ВЕРОНІКА
КОВАЛЬ:«ХТО МАЄ ТЕРПЕЦЬ,
ТОЙ БУДЕ МИТЕЦЬ»
Якось після відвідин оперного театру я почув розмову між дідом і онукою, суть якої зводилась до відповіді на запитання: «Чим відрізняється оперна співачка від естрадної?» (причому запитав дід). «Оперна співачка має голос,— відповів малий,— бо співає без мікрофона. До того ж вона вміє співати, адже не використовує «фанеру».
Так, опера — це дивна країна, де немає чого робити безголосим непрофесіоналам, де наявність голосу дає можливість співати серцем, а не видавати штучний звук завдяки сучасній техніці й звукорежисерові, коли навіть з нічого роблять цукерку з яскравою обгорткою (щоправда, без змісту).
Скільки б я не слухав Вероніку Коваль, мене то пробирає мороз, то мурашки біжать по тілу, то здебільшого на душі стає тепло й радісно,— дивовижної потужності мецо-сопрано огортає всіма кольорами й ароматами емоцій. Вероніка вміє співати, здається, все: оперні партії, романси, вокалізи, оперету, пісні, але її серце віддано найскладнішому музичному жанрові — опері, яка дає їй змогу проживати життя героїнь геніальних композиторів — Чайковського, Пуччіні, Римського-Корсакова, Доніцетті, Моцарта, Штрауса, Белінні, Мусоргського, Леонкавалло — Тетяни («Євгеній Онєгін»), Іоланти («Іоланта»), Мімі, Мюзети («Богема»), Купави («Снігуронька»), Мілітриси («Казка про царя Салтана»), Джованни («Анна Болейн»), Графині («Весілля Фігаро»), Генрієтти («Пуритани»), Ксенії («Борис Годунов»), Недди («Паяци»), Ліу («Турандот»)...
За цим розмаїттям імен героїнь — голос і серце талановитої й чарівної киянки Вероніки Коваль, яка підкоряла на міжнародних конкурсах Італію і Швейцарію, Китай і Росію, Німеччину й Україну.
Талант, школа і вишкіл (Московська консерваторія, педагог — народна артистка Белла Руденко, Маріїнський театр), здається, дозволяють їй підкорювати будь-які творчі вершини. Та чи в Україні?..
— Вероніко, мало хто з нас у дитинстві не мріяв стати артистом, кіношним чи естрадним. А Вас причарувала опера. Чому?
— Спрацювала велика сила прикладу. Я народилася у творчій сім’ї, мої батьки — оперні співаки, тато Микола Коваль — народний артист України, соліст Національної опери України, мама Тамара Коваль, заслужений діяч мистецтв України, працювала солісткою Національної опери, викладає у Вищому музичному училищі імені Глієра. Природно, змалку я була присутня на репетиціях, спектаклях, слухала багатьох співаків, це акумулювалося і привело до того, що я теж захотіла співати. Пішла по сходинках: музшкола, музучилище, Московська консерваторія. Мені пощастило вчитися у класі народної артистки СРСР, професора Белли Руденко, професіонала екстра-класу, інтелігентної, великодушної, шляхетної жінки, дуже розумної; вона розвинула мої вокальні здібності й розширила концертний репертуар, я вивчила величезну кількість романсів російських композиторів: Чайковського, Рахманінова, Балакірєва, Даргомижського, Аренського, Глінки, Бородіна, Кюі. З Беллою Руденко і концертмейстером класу Галиною Смичниковою підготувала програму в двох відділеннях, одним із яких є цикл Роберта Шумана «Любов і життя жінки», співала його кілька разів у Москві й нещодавно у Києві.
Після закінчення консерваторії потрапила у серцевину російської культури — до Маріїнського театру: стала солісткою Академії молодих оперних співаків. Це була велика удача, я почула таких видатних співаків сучасності як Анна Нетребко, Марія Гулегіна, Сергій Лейферкус, Олена Образцова, Ірина Богачова, Володимир Галузин та інших.
