ШЛЯХ «ОКЕАНУ»:
З ПУСТЕЛІ— У НЕБЕСНИЙ ОКЕАН
Нарешті настав довгоочікуваний і, без перебільшення, вистражданий день запуску носія «Зеніт-2» із космічним апаратом «Океан-О». Ранок стартового дня, 17 липня 1999 року, видався майже безхмарним, із яскравим сонцем на ясно-блакитному, неначе вимитому небі, ніби сама природа благословляла нашу ракету і супутник у політ.
Старт Напередодні мені довелося збирати безліч підписів у різних космодромних службах — візи на додатковому дозволі — для того, щоб одержати допуск на 45-й майданчик у день ракетного пуску: виявилось, що завчасно оформлений дозвіл на попередньо окреслену дату старту (8 липня) тепер недійсний, тож потрібно всі процедури проходити знову. Та й перевірка на всіх контрольно-пропускних пунктах уздовж дороги у день пуску була ще більш строгою, ніж у звичайні дні.
О 8-й ранку неподалік КПП перед в’їздом на 45-й майданчик — традиційне передстартове шикування бойової обслуги з військових і цивільних. Серед них і начальник одного з відділів центру випробувань та експлуатації Конструкторського бюро транспортного машинобудування Володимир Щиголєв, на якого покладено обов’язок за командою «Ключ на старт!» повертати ключ на панелі й натискати кнопку «Пуск».
Після шикування і постановки завдань персонал бойової обслуги йде у відсіки підземного бункера пункту управління пусками ракет: система стартів «Зенітів» така, що всі передпускові операції, починаючи із заправки ракети компонентами палива, виконуються в автоматичному режимі, тому в цей час майданчик, у центрі якого стоїть «Зеніт», безлюдний.
У тому ж бункері о 9-й ранку почалося засідання спільної російсько-української комісії. Щоправда, на відміну від попередніх засідань, це було недовгим, адже все вже з’ясовано й відлагоджено, а зауваження усунуто. Один за одним керівництву комісії про повну готовність служб доповідають їхні представники.
Комісія ухвалює рішення: допустити ракету-носій «Зеніт» до заправки компонентами палива, передстартових випробувань і пуску, а сам пуск провести об 11-й год 38 хв за місцевим часом (відповідає 8.38 за київським і 9.38 за московським).
Комісія залишається у тій самій кімнаті підземного бункера, де на екранах телемоніторів видно все, що відбувається на стартовій позиції. Я ж віддав перевагу безпосередньому спостереженню за пуском і піднявся на поверхню, аби з певної відстані навіч побачити старт ракети. Уже нікого немає ані на «нульовій позначці», ані поблизу неї.
Триває строго контрольована службою безпеки космодрому евакуація всіх, хто закінчив свої справи, з 45-го майданчика подалі — на трикілометрову відстань. Туди ж, на оглядовий майданчик, відправили і прибулих на Байконур телевізійників з кількох російських каналів. Мені вдалося (тепер про це можна зізнатися) обминути пильність контролерів зі служби безпеки й розташуватися на ближчій, двокілометровій відстані від точки старту — на майданчику, де у повній готовності стояли пожежні машини з їхньою обслугою та загін потужної техніки аварійно-рятувальної групи.
Аби не проґавити мить пуску, я заздалегідь, ще у бункері, звірив свій годинник з електронним, за яким вмикається пускова циклограма.
За півтори години до пуску — о 10.08 за місцевим часом — включається ця циклограма. Баки ракети заповнюються паливом (керосином) і окислювачем (рідким киснем). З нашого місця розташування добре видно «Зеніт», що стоїть на стартовому столі. На тлі блакитного неба помітні білі пасма від випарування кисню, які виходять назовні через дренажні клапани. Наразі ці клапани закриваються — і білі пасма зникають. Відійшла кабель-щогла, отже, ракету переведено на бортове живлення.
