ПІДКОРИВ СВІТ БЕЗ ЖОДНОГО ПОСТРІЛУ
Цей колектив справедливо називають візитною карткою України: артисти репрезентували нашу державу майже на всіх континентах, зокрема в США, Великій Британії і Франції, Канаді і Словаччині, Португалії й Афганістані, Тунісі та Китаї... Цього року виповнюється 70 років від дня заснування ансамблю, тож редакція попросила його художнього керівника полковника Дмитра Антонюка розповісти про створення колективу та його творчий шлях.
— Його історія сягає 1939 року, коли з наказу народного комісара оборони Климента Ворошилова був створений ансамбль червоноармійської пісні,— каже Дмитро Жанович.— То були важкі часи: тодішня влада однією рукою, як мовиться, знищувала як ворогів народу тисячі людей, а іншою — організовувала подібні колективи...
У передвоєнні роки ансамбль виступав у військових частинах, а щойно почалася війна — на фронтах, піднімаючи бойовий дух вояків. День Перемоги він зустрів у Берліні — концертом біля Бранденбурзьких воріт.
— Я знаю, що з вашим колективом пов'язана творча доля багатьох відомих диригентів, співаків і музикантів...
— У різні часи з нашим ансамблем працювали народні артисти України Костянтин Огнєвой, Роман Майборода, Віктор Гуцал, Євген Савчук, Тарас Петриненко, Павло Зібров, Віталій Білоножко, Олесь Задніпровський, композитор Іван Карабиць, гумористи Юрій Тимошенко та Юхим Березін, більш відомі як Тарапунька і Штепсель, а також Павло Вірський та Олександр Сегаль. А Євген Долматовський і Марк Фрадкін, чиї імена відомі на просторах усього колишнього Союзу, писали музику і вірші. Лев Венедиктов, який нині працює головним хормейстером Національної опери, під час армійської служби грав у нас на тромбоні, керував хором. Батько ж Лева очолював хоровий колектив ансамблю ще тоді, коли його син, так би мовити, пішки ходив попід стіл...
Володимира Гришка, який виступає на найкращих оперних сценах світу, знають далеко за межами України. Але мало кому відомо про те, що пан Володимир строкову військову службу проходив теж у складі нашого ансамблю, вже тоді демонструючи неабиякі творчі здібності.
Якщо ж перенестись у день теперішній, то з нами співпрацюють солісти Національної опери України Ольга Нагорна і Катерина Стращенко, Сергій Магера та Андрій Романенко, популярні естрадні виконавці. Зокрема, народний артист України Олександр Пономарьов у супроводі армійського симфонічного оркестру та хору виконував українську та італійську класику. Олександр був просто вражений професіоналізмом, як він сказав, «артистів у погонах» і запропонував записати разом з ними — на власній студії — компакт-диск. До речі, пан Пономарьов не єдиний з естрадних зірок, хто виступав у їхньому супроводі: з нашим оркестром співали також Ольга Крюкова, Тетяна Піскарьова, Василь Зінкевич, Іван Попович, Іво Бобул, Олександр Василенко. А заслужена артистка України Тіна Кароль, яка була учасницею «Євробачення», кар'єру співачки розпочала в нашому ансамблі.
Ми доволі успішно співпрацюємо з багатьма талановитими поетами-піснярами та композиторами — Вадимом Крищенком, Дмитром Павличком, Олександром Злотником та іншими маститими митцями.
Наші артисти виступали і разом із зарубіжними зірками, зокрема з відомою французькою виконавицею Патрісією Каас, а також К. Ріттелем-Кобилянським — онуком Ольги Кобилянської, який нині є солістом Мюнхенської опери.
— Нещодавно я побував на концерті, який ваш колектив влаштував у столичному Будинку офіцерів. І вкотре був щиро вражений. Гадаю, нашим читачам буде цікаво довідатися про сьогодення ансамблю, про людей, які своєю творчістю радують глядачів, не лише не поступаючись талантом перед багатьма «зірками», а й перевершуючи їх.
— Нині в нас працює близько 150 чоловік, справжніх професіоналів своєї справи, котрій вони присвятили все своє життя. Люди, які потрапляють на наші концерти вперше, часто бувають здивовані репертуаром: вони, виявляється, вважали, що коли ми репрезентуємо українське військо, то й пісні наші тільки «кольору хакі», тобто військові.
Солдатська пісня й хорова мініатюра епохи Відродження, розгорнута хорова сцена з опери та народна пісня, витончені народні твори і сучасні прийоми хорового співу — це далеко не повний перелік нашого мистецького та репертуарного багажу, який складається з понад 200 творів. Наші співаки, володіючи досконалою красою мелодії та вишуканою манерою хорового голосоведіння, прекрасним інтонуванням та яскравими барвами чудових українських голосів, полонять душі глядачів. Вони змушують їх не тільки «вибухати» оплесками, а й перебувати в гіпнотично-зачарованій тиші. І не лише в Україні, а й за кордоном.
Помітне місце в концертних програмах ансамблю належить досить молодому й експресивному балету, без якого ми вже й не уявляємо своїх виступів. Тендітність та природна граціозність українських дівчат у поєднанні з молодечою парубочою статурою хлопців викликають захват у найвибагливішого і навіть найконсервативнішого глядача. А багатожанрова палітра балетної групи — народний танець, елементи класичного балету і сучасні модерні постановки з використанням джазової музики — викликають шквал емоцій. За чудовими виступами учасників балету — важка, інколи просто виснажлива праця, завдяки якій балет ансамблю належить до когорти найкращих танцювальних колективів України. Нині в його творчому репертуарі налічується понад 20 хореографічних композицій, серед яких є розгорнуті солдатські, народні, естрадні танці, а також хореографічні мініатюри. До речі, балетна група двічі ставала лауреатом першої премії Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського.
