КОМУ УСМІХАЄТЬСЯ ФОРТУНА?
Кажуть, поки грім не вдарить, мужик не перехреститься. Ось тому, мабуть, багатьох підприємців, виробничників нинішня криза застала зненацька. Але ж ринок вимагає безперервного оновлення. Те, що купували вчора, на завтра на це ніхто й не дивиться. Нарешті відома теорія економічних циклів, розроблена ще 80 років тому економістом Миколою Кондратьєвим. Згідно з нею піднесення в економіці чергуються зі спадами. Тобто до можливих негараздів слід бути готовим. Уміння передбачати повинно бути властиве як підприємствам, фірмам, так і кожному працівникові окремо. Треба мати запасні варіанти в скрутних обставинах.
Кажуть, інколи потрібні потрясіння, щоб знаходити вихід. У цьому бачиться позитивне кризової ситуації. Що ж робити? Шляхи, хоча б часткові, подолання нинішніх негараздів є. Розглянемо деякі з них.
1.
Один із очевидних — шукати нових замовників. Саме так зробили на Харківському ЗАТ «ХЕМЗ-ІРЕС». Підприємство випускає вибухобезпечні двигуни для видобутку нафти. Продукція має міжнародні сертифікати. Однак «Укрнафтогаз», якому вона пропонувалась, не знаходить грошей, щоб закупити її. Спільними зусиллями харків’яни знайшли нове застосування своєї продукції. Виявилось, що їхні герметичні двигуни зможуть працювати на вітчизняних вугільних шахтах, де через кризу припинився видобуток вугілля. За їхньої допомоги відкачуватимуть воду на копальнях, які не працюють, щоб, коли з’явиться можливість, відновити виробництво.
Не сидять, склавши руки, й верстатобудівники із заводу «Харвест». Їхня продукція потрібна багатьом. Однак у більшості замовників грошей на закупівлю нових верстатів бракує. Домовились, що харків’яни відремонтують старі існуючі у споживачів верстати. Вони ще послужать.
У ринковому господарстві кмітливих виручає різноманітність діяльності або по науковому диверсифікація. Доля підкидає щасливий випадок. Таким подарунком долі для України стало проведення в державі фінальної частини Євро-2012. Знадобляться нові дороги, стадіони, готелі, місця відпочинку. Знайдуться справи будівельникам, виробникам електротехнічного обладнання, транспортних засобів. А це чимало замовлень, нових робочих місць. Дещо в цьому напрямі робиться. В Харкові, приміром, освоюють 292 млн євро на реконструкцію стадіону «Металіст», аеропорту. Однак нині будівництво виконується переважно коштом підприємців О. Ярославського та А. Гіршфельда. Та їхні можливості не безмірні, як і у найбагатшої людини в Україні Р. Ахметова. Тож із доведенням до європейських кондицій аеропорту в Донецьку є проблеми. Потрібні альтернативні джерела фінансування. Однак ніяк не проведуть тендери на вибір виконавців робіт, пов’язаних з Євро-2012. А час не чекає.
2.
Підтримкою промислових виробників завжди були товари для помешкання. Певний зиск із цього мають харківські підприємства. Попитом у населення користуються драбини, огородження виробництва авіапідприємства; купують зварювальні апарати, електролічильники заводу «Комунар»; насоси для поливання садів, городів електротехнічного заводу. Однак таких товарів на промислових підприємствах зараз виробляють менше, ніж раніше. Ринок подібною продукцією перенасичений і нелегко знайти у ньому вільну нішу. А тут ще й недобросовісна конкуренція.
— У нас є товари побутового призначення, наприклад, подовжувачі, які виробляють за євростандартами,— розповідає голова наглядової ради ЗАТ «Південкабель» В. Карпушенко.— Однак подібні товари, хоч і гіршої якості, пропонують невеликі, в тому числі підпільні підприємства, курсують на ринку і закордонні контрабандні товари. Коштують вони дешевше, на що клює покупець.
Зі сказаним перегукується думка іншого промисловця.
— Ми — вузькоспеціалізоване, високотехнологічне підприємство,— продовжує заступник генерального директора ЗАТ «ХЕМЗ-ІРЕС» Ю. Стеценко.— Відповідне перебудування коштуватиме багато, а ефекту може не принести.
Однак не всі підприємства є вузькоспеціалізованими. Та чимало з них утратили й те, де налагодження не знадобилося б. Так, верстатобудівний завод «Харвест» випускав, зокрема, побутові замки. Зараз би їх купували. Проте на підприємство прийшов новий хазяїн і вирішив, що такі товари не потрібні. Знищили оснастку, пристрої. Їхнє відновлення потребує коштів і часу. Про резерви не подумали, передбачення не спрацювало.
Існує ще одна обставина. Самотужки підприємствам за нинішнього дефіциту обігових коштів важко оцінити можливості ринку. В один голос виробничники кажуть — потрібен обласний маркетинговий центр, який би визначив потреби ринку, можливості збуту певних товарів. На першому етапі в його фінансуванні частково могли б узяти участь держадміністрації за рахунок власних резервних коштів. Коли б виробничники побачили користь від нього, такий центр сам би себе прогодував, бо заводчани несли б туди гроші як у касу. Користь була б обопільною. Тим більше, що кошти, одержані від продажу побутових товарів, пішли б на технічне переозброєння, інновації для основного виробництва.
Звичайно, й підприємства мають виявляти ініціативу. Харківський тракторний завод нині зовсім зупинився. А на ньому діяв представницький відділ маркетингу. Що він запропонував? Певна річ, на переобладнання для випуску нових досконалих потужних тракторів коштів не вистачало. Але фермери могли б купувати мотовізки, нескладні пристрої для обробки полів. Нарешті тут спроможні налагодити виробництво дешевих виробів із металу так званого широкого вжитку, вважають заводчани. Нічого цього не зроблено і в результаті — крах.
Деяку підтримку, попри сутужну ситуацію, держава надає виробничникам. Кабмін виділив кошти авіазаводу на вирішення поточних потреб, 165 мільйонів гривень — заводу імені Малишева на ліквідацію боргів із заробітної плати.
3.
Чи на таку допомогу розраховували? Гроші витратять і, якщо нічого не змінити, з’являться нові борги. Краще б надали державним підприємствам замовлення на випуск продукції. З’явилися б обігові кошти, прибуток, що стало б поштовхом для розвитку виробництва, збереглись би кадри. На жаль, висококваліфіковані трудівники бачать безперспективність і подаються у структури, де платять більше і регулярно.
Коли ж з’являться в перспективі гроші, прийдуть замовлення, в тому числі закордонні на складну техніку, хто їх виконуватиме?
Звичайно, коштів у державі обмаль. Однак і в теперішніх умовах з урахуванням обмежених фінансових можливостей треба визначити пріоритети розвитку. Люди розуміють ситуацію і згодні потерпіти. Але коли держава дала обіцянки, повинна їх виконувати. На жаль, насправді маємо протилежне. Скільки розмов було про необхідність модернізації електростанцій, що надало б роботу багатьом підприємцям. Усе залишилось на словах.
— Якщо держава видала б замовлення на виробництво транспортних засобів, сільгоспмашин, то я сам би знайшов виконавців і запропонував їм свої розробки,— заявляє директор Харківського інституту засобів технологічного устаткування М. Шум.— Інститут у нас державний, і я повинен знати, чи є для нього держава, чи ні. Якщо ніякої допомоги не світить, самі вирішуватимемо, як вижити.
На жаль, держава виступає для промисловців переважно в ролі аварійника. Та чи вистачить можливостей гасити всі пожежі?