Пуск! Спочатку бачу, як навколо «Зеніту» здіймаються бурі клуби пилу. Затим з’являється яскраве, видне навіть удень, полум’я: запрацювали двигуни. Їхній могутній гуркіт (досі зберігаю як безцінний репортерський сувенір касету з фонограмою того пуску) долітає все сильніше й сильніше. Поступово долаючи силу земного тяжіння й залишаючи за собою вогняний хвіст, «Зеніт» злітає зі стартового стола вгору, набирає висоту і віддаляється у південно-західному напрямку.
Погода подарувала чудову видимість, а тому, незважаючи на суттєве віддалення «Зеніту», можна бачити, як на 144-й секунді польоту відокремився відпрацьований перший ступінь ракети-носія і увімкнувся двигун другого ступеня. А перший ступінь ракети, як і скинутий ще через 26 секунд її головний обтікач, упав десь на трасі польоту в пустелі Каракум. Ми, провівши поглядом ракету, яка летіла над третьою за ліком державою (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан), сіли в машини й помчали на 45-й майданчик, звідки давали старт. Тепер нас ніхто не затримував і не перевіряв, адже ракета полетіла і стартовий майданчик порожній.
Коли я знову зайшов до кімнати, де перебувала російсько-українська комісія, минала лише 550-та секунда від моменту старту. З динаміків було чути голос оператора, який вів репортаж: усе в нормі — й параметри двигуна другого ступеня ракети, і її стабілізація у просторі.
На 648-й секунді польоту естафету стеження прийняв виносний вимірювальний пункт, що в Омані, на Аравійському півострові. Ще кілька хвилин очікування, і от на 1031-й секунді польоту надходить з того ВВП, мабуть, найважливіше повідомлення — про відокремлення космічного апарата від другого ступеня ракети-носія. Тож у невеликій кімнаті, де зібралися поважні генеральні й головні конструктори, генеральні директори, відомі вчені, генерали,— радісне пожвавлення, взаємні привітання.
Лише одна людина, головний конструктор космічного апарата «Океан-О» Володимир Драновський, поки що не поспішав приймати вітання. Адже якщо стартовий комплекс, ракета-носій та інші системи вже відпрацювали — і ті, хто відповідав за них, могли розслабитись і налаштуватися на святкову хвилю, то Володимирові Йосиповичу належало ще чекати і нервувати принаймні кілька годин — доти, доки не надійде інформація про розкриття сонячної батареї на «Океані» й про включення систем цього космічного апарата.
Поки що за його польотом навколоземною орбітою стежили по черзі пункти спостереження в різних куточках Росії — у підмосковному Щолкові, у Воркуті (Республіка Комі), Колпашеві (Тюменська область), Єнісейську (Красноярський край), Улан-Уде (Бурятія), Якутську (Республіка Саха), Уссурійську (Приморський край).
Апарат
на робочій вахті Через деякий час надійшла звістка про те, що з космічним апаратом «Океан-О» також усе гаразд: розкрилася сонячна батарея, і, одержавши від неї живлення, увімкнулися бортові системи.
— Ми довго йшли до цього старту, якого чекали чимало людей в обох наших державах,— сказав голова спільної комісії, заступник генерального директора «Роскосмосу» Георгій Поліщук. — Сталося так, що цей старт — перший справді реальний і практичний проект Росії й України як незалежних держав. Показово, що саме ракетно-космічна галузь подала приклад співпраці й кооперації.
— Це взірець плідного співробітництва,— зазначив перший заступник генерального директора НКАУ Валерій Комаров.— Кожен такий запуск — це задоволення потреб у важливій для обох країн інформації. Думаю, що до нашої кооперації слід активніше залучати спеціалістів Казахстану, господарів Байконура, тоді буде менше політичних амбіцій і недоречностей, подібних до тих, які затримали запуск «Зеніта» із «Океаном».
...Наступного дня ми вилетіли з Байконура додому. Згодом у Національному космічному агентстві України повідомили, що після завершення періоду льотних випробувань «Океану» розпочалася його робоча вахта. Протягом низки років апаратура, розміщена на борту цього космічного апарата, передавала зацікавленим структурам України і Росії різноманітну безцінну інформацію.