
Нелінійна механіка довела своє право на існування, посоромила затятих борців проти «цієї штучної і нікому не потрібної псевдонауки».
Наступний цикл праць охоплює проблеми статистичної механіки, в яких М. Боголюбов розробив методи одержання кінетичних рівнянь на підставі механіки сукупності молекул. Найбільшим внеском М. Боголюбова в статистичну механіку неідеальних класичних систем стали праці, що склали його знамениту монографію «Проблеми динамічної теорії у статистичній фізиці». У цій роботі класичну статистичну механіку сформульовано в термінах послідовностей функцій розподілу і рівнянь для них, що називають тепер рівняннями Боголюбова. Цей цикл досліджень не лише став етапним для вченого, а й справив величезний вплив на подальший розвиток статистичної фізики.
У статистичній фізиці вивчається безмежне коло явищ: теорія рідини, теорія твердого тіла, теорія ідеального газу, теорія плазми. Боголюбов узявся до однієї з найскладніших проблем — почав розробляти математичний апарат для опису неврівноважених процесів у рідині. Запропоноване ним кінетичне рівняння стало своєрідним кардіографом для дослідження найскладніших процесів у рідині, газі, твердому тілі, ядерній речовині... Це відкривало нові шляхи в науці й техніці.
Учений— це його школа Упродовж 14 років М. Боголюбов очолював кафедру математичної фізики в Київському університеті. У 30-річному віці він — член-кореспондент АН УРСР.
Восени 1940 року вчений певний час працював у Чернівецькому університеті, де кваліфікованих викладачів було обмаль. Лекції наймолодшого в Україні професора здобули неабияку популярність, усіх охочих їх послухати не вміщували найбільші аудиторії.
Плани вченого поламала війна. В евакуації він викладав і досліджував статистичну фізику.
У повоєнні роки М. Боголюбов працював деканом механіко-математичного факультету Київського університету і завідувачем відділу теорії ймовірностей Інституту математики АН УРСР.
У 1943–1992 роках М. Боголюбов — професор і завідувач кафедри в Московському університеті, його обрано дійсним членом (академіком) АН УРСР, академіком АН СРСР.
У 1948 р. за розпорядженням ЦК ВКП(б) Миколу Миколайовича відрядили до Москви в Математичний інститут імені В. Стеклова, та фактично він працював на закритому оборонному об’єкті.
У 1983–1989 р. М. Боголюбов очолював Математичний інститут, де формувалася наукова школа математичної фізики. У 1960-х роках учений брав участь в організації Інституту теоретичної фізики в Києві, очолив його як директор.
З 50-х років минулого століття фізиків захопила ідея керованих термоядерних реакцій. Для розв’язання складних завдань у СРСР збирали найкращих учених. Академік І. Курчатов залучив М. Боголюбова до групи, що розробляла ідею магнітного термоядерного реактора. А 1956 року був створений найбільший міжнародний науковий центр у Дубні — Об’єднаний інститут ядерних досліджень. Відтоді життя М. Боголюбова — частина історії та слави цієї, на той час світової, столиці атомної фізики: майже чверть століття він очолював цей науковий центр.
За побудову теорії надпровідності М. Боголюбова удостоєно Ленінської премії. Під керівництвом Миколи Миколайовича працювали молоді талановиті вчені, які захоплювались його ідеями, оволодівали стилем його роботи, переймали дух наукового подвижництва. Створювалась ще одна наукова школа Боголюбова — дубненська школа фізиків-теоретиків. Дослідження вченого стали фундаментом для подальшого вивчення квантової теорії поля. Квантово-польова теорія збурень дістала назву R-операції Боголюбова.
У середині 1960-х він разом із своїми співробітниками одержав важливі результати у сфері теорії симетрії елементарних частинок. Уперше було запропоноване нерелятивістське (не відносне) кваркове рівняння. Ідеї Боголюбова в цій галузі і досі важливі для теоретичної фізики.
За словами фахівців, М. Боголюбов зацікавився квантовою теорією поля якраз тоді, коли вона не могла без нього далі розвиватись. Його рідкісний хист — знаходити спільні елементи в різнорідних галузях фізики — не раз зумовлював плодотворне перенесення ідей і методів з освоєних ділянок на цілковиту наукову цілину. То ж після праць зі статистичної фізики він почав глибоко досліджувати основи досить абстрактної конструкції — квантової теорії поля. У квантовому полі — таємниці речовини, першоджерела матерії, розуміння взаємодії елементарних частинок обіцяє епохальні відкриття властивостей різних типів взаємодії: гравітаційного, електричного, слабкого і сильного.
Випередив
свій час Особливість творчої манери М. Боголюбова — глибина і всеосяжне охоплення явищ. Досліджуючи нову для себе галузь, він настільки ґрунтовно проникав у суть її невирішених проблем, що послідовникам залишалося тільки йти прокладеним ним шляхом. Як зазначав його учень А. Логунов, наукова творчість М. Боголюбова вражає єдністю теоретичного підходу до природи, різноманітної у проявах, але єдиної у своїй сутності. Ця єдність виявляється в тому, що в працях вченого гармонійно поєднуються методи математики і фізики. Розв’язуючи завдання, поставлені фізикою, він відкрив нові математичні методи, які після цього розвивалися в самостійні розділи математики.
М. Боголюбов працював у таких різних галузях, що зарубіжні вчені взагалі деякий час були впевнені, що М. Боголюбов — це збірне ім’я, псевдонім, за яким приховано кілька фізиків і математиків.
Проте сам учений завжди вважав, що в його працях є щось спільне. Він зазначав: «Єднальною ланкою у мене була математика, бо мій підхід чи до проблем механіки, чи до проблем фізики — математичний». Сучасна наука потребує математичної логіки, поєднаної з інтуїцією фізика, що найвищою мірою було притаманне Миколі Миколайовичу.
Не кожному, навіть видатному, дослідникові щастить створити власну наукову школу. Навколо М. Боголюбова сформувалися такі: з математичної фізики і нелінійної механіки — у Києві, з теоретичної і математичної фізики — у Львові, Москві, Дубні.
М. Боголюбов похований у Москві на Новодівичому цвинтарі. Його ім’ям названо Інститут теоретичної фізики НАН України, визначному фізикові і математикові встановлено пам’ятники. Національна академія наук України заснувала премію імені Боголюбова за дослідження в галузі математики і фізики; Російська академія наук — золоту медаль за дослідження в галузі математичної фізики і математики. Діяльність ученого відзначена двома Золотими зірками Героя Соціалістичної Праці. Він був почесним членом академій наук США, Німеччини, Болгарії, Польщі, Індії та ін. Основоположні праці М. Боголюбова ще довго слугуватимуть ідейним підґрунтям для формування нових теорій у галузі теоретичної і математичної фізики.
Академік А. Логунов ставив Миколу Миколайовича поряд з такими корифеями науки, як І. Павлов і В. Вернадський, не тільки за рівнем його наукових досягнень: «Звісно, в одному ряді вони стоять передусім завдяки нечуваному обдаруванню, але кожен водночас є зразком найвищих моральних рис».