«ДНІПРО» МОЛОДШАЄ...
Недарма кажуть, що часто певна вікова дата стає визначальною. Відсвяткувавши її, людина або колектив має дещо суттєво змінити у власному житті, вийти на новий рубіж. Щось подібне робить редакція одного з найстаріших та найавторитетніших українських видань — літературно-художнього журналу «Дніпро», який недавно розміняв восьмий десяток.
Досить поглянути на обкладинку видання, бодай побіжно погортати його сторінки, аби зауважити, що воно перебуває в активному процесі оновлення. Головний редактор журналу, знаний поет, заслужений діяч мистецтв України й Росії Микола Луків, переступивши вагому шістдесятирічну межу, також не почиває на лаврах. Виходять друком його нові книги, відбуваються літературно-мистецькі вечори, на одному з них — «Мелодії для матері і коханої», коли звучали пісні, написані у творчому тандемі композитором Олександром Бурміцьким та поетом Миколою Луковим, шанувальники обох митців побували другої травневої неділі.
А коли вже відлунали урочистості, ми зустрілися в робочому кабінеті Миколи Володимировича і я попросила його розповісти докладніше про зміни в очолюваному ним журналі.
— Від січня нинішнього року літературно-художній журнал «Дніпро» виходить у новому форматі, у збільшеному обсязі із колишньою періодичністю — раз на місяць,— розповідає Микола Луків.— Перше цьогорічне число часопису надруковано нечуваним на сьогодні накладом — 50 тисяч примірників. По-друге, журнал змінив юридичний статус: раніше це було колективне підприємство, а віднедавна — товариство з обмеженою відповідальністю. Тут є певні юридичні тонкощі (я їх не коментуватиму), які багато що змінюють у діяльності «Дніпра». Та незважаючи на всі ознаки зовнішнього і внутрішнього оновлення, журнал залишається культурологічним, літературно-художнім патріотичним виданням виразного державотворчого характеру. Ми намагаємось усе найкраще, що з’являється в українській поезії, прозі, літературній та мистецькій критиці, публікувати на сторінках «Дніпра». Це доволі непросто: доводиться шукати нові форми — оперативні, цікаві, нестандартні.
Журнал став більш інформативним, у ньому з’явилися нові розділи. Один з них — «Драматургія». Раніше ми рідко друкували драматичні твори, тепер у кожному номері можна прочитати п’єси, інтерв’ю з режисерами, акторами, повідомляємо про найголовніші події в театральному житті України. Редакція «Дніпра» хоче спростувати думку про те, що немає сучасної української драматургії. Вона є, треба тільки, щоб режисери були до неї уважнішими. Започатковуємо чимало інших розділів. Зокрема, інформуємо про лауреатів Нобелівської премії — хто вони, за які досягнення отримали нагороду, чому серед них поки що немає українських імен і чи це справедливо. Друкуємо матеріали з історії журналу, починаючи з 1927 року, коли вийшов перший номер за редакторства Павла Усенка, і до сьогодні. Запрошуємо на сторінки й астрологів, намагаючись пробудити інтерес до цієї сфери. Широко представлені у виданні гумор і сатира. Не боїмося пропонувати читачеві матеріали експериментальні, пошукові. Редакція започаткувала рубрику «Молодняк» (такою була перша назва журналу «Дніпро»). У ній — результати співпраці з наймолодшими авторами, читачами. Для авторів, котрі є членами Малої академії наук, ми оголосили кілька конкурсів, не сподіваючись на такий масовий відгук: лише прозових творів за місяць надійшло 50 з різних регіонів України. Певна річ, багато відхиляємо, а раціональні зерна, наявні в цій пошті, обов’язково проростають потім у журналі.
— Тобто наближаєтесь до нового покоління?
— Саме так. Якщо раніше редакція робила журнал, що мав академічний характер, то тепер ми його демократизували, наблизили до проблем молоді й прагнемо відновити статус і репутацію молодіжного видання, трибуни юних літераторів, яку «Дніпро» мав за часів свого заснування.
— Чимало молоді бачу в редакційних кімнатах і коридорі. Мабуть, це нові співробітники «Дніпра»?
— Ви слушно зауважили: журнал став виразно молодіжним і за складом працівників: нині в колективі немає людей середнього й поважного віку, за винятком головного редактора. Усі — представники нового покоління, віком до 30 років. Це наші штатні працівники, котрі проходять курс «молодого бійця». Ми кожному з них дали право зреалізувати себе й показати власні ділові здібності протягом трьох місяців випробного терміну. Ставлю собі за мету навчити їх працювати (а вони цього хочуть) і виховати гідну зміну. А коли знайду людину, якій зможу передати «капітанський місток» редакторства, зосереджуся на суто творчих питаннях, зокрема, планую написати книжку «Хрещені батьки моєї долі».
— Оновлений «Дніпро» знайшов спонсорів?
— Це вже не спонсори, а наші ділові партнери, співзасновники. Вони мають 81% акцій і диктують політику журналу. Слава Богу, спільну мову знаходимо.
— Хто ж це, якщо не секрет?
— Фірма «Все про бухгалтерський облік». Ці люди видають однойменну газету, журнал «Пізнайко» і взялися видавати журнал «Дніпро». Шеф-редактором нашого часопису є Євген Юхниця, мій земляк, народжений на Вінниччині. Він відомий у бізнесових колах, закінчив Московський інститут літератури, де навчався у вельми шанованого мною поета Юрія Кузнецова.