Під час перебування в Маріїнському була запрошена до Києва на міжнародний фестиваль «В Україну повертайся» — у Національну оперу. Туди запрошують українських оперних зірок, котрі працювали в Україні, а тепер співають за кордоном, у їхні лави несподівано потрапила і я, молода співачка. Мій виступ вельми сподобався дирекції театру, мені запропонували співати у виставі «Євгеній Онєгін» партію Тетяни, що я успішно роблю, шкода, що рідко!
До речі, перебуваючи у Маріїнському, брала участь у майстер-класах таких знаменитих співаків як Сергій Лейферкус, Олена Образцова, Тереза Берганца. Раніше, у консерваторії, проходила майстер-класи у народного артиста СРСР, професора Євгена Нестеренка, це було цікаво й корисно. Великий маестро тоді сказав мені: «У вас чудовий голос, ви добре співаєте, я не робитиму зауваження з техніки вокалу, давайте попрацюємо над твором». Це трохи «зачепило» нашу кафедру і подіяло на всіх студентів, особливо на так званих «лідерів», яким Євген Нестеренко робив зауваження і з техніки.
— Для того щоб виконувати цикл Шумана «Любов і життя жінки», потрібно мати певний життєвий досвід, зокрема любовний. Яким чином Вам удається донести романси геніального класика до слухачів?
— По-перше, я виконую ці твори мовою оригіналу — це приголомшлива поезія Адальберта Шаміссо. Природно, це ускладнює завдання співачки. Я почала вивчати німецьку мову, переклала кожне слово, і тільки тоді, коли зробила відрядковий переклад, точно знала зміст того, про що співатиму, змогла запам'ятати всі тексти. Затим з'єднала їх з музикою і довго працювала над кожним твором суто музично. Коли і музичний текст опанувала, стала не просто співати, а передавати емоційний зміст творів як жінка — майбутня дружина, мати... Звісно, якийсь життєвий досвід вже мала: були й любов, радощі, прикрощі, були розставання... Я людина емоційна, темпераментна, надто ексцентрична, тобто приплюсуємо до мого досвіду ще мою душевну уяву. Тому, сподіваюсь, вдається виконувати цей цикл тонко, емоційно, наповнено, широко, але не виходячи за межі камерності, оскільки цикл — камерний.
Він неймовірно складний. У восьми романсах відображено все життя жінки: спочатку вона бачить свого майбутнього обранця, потім починає його кохати, у них відбуваються перша зустріч, далі одруження, її враження після першої шлюбної ночі, її думки і почуття, коли вона чекає дитину, і після її народження — материнське щастя, але пролітають дні радості й вона втрачає свого чоловіка (він помирає). Цикл завершується її спогадами, тобто практично все життя вклалося у вісім романсів. Пригадую, у мене був концерт, у якому другим відділенням я співала цикл романсів Рахманінова. Хоча після циклу Шумана зрозуміла, що вже просто нема чим співати, бо пройшла через величезне навантаження, не стільки голосове, скільки емоційне.
— Тому мало хто зі співачок за Шумана береться?
— Авжеж. По-перше, через те, що німецькою мовою, по-друге, одні романси циклу незручні для мецо-сопрано (котрі його також виконують), інші — для сопрано. Тобто потрібен голос, який має об'єднуючий діапазон. А ще необхідні тонка натура і почуття стилю.
— В Україні є дієвим прислів'я: «Нема пророка у своїй вітчизні», багато наших видатних вокалістів змушені співати за кордоном. Один із кар'єрних шляхів, способів довести свою потрібність — це участь у міжнародних конкурсах.
— Так, я теж брала і беру участь у міжнародних конкурсах, де ставала і лауреатом, і дипломантом. Приміром, співала у Женеві, у Дрездені на конкурсі італійської опери, у Москві на конкурсі Олени Образцової й у Владикавказі на конкурсі імені Павла Лісіціана, брала участь у кількох конкурсах в Україні, виступала на фестивалях, у тому числі на дуже відомому — «Харбінське літо» у Піднебесній. До речі, враження від тієї поїздки, від гостинності китайців залишилися незабутні.
