КОРОЗІЯ— ПІДНІЖКА АВТО
Усім добре відома, проте від того не менш шкідлива, підступна загальна корозія охоплює всю поверхню металу кузова. Залежно від швидкості поширення може бути рівномірною і нерівномірною. Здебільшого виникає на незахищених ділянках кузова, на днищі й крилах після ударів каміння та гравію.

Місцева корозія, як випливає із назви, охоплює окремі ділянки поверхні й поширюється у вигляді цяток, плям тощо. Розвивається вона значно швидше, ніж загальна, небезпечніша і спричиняє втрату міцності й навіть наскрізне руйнування деяких деталей кузова авто. Одним із різновидів місцевої корозії є контрактна корозія, що виникає в місцях з’єднання деталей кузова точковим зварюванням, болтами, заклепками, у місцях встановлення гумових ущільнень.
Тоді як крапкова корозія найчастіше уражає декоративні хромонікелеві покриття на ручках дверей, накладках тощо. Її розвиткові сприяє наявність сірчаних газів в атмосфері.
Причиною посилення корозії можуть бути також конструктивні вади, зокрема недостатня кількість дренажних отворів і неповна антикорозійна обробка під час складання автомобіля на заводських конвеєрах, особливо всередині кузова і в закритих порожнинах.

1.
На автозаводах для захисту від корозії та додаткової шумоізоляції днища і крила автомобілів фосфатують, ґрунтують і покривають мастикою. Найкращими захисними матеріалами для цього є полівінілхлоридні пластизолі. Термін їхньої активної дії — від трьох до семи років. До них належать також каучукові та бітумно-каучукові покриття. Вони мають тривалу захисну дію завдяки добрій еластичності, високій стійкості до ударів каміння, гравію та дії низьких температур. Однак застосування дорогих каучукових покриттів виправдане лише тоді, коли їх наносять на металеву поверхню, старанно очищену від мастила, іржі та інших забруднень. Тривалий час (до двох років) металеву поверхню захищають бітумні покриття, які непогано протистоять дії вологи та солі, але вони не досить стійкі до ударів, а також чутливі до низьких температур.
Для короткочасного (сезонного) антикорозійного захисту використовують воскові сполуки, здатні проникати у найменші пори металу, затікати у щілини й «кармани». Вадою цих сполук є їхнє слабке протистояння ударам каміння та гравію.
Слід застерегти автолюбителів: термін захисної дії покриття багато в чому залежить від підготовки поверхні. Місця, де є корозія, старанно зачищають до металу за допомогою металевої щітки і наждачного паперу, а потім знежирюють неетильованим бензином або уайт-спіритом. Особливу увагу потрібно звернути на те, щоб на поверхні металу не залишилося навіть найменшої цятки іржі.

2.
Варто нагадати, що для боротьби з іржею є спеціальні препарати, які перетворюють іржу на інертний або навіть захисний шар без виведення її з поверхні металу. Найпоширенішими серед них є «Автоперетворювач іржі», «Автоперетворювач-1 іржі».
Перший — це продукт взаємодії ортофосфорної кислоти і цинкового пилу, вогнебезпечний, малотоксичний. Другий — продукт взаємодії ортофосфорної кислоти з окисом цинку і хроматом натрію, вогнебезпечний і нетоксичний.
Способи застосування перетворювачів іржі однакові. На поверхню днища чи крил після їхнього очищення та знежирення за допомогою жорсткої щітки наносять перетворювач, добре розтираючи його. Через добу поверхню зволожують водою, а через п’ять-шість діб на оброблену поверхню наносять покриття. Поверхня металу після обробки перетворювачем має бути сірого кольору (або з відтінками від сірого до темно-коричневого залежно від характеру іржі та марки сталі), без пухирів і відшарувань.
Гарні результати дає також обробка іржавих поверхонь автомобіля ґрунтовками — перетворювачами ВА-01-12 і ВА-01-ГІСІ. До їхнього складу входять ортофосфорна кислота, органічні плівкоутворювачі, розчинники та інші добавки.
Обидві ґрунтовки рекомендуються для обробки поверхні, що покрита продуктами корозії до 100 мкм завтовшки. Для забезпечення тривалого антикорозійного захисту поверхню, оброблену ґрунтовками, покривають лакофарбовими матеріалами.

3.
Пороги, стояки, поперечники та інші деталі коробчастих перерізів належать до конструкцій, що легко піддаються дії корозії. Це відбувається через погану вентиляцію, утворення в них конденсаційної вологи, яка цілковито ніколи не висихає. Крім того, пустотілі конструкції важкодоступні для нанесення захисних покриттів на їхні внутрішні поверхні, проникнення захисних матеріалів у щілини, порожнини і «кармани».
Аби захист внутрішніх закритих порожнин від корозії був ефективним, треба, щоб захисні матеріали утворювали тонкоплівкові гнучкі покриття, котрі добре зчіплюються з поверхнею, мали високу здатність проникати у найменші пори і тріщини металу, витискували воду, були стійкими до перепадів температур. Найчастіше такі засоби виготовляють на основі воску, нафтових мастил або їхніх сумішей з іншими добавками. До них, зокрема, належать автоконсерванти «Мовіль» та «Резистин».
«Мовіль» застосовують для захисту від корозії внутрішніх поверхонь деталей коробчастого перерізу (порогів, лонжеронів, підсилювачів корпусів тощо) та несучих частин кузова. Його наносять на іржаву поверхню чи на поверхню, раніше покриту рідким мастилом. Аналогічне застосування має «Резистин».
Перед нанесенням захисних засобів слід попередньо підготувати автомобіль. Спочатку готують систему отворів, у тому числі додаткових, через які консервант уводитиметься всередину порожнистих деталей.
Під час обробки чотиридверних кузовів автомобілів отвір просвердлюють у задньому стояку з боку дверного прорізу. Середні дверні стояки зазвичай приварені до порогів і утворюють окремі внутрішні порожнини. Якщо ці порожнини мають дренажні отвори, то через них можна наносити консервант, коли ж вони відсутні, їх належить просвердлити.
У дверях автомобілів часто бувають відкриті дренажні отвори. Якщо вони малі або закриті ущільнювачами, просвердлюють нові в основі дверей.
Після підготовки отворів автомобіль миють, установлюють на оглядову яму чи естакаду, знімають запасне колесо та гумові килимки, демонтують обшивку капота і багажника, перевіряють наявність бруду в закритих порожнинах і видаляють його, висушують кузов, знімають колеса і технологічні заглушки у місцях, що підлягають обробці, ізолюють поверхню, яка не покривається захисними засобами.
Після цього наносять консерванти у закриті порожнини автомобіля знизу і зверху, звільняють від ізоляції поверхні, встановлюють зняті заглушки, колеса та інші демонтовані деталі на свої місця, тампоном, змоченим у неетильованому бензині або уайт-спіриті, знімають залишки консерванта з пофарбованої поверхні й хромованих деталей.
Щоб запобігти марним витратам консерванта, слід заздалегідь підготувати широкий посуд, котрий після обробки автомобіля підставляють під отвори, з яких він витікатиме. Зібраний таким чином консервант можна використати ще раз. Повторювати обробку закритих порожнин кузова слід через два-три роки, бо за цей час консервант поступово втрачає свої властивості.

Віктор ВІКТОРОВ, інженер

також у паперовій версії читайте:

---