Тих, хто бажає послухати сучасну естрадну музику, запрошую на виступи «Вікторії» — яскравого і самобутнього вокально-інструментального гурту, який теж є невід'ємною складовою ансамблю. Ну а тим, кому сучасна музика не надто до вподоби, можуть, як мовиться, відвести душу під час виступів фольклорного гурту «Яросвіт».
— Вам не раз доводилося виступати за кордоном. Розкажіть, Дмитре Жановичу, як вас там зустрічають.
— Можливо, здамся нескромним, але відповім так: кожен концертний номер, незалежно від країни, у якій ми виступаємо, закінчується бурхливими аплодисментами. Ми ніколи не обмежуємось лише одним чи двома концертами. Наприклад, у Франції дали понад 300 концертів. І не лише в Парижі, а практично в усіх провінціях, зокрема, й французькою мовою. А під час гастролей в Данії дует Одарки й Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» був виконаний датською мовою. Довелося співати і мовою аборигенів, коли виступали в Тунісі. Туземці, присутні серед глядачів, були просто вражені...
— Знайомий, який потрапив на ваш концерт, перебуваючи в... Китаї, розповідав, що жителі Піднебесної теж були в захваті від ваших концертів. До речі, а як ви там опинилися?
— Ми представляли нашу державу на Міжнародному музичному фестивалі з нагоди завершення Другої світової війни. У ньому також брали участь ще 55 творчих колективів з різних країн світу. Але участю в показових виступах, передбачених програмою фестивалю, наша концертна діяльність там не обмежилась: за місяць гастролей українські військові артисти дали майже 20 концертів у містах південно-східної провінції Тян-Су, зокрема в Чаньчжоу, Сучжоу. Найбільше нам запам'ятався концерт перед шахтарями найбільшої копальні в Азії. Програмні виступи розпочалися з хореографічної композиції «Україна вітає», в основу якої покладено народні танці чотирьох регіонів нашої країни. Усі наші виступи супроводжувалися не лише оплесками, а й підспівуванням публіки. Коли ми виступали в місті Нанджіні, за куліси приходили представники творчої еліти, відомі китайські актори, а також військові у високих чинах і щиро дякували нам за подаровані хвилини чудового відпочинку. Такий факт: багато наших концертів транслювалося в прямому ефірі китайського радіо і телебачення.
— У творчому репертуарі ансамблю пісні і танцю Збройних сил чільне місце посідають й українські народні пісні...
— А інакше й бути не може. Бо ж українська пісня — то душа нашого народу. Українці вкладали в пісню всю свою душу і тоді, коли їм було радісно, і тоді, коли сумували. А сумувати, зважаючи на нашу історію, доводилося досить часто.
Українські народні пісні вчать любові до рідної землі. На них можна і потрібно виховувати патріотів України. Тому ці пісні завжди були, є і будуть в нашому репертуарі.
— Ви досить давно очолюєте один з найкращих творчих колективів України, під вашим керівництвом він досяг великих успіхів на пісенній ниві. Зважаючи на це, нашим читачам, гадаю, буде цікаво дізнатись і про ваш особистий шлях до прекрасного.
— Дякую вам за добрі слова на мою адресу, але своїми успіхами наш колектив має завдячувати насамперед тим людям, які тут працюють. Для них справа, якою вони займаються, давно перестала бути роботою: вони вже не уявляють свого життя без сцени, глядачів і їхніх оплесків.
Що стосується мене, то потяг до музики в мене виник ще в ранньому дитинстві, з подарованої дідусем старенької сопілки. У 1979 році я закінчив Київську спеціальну музичну школу імені М. Лисенка і вступив на військово-диригентський факультет Московської консерваторії. По її закінченні служив в одній з військових частин Ленінградського військового округу неподалік радянсько-фінського кордону. Наш оркестр на конкурсі диригентів округу виборов перше місце, і мене як його керівника перевели до північної Пальміри. Довелося побувати і в Африці — працював у президентському оркестрі островів Зеленого Мису. Є й така країна(сміється). Згодом повернувся на береги Неви, а потім і в Україну. Після того як виборов перемогу на Всеукраїнському конкурсі військових диригентів, мене запросили до столиці. Тут очолював оркестри почесної варти та Міністерства оборони. У 2002 році став на чолі ансамблю пісні і танцю ЗС України. Як бачите, нічого особливого в моїй біографії немає. Додам лише, що я почуваюся щасливою людиною. Навіть нині, коли довкола лютує фінансова криза (сміється). Адже рано чи пізно вона мине. А музика зостанеться. І, як співається у відомій пісні, завжди буде поміж нас.
— Дмитре Жановичу, не можу не поставити такого запитання: у нашій країні творчим колективам, які досягли вагомих успіхів на сцені, надають звання національних, тоді як ансамбль пісні і танцю ЗС України, маючи у своїй творчій скарбниці багато успіхів і здобутків, його не отримав. Чому?..
— Так, ми не раз і не два доводили свою високу професійність. Нагадаю, що колектив, який я маю честь очолювати, є одним з найстаріших в Україні, він не раз ставав лауреатом міжнародних конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу народної хореографії імені П. Вірського, у 2005 та 2006 роках удостоювався звання найкращого колективу на міжнародних музичних форумах у Китаї. Але ж питання надання звання національного, як відомо, до нашої компетенції не належить.
— Поділіться, Дмитре Жановичу, планами на майбутнє.
— Якщо коротко, то прагну своїми виступами радувати публіку, зокрема, під час туру з нагоди 70-річчя ансамблю. Передбачаються наші виступи й за кордоном: наш колектив запрошено на гастролі до Туреччини та Китаю. Словом, пісня завжди буде поміж нас...