Щоправда, мушу зазначити, що результати конкурсів часто не завжди адекватні рівню виконавців, і, значить, справедливі.
Нині зазвичай у конкурсах перемагають далеко не кращі учасники. Як кажуть, хто платить, той і замовляє музику, приблизно те саме відбувається і на конкурсах. На жаль, така ситуація відбувається в усьому світі, не тільки в Україні, Росії. Надто важко талановитому співакові, в якого немає фінансових можливостей чи впливових покровителів, посісти гідне місце на престижному міжнародному конкурсі, як, утім, і влаштуватись в який-небудь театр.
— Ви займаєтеся оперним і камерним мистецтвом. А як ставитесь до оперети і навіть естради?
— Під час перебування в Маріїнському театрі я на одному з концертів виконала знамениті арії й дуети з оперет Імре Кальмана — «Маріца», «Сільва», «Містер Ікс» та з «Летючої миші» Йоганна Штрауса, а також заспівала дует Одарки й Карася з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» (фактично оперети). Концерт мав приголомшливий успіх, люди люблять оперету, вона доступніша, ніж опера, для якої необхідно особливе виховання слухачів, опера — це все-таки елітарне мистецтво. Чесно кажучи, як концертний варіант оперета мене цікавить, я з великим задоволенням виконую арії й дуети.
Якось у Національній філармонії України ми давали сімейний концерт, присвячений творчості французьких композиторів, співали батько, мама і я. Я виконувала твори у діапазоні від лірико-колоратурного сопрано до сопрано: каватину Пажа з «Гугенотів» Мейєрбера, арію Маргарити з «Фауста» Гуно, кілька дуетів французькою мовою з мамою, зокрема знамениту «Баркаролу» з опери «Казки Гофмана» Жака Оффенбаха, у фіналі «Сегеділью» і «Хабанеру» із «Кармен» Бізе. Після концерту до мене підійшов директор театру оперети і сказав: «Ми вас запрошуємо, готові підписати контракт хоч зараз». Я не сприйняла всерйоз цю пропозицію. Чому? Тому що більше відчуваю себе в опері.
Щодо естради... Я люблю ранню творчість Алли Пугачової. В студентські роки мені доводилося підробляти: на корпоративних вечірках у Москві виконувала пісні Пугачової, такі як «Не отрекаются, любя», «Женщина, которая поёт», інші. Для виконання цих творів естрадному співакові потрібен передовсім голос, нині цей «компонент» втрачено, тепер голос не має значення, важливі фігура, гарний продюсер і багато грошей для «розкрутки». По суті, як скрізь і усюди, у тому числі в оперному мистецтві. Наприклад, у московському театрі імені Станіславського і Немировича-Данченка на прослуховуванні мені (і багатьом співачкам з чудовими голосами) відверто сказали: «Співаєте добре, але за фактурою ви нам не підходите, бо повненькі!» Я, звісно ж, за естетичне видовище, але в оперу люди приходять зовсім не для того, щоб помилуватися худими манекенницями!
— Від співаків і співачок класично-академічної школи я неодноразово чув: «Борони Боже перейти в естраду, не хочу лізти у цю дешевку». А які у Вас аргументи «за» і «проти», якщо уявити на терезах грошовиту естраду і нелегку академічну стезю співачки?
— Категорично переважує оперне мистецтво. З цим треба народитися, ти або це любиш і віддаєш усі сили, незалежно від того, прибутково це чи ні, або намагаєшся робити щось інше. Кожному своє. Є люди, які обожнюють тільки естрадний вокал, бачать себе лише на естраді й готові зробити будь-що, аби пробитися, зробити кар'єру. Втім, є люди, котрі задля кар'єри на оперних сценах роблять чимало речей, які, приміром, я не можу собі дозволити.
— Наприклад?
