ІНШІ ЛЮДИ ДИВЛЯТЬСЯ ІНШЕ КІНО
Британець Френк Мак Говерн, директор школи «Oxford Klass» у Києві, не тільки тішить свій смак неординарними фільмами, а й примудрився долучити до свого захоплення багатьох інших. Він відкрив кіноклуб, аби показувати свої улюблені фільми, і назвав його «Cinema Club» (Кіноклуб).
У його школі з’явилося те, що ми звикли називати «клубом з інтересів»,— такий собі закритий клуб, двері якого насправді відчинені для всіх, але не кожен зрозуміє з невеликої афіші при вході, що всередині на нього чекають справжні шедеври світового кіномистецтва. Так і я прийшла до «Cinema Club», прочитавши назву стрічки, яку побачила вперше, і не очікувала нічого видатного. Просто захотіла згадати англійську мову...
Це була картина «Ніч мисливця», знята у 1955 році. Перед показом Френк зробив передмову, в якій коротко розповів про фільм. Це було не те, що ми звикли чути з рекламних роликів про сучасні найкасовіші шедеври. Режисер стрічки Чарльз Роттен був актором, а цей фільм став його першим і єдиним, у якому він виступив і в ролі режисера. Він не приніс Чарльзу грошей і не мав ніякої популярності — повне фіаско. Але з часом «Ніч мисливця» внесли до десятки найкращих американських фільмів. Навіть французи, які люблять тільки свої фільми (такий склався у них пріоритет), визнали цей твір одним із 30 найкращих за всю історію кінематографа. За жанром — це фільм жахів, хоча після звичних спецефектів, якими перенасичена більшість сучасних кінокартин, страшно не було. Про злочинця, який у в’язниці зустрічає свого друга, що поцупив гроші в банку і сховав так, щоб їх ніхто не знайшов. Після такого зізнання псевдодруг вирішує знайти капітал свого товариша будь-яким шляхом. Дійшов навіть до того, що побрався з дружиною того ж друга і став батьком його дітей. Як же він здивувався, коли наприкінці фільму виявилося, що гроші були заховані у речі, яку він бачив щодня,— у доньчиній ляльці.
Не дивно, що сучасникам режисера Чарльза Роттена такий стиль, не типовий для американського кіно, не сподобався. Проте найкращий суддя — час. І з плином часу «Ніч мисливця» стала на одну полицю з найкращими фільмами ХХ ст.
На моє прохання, Френк Мак Говерн чистою російською мовою розповів читачам «Демократичної України», як він створив свій неординарний кіноклуб.
— Як і коли виникла ідея створити «Cinema Club»?
— Я люблю фільми, особливо незвичайні, нестандартні, які не завжди стають популярними і фінансово успішними, але критики визнають їх «видатними». Завжди любив серйозні фільми (в Оксфордському університеті писав диплом по Андрію Тарковському), але, з іншого боку, також люблю класичну британську й американську комедію. Мені стало шкода, що в Києві немає такого кінотеатру, який би транслював видатні шедеври кінокласики англійською. Такі кінотеатри є в Лондоні, Парижі, Берліні, Нью-Йорку, то чому б не відкрити такий заклад у Києві? Як директор мовної школи, я подумав, що було б корисно впровадити такий проект як для наших студентів, так і для всіх інших у Києві, хто хоче переглядати хороші фільми. Крім того, у нас є кінозал на 350 місць з великим екраном і хорошим звуком, то чому б його не використати для доброї справи?
— Як Ви вибираєте фільми? За якими критеріями?
— Це все фільми, які я збирав упродовж свого життя. Спочатку я, звісно, збирав відеокасети, але коли з’явились DVD, довелося оновити більшу частину колекції. Цей процес відбувається і досі, але це не так просто, як може здаватись. Виявилося, що далеко не всі стрічки, зняті у США та Британії, є на DVD. Деякі з тих, що я показував у клубі останнім часом, були випущені на DVD нещодавно. Хороший приклад — «Черевики рибалки» (1968), який я бачив у дитинстві, ніяк не виходив у мене з голови, але я не міг його знайти. Нарешті минулого року у Нью-Йорку випадково натрапив на «Черевики рибалки» — їх щойно випустили уперше на DVD.
Загалом купую фільми у Британії, Ірландії й США. Більшості з них немає в Україні. Багато стрічок замовляю через Інтернет.
— Який фільм виявився найпопулярнішим?
— «Життя прекрасне» (1946). Це тепер найпопулярніший різдвяний фільм у англомовному суспільстві, й ми показували його під Різдво. Як у вас кожного Нового року дивляться «Іронію долі», так і в нас на Різдво всі переглядають «Життя прекрасне».
— Який Ваш улюблений фільм?
— Мені особисто подобається картина 1946 року «Найкращі роки нашого життя». Це фільм про трьох американців (солдата, моряка і пілота), які повертаються додому з Другої світової війни і бачать, наскільки вдома усе змінилось за роки, що вони воювали. Один став інвалідом. Як він відновить стосунки з дівчиною, котра стільки років чекала на його повернення? В іншого двоє дітей так виросли, що він їх ледь впізнає. Це стрічка про біль повернення, але також, і, мабуть, це головне, вона є найзворушливішим вираженням любові в усіх її формах у американському кіно.
Кажуть, що у свій час кіно врятувало Америку від «Великої депресії». Ми, звісно, не американці, але щось у цьому є... Поринути на годинку-другу в інший світ, забути про проблеми, а іноді навіть побачити, що комусь гірше, ніж нам...