У ЗОНІ СВАВІЛЛЯ
Нині в нашій країні немає переповнених в’язниць — держава спромоглася вирішити цю проблему. Стабілізувалася кількість хворих на туберкульоз серед спецконтингенту. Однак перелік позитивних зрушень у становищі осіб, що перебувають під вартою, обмежується хіба що цими фактами. Про це йшлося під час засідання «круглого столу» з питань дотримання прав людини правоохоронними органами.
БЕЗ РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ
ЮСТИЦІЇ УКРАЇНА Й НАДАЛІ ЗБАГАЧУВАТИМЕ ПРАКТИКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ
Адвокат заважав зізнатися Дотримання прав людини в будь-якій сфері не можна розглядати окремо від загального стану правопорядку в державі. Співголова харківської правозахисної групи Євген Захаров навів приклад, на його думку, найгіршого прояву в цій царині. Ідеться про вибух метану, що стався торік у листопаді на Луганщині під час несанкціонованого видобутку вугілля і брухту із законсервованої шахти. У її стволі на той момент могло перебувати п’ять осіб. Замість того, щоб рятувати людей до останнього, знайти їх живими чи мертвими, адже, за правилами, смерть повинні констатувати лікарі, стволи засипали породою.
Наша країна не перестає збагачувати практику Європейського суду з прав людини. Торік він ухвалив рішення в трьох справах, у яких ідеться про порушення прав осіб, котрі перебували під вартою. Заявникам не тільки мають виплатити компенсацію, їхні справи мають бути переглянуті — таким є вердикт страсбурзької Феміди. Одна з них — справа Яременка — є типовою: особа зізналася в скоєнні злочину за відсутності адвоката і за дуже сумнівних обставин (таким чином судді Євросуду натякнули на те, що до підозрюваного застосували тортури). Навіть якщо Яременко не зміг довести, що його катували, за його заявами треба було провести ефективне розслідування, але цього не сталося. До слова, адвокат був відсторонений, тому що підозрюваний Яременко написав заяву про те, що той нібито... заважає йому зізнатися в скоєнні злочину. Попри наявність такого «переконливого» документа Євросуд постановив, що в цьому випадку не дотримано права на мовчання (не свідчити проти себе).
Однак рішення Страсбурзького суду про виплату компенсацій жертвам порушень не приводять до кардинальних змін у поведінці осіб, які за своїми посадовими обов’язками повинні розкривати злочини. Правозахисниця Людмила Мойсеєва з Одеси розповіла про кричущий випадок: слідчі брали руку Ш., підозрюваного в убивстві, в свою і в такий спосіб писали заяву з повинною від його імені. Вочевидь, із доказовою базою були проблеми, адже спочатку Ш. звинувачували в тому, що він застрелив людину з рушниці. Коли з’ясувалося, що рушниці в нього немає, з’явилася інша версія: знаряддям злочину була викрутка. Після того як було опротестоване й це припущення, зник труп, а разом з ним і можливість з’ясувати, яким саме чином була заподіяна смерть і хто міг бути до цього причетний.
Невинуваті перебувають
у гірших умовах,
ніж засуджені Свавільно порушуються права осіб, яких тримають у слідчих ізоляторах. Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути покарана, доки її провину не доведено в законному порядку і не встановлено вироком суду.
Якщо особа є невинною, то поводитися з нею повинні як з вільною. Однак деякі положення закону про попереднє ув’язнення встановлюють такі обмеження, які важко пояснити з погляду презумпції невинуватості. Наприклад, тривалість щоденної прогулянки обмежується однією годиною на добу. Як вказував Європейський комітет із запобігання катуванням та поганому поводженню, кількість осіб у деяких камерах є надмірною (в одній камері площею не більш ніж 10 кв. м тримали семеро чоловік), не всі вони мають ліжка. За таких умов підозрюваним не вистачає свіжого повітря, тому можна вести мову про жорстоке поводження. Умови, у яких перебувають особи, чия вина не доведена, є гіршими, ніж ті, у яких тримають засуджених.
Обмежено й суму, яку, за законом, дозволено витрачати на придбання продуктів та предметів першої потреби (вона дорівнює мінімальному розміру заробітної плати). Чому людина, котра ще не визнана злочинцем, не може витрачати гроші в розмірах, які вона визначає самостійно? До слова, слідчі ізолятори не в змозі подбати про нормальне харчування та матеріальне забезпечення осіб, котрі в них перебувають.
Суперечливим є положення про подання скарг та заяв прокурору в законі про попереднє ув’язнення. За загальним правилом, такі петиції мають бути відправлені адресатові протягом доби, перегляду вони не підлягають. Але якщо ця норма стосується умов тримання осіб в місцях попереднього ув’язнення, то термін визначено інший — три доби. Це означає, що всі заяви та скарги, адресовані прокуророві, необхідно переглянути, щоб виявити ті, котрі стосуються умов тримання в місцях попереднього ув’язнення. А як же з вимогою про те, що вони не підлягають перегляду?
Правозахисники доходять висновку: в Україні не гарантовано дотримання принципу презумпції невинуватості, оскільки на осіб, які мають статус підозрюваного або підсудного і щодо котрих обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, поширюється більшість норм, передбачених для засуджених.
«Я знаю,
звідки він знає» Кілька років поспіль правозахисники порушують проблему затримання за бродяжництво. За інформацією МВС, торік на цій підставі взято під варту 584 особи. Звернула на це увагу і робоча група ООН, яка перебувала в Україні. Вітчизняне законодавство не містить визначення поняття «бродяга», тож на практиці затримати можуть будь-кого, хто не надасть посвідчення особи. Затримання на строк до 30 діб без доправлення до судді є порушенням ст. 9. §4 «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права». Затримання за бродяжництво також дуже поширене в практиці кримінального судочинства з метою отримати додатковий строк та можливості для одержання зізнання в злочині.
Як заявив працівник управління моніторингу з дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ Юрій Білоусов, віднедавна для того, аби затримати бродягу, теж необхідним є рішення суду. Пан Білоусов навів трагікомічний факт, який свідчить про ставлення до прав людини тих, чий обов’язок — наглядати за дотриманням законності: працівника міліції покарали за те, що він не повідомив прокуророві про ці зміни, і той діяв за попередніми правилами.
Дуже важливою проблемою є подання скарг засудженими, адже жоден такий документ не потрапляє за межі пенітенціарної установи, наголошує голова громадської організації «Донецький меморіал» Олександр Букалов. За таких обставин рівень порушень прав засуджених виявляється нез’ясованим.
Нині в Європейському суді розглядають справу проти України, у якій заявник скаржиться на «неповагу до кореспонденції» з боку адміністрації пенітенціарного закладу. Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко розповів, як, відвідуючи Замкову колонію № 58, що на Хмельниччині, запитав начальника тамтешньої установи, чи є які-небудь скарги від засуджених. Той відповів: немає. Чи були скарги до прокурора? Теж не було. Однак після запитання, звідки посадовцю про це відомо, запанувала мовчанка. «А я знаю, звідки він знає»,— констатував адвокат.
Покласти край вищезгаданим порушенням не можна без реформування кримінальної юстиції, наголошують правозахисники. Проте держава не поспішає цього робити. Навіть внесення в парламент багатостраждального проекту Кримінально-процесуального кодексу, ухвалення якого суттєво посприяло б позитивним змінам, постійно відкладається, хоча консенсус правників щодо цього законопроекту давно досягнутий.