— Я надто честолюбна, вимоглива і горда, щоб принижуватися перед начальством. Вважаю себе талановитою для того, щоб досягти успіху працьовитістю і професіоналізмом, але ні в якому разі якимись «підкилимними» інтригами.
У «Машини часу» є гарна пісня зі словами: «Не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнётся под нас». Це — правило талановитих людей. На превеликий жаль, багато обдарувань, які потрапляють до Національної опери України, згодом виїжджають за кордон. Чому? Вони тут не можуть розкритися, спокійно працювати, не потрібні. У наших театрах талановитий співак із розкішним голосом, великим потенціалом має один мінус — він молодий, тож не може до певного часу виконувати найскладніші вікові партії. Наприклад, молодому тенорові несила співати такі драматичні партії, як Манрико і Радамес («Трубадур», «Аїда» Верді), Герман («Пікова дама» Чайковського), Едгар («Лючія ді Ламмермур» Доніцетті) й інші. Та ж ситуація й у сопрано. Перше природне запитання, з яким до мене звернувся головний диригент столичного оперного театру, було таким: «Що ви співаєте?». Я перелічила партії: Тетяна та Іоланта («Євгеній Онєгін», «Іоланта» Чайковського), Мімі й Мюзетта («Богема» Пуччіні), Купава і Мілітриса («Снігуронька» і «Казка про царя Салтана» Римського-Корсакова). Це — основний ліричний репертуар для центрального сопрано, назвала ще чималу кількість ліричних партій у світовому оперному репертуарі, наприклад, Мікаела («Кармен» Бізе), Маргарита («Фауст» Гуно), Ліу («Турандот» Пуччіні) тощо. Проте мені сказали: «Як? Ти не співаєш Лізу («Пікова дама» Чайковського), Абігайль («Набукко» Верді), Леді Макбет («Макбет» Верді) й Турандот («Турандот» Пуччіні)? Навіщо ти потрібна театру?». Гарне запитання, але молода співачка не може виконувати цей репертуар фізично — організм ще не зміцнів для таких партій. Це ж як у спортсменів: рекорди досягаються тривалими тренуваннями і поступовими результатами. Ось така ситуація!
Молоді вокалісти приходять у театр, їх жорстко експлуатують, вони змушені співати репертуар будь-якої складності, щоб тільки «зачепитися», тим самим заздалегідь прирікаючи свій голос на те, що він буде «стиратися», втрачати яскравість, обертони, свою принадність. Голос передчасно зношується, і його володаря нерідко випроваджують: він не потрібен тому, що вже не може. Але ж є інший підхід: гарні голоси поступово і мудро вводити у партії, щоб дати час їм розвитися, зміцніти і тоді, будь ласка, ось тобі й Ліза, і Абігайль, і Аїда... Так було раніше, і тому були оперні зірки.
— Яким чином Ви «підстеляєте» перспективу?
— У будь-якому разі я в роботі. Готую кілька лірико-драматичних партій, змушена це робити (ми про це тільки-но говорили), хоча із задоволенням років десять співала б ліричний репертуар. Розучую партію Лізи з «Пікової дами», партії Норми і Тоски з однойменних опер Белліні й Пуччіні. Гадаю, що завдяки цим партіям зможу потрапити в гарний театр і зайняти свою нішу. Не забуваю про камерний репертуар, розширюю його, готую романси Шуберта, поєднаю їх із циклом «Любов і життя жінки» — запишемо диск із моїм концертмейстером лауреатом міжнародних конкурсів Артемом Реутовим. Хочу підняти, у буквальному значенні, й донести до слухача несправедливо забутих композиторів, таких як Микола Метнер і Сергій Слонимський. Вони вкрай рідко виконувані, тому що це складна музична мова. З циклами творів Метнера і Слонимського хочу виступити хоча б у Малому залі Національної музичної академії. Із залами нині проблематично, всі хочуть великі гроші за оренду, у співаків, як правило, цих грошей немає. Проте я готова до будь-яких катавасій, сподіваюся, що завзятість і праця все подолають, адже хто має терпець, той буде митець.