ЗАПОВІТНІ ДУМКИ ДМИТРА МЕНДЕЛЄЄВА
Дмитра Менделєєва (1834–1907) більшість з нас знає зі шкільних років як автора періодичної системи хімічних елементів. Про те, що цей вчений-енциклопедист був не лише геніальним хіміком, а ще й першокласним фізиком, успішним дослідником з гідродинаміки, метеорології, геології, економіки, історії, філософії, чудовим педагогом, відомо менше.
Вважають, що в Росії ХІХ ст. не було мислителя, чия діяльність була б такою ж неосяжною, а авторитет у наукових і ділових колах настільки ж високим. Погляди, ідеї Менделєєва залишаються актуальними дотепер.
175 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ
ГЕНІАЛЬНИЙ ВЧЕНИЙ
Сторінки родоводу Ще за життя Менделєєва його ім’я пов’язували з певними легендами. Одна з них: начебто найвідоміше відкриття — періодична система — йому наснилася. Інша називає Менделєєва автором російської горілки, ймовірно тому, що докторська дисертація вченого була присвячена вивченню сумішей спирту з водою. Фантазії народжувалися під впливом непересічної особистості Дмитра Менделєєва, а він умів дивувати своїми ідеями, вчинками. Улюбленим заняттям ученого було виготовлення валіз, за що він отримав прізвисько «валізних справ майстер». Яким же був Менделєєв? За спогадами сучасників, він приваблював до себе людей, легко з ними сходився, був цікавим співрозмовником, хлібосольним господарем. Дмитро Іванович нікому не нав’язував власних політичних і моральних поглядів. Водночас неможливо було не відчути потужність його інтелекту, велич розуму. Наведемо думку Олександра Блока, одруженого з донькою видатного вченого Любов’ю: «Твій батько ось який: він давно все знає, що буває на світі. Всюди проник. Не сховається від нього нічого. Його знання найповніше. Воно походить від геніальності, у простих людей такого не буває».
Сам Менделєєв стверджував: «Усе перебуває у генетичному зв’язку». Дмитро Іванович народився 8 лютого 1834 р. у м. Тобольськ і був наймолодшим у багатодітній сім’ї. Згодом, розмірковуючи про майбутнє рідного міста, він скаже: «Побачите: через 40 років у Сибіру широко розквітне промисловість і культура, і в Тобольську стане краще. Він має відіграти значну роль в освоєнні Сибіру». Пророчі слова геніального вченого пригадали, коли через 40 років Тобольськ перетворився на один із центрів нафтохімічної промисловості.
Після закінчення фізико-математичного факультету Головного Педагогічного інституту в Петербурзі юнак захоплюється наукою і згодом присвячує матері одну зі своїх наукових праць: «Це дослідження присвячується пам’яті матері її найменшим сином. Вона могла його виростити тільки своєю працею, виховувала прикладом, виправляла любов’ю... Мати заповідала терпляче шукати правду, бо розуміла, як багато ще треба пізнати, і як за допомогою науки, без насильства, любовно, але твердо усуваються помилки, а досягаються: охорона здобутої істини, свобода подальшого розвитку, спільне благо і внутрішнє благополуччя. Заповіт матері вважає священним Д. Менделєєв».
Наділений талантом, талановитий
в усьому У 23 роки Дмитро Менделєєв був доцентом Петербурзького університету, де викладав органічну хімію. Послухати його збирався увесь університет. Він в усьому вмів бути оригінальним, себе називав «своєзвичайним», творчо поєднавши слова «своєрідний» і «звичайний». На все життя запам’ятав лекції свого вчителя інший науковий геній — академік Володимир Вернадський: «Д. І. Менделєєв, людина поміркованих політичних поглядів, більше, ніж будь-хто інший, збуджував у нас дух свободи та опозиційного настрою. Яскраво і образно змальовував він перед нами безкінечну область точного знання, його значення в житті та розвитку людства, нікчемність і шкідливість тієї гімназичної освіти, яка душила нас протягом дитинства і юності. На його лекціях ми ніби звільнялися від лещат, потрапляли в новий чудовий світ...». Нерідко Дмитро Іванович читав публічні лекції з доброчинною метою, а гонорари віддавав малозабезпеченим студентам.
Д. Менделєєв цікавився питаннями освіти, організацією вищої школи, вважаючи, що «освіта є набутим капіталом, який відповідає витратам часу і праці, а також накопиченню людської мудрості та досвідченості». Дмитро Іванович 1903 року був першим головою державної екзаменаційної комісії Київського політехнічного інституту, у створенні якого брав активну участь.
Протягом 23 років очолював кафедру неорганічної хімії в Петербурзькому університеті. Це був найплідніший період наукової творчості та педагогічної діяльності: видатний вчений відкриває періодичний закон, видає фундаментальну наукову працю «Основи хімії», яка містить філософію хімічної науки і перевидавалась вісім разів ще за життя автора, а також монографії, присвячені вивченню хімічних властивостей газів і розчинів, займається питаннями, пов’язаними з хімізацією сільського господарства, метеорологією й повітроплаванням. Непередбачуваний природознавець черговий раз дивує всіх, піднявшись наодинці в небо на повітряній кулі для спостереження за повним сонячним затемненням.
Навесні 1890 року у Петербурзькому університеті почались студентські заворушення. Свої вимоги академічного характеру на адресу міністра освіти студенти виклали письмово і попросили викладача, кому абсолютно довіряли — Дмитра Менделєєва — вручити їхню петицію. На відмову міністра розглянути документ Менделєєв відповів власною відставкою. З цього моменту відірваний від «чистої» науки Дмитро Іванович присвячує себе практичним завданням: створює бездимний порох, який може використовуватися з будь-якою вогнепальною зброєю. В цей період з’являється найвагоміша економічна праця Менделєєва «Тлумачний тариф», де автор дав детальне обґрунтування митним тарифам.
«Наука і промисловість — ось мої мрії»,— писав він у щоденнику. Особливу увагу приділяє нафтовій та вугільній промисловості, досліджує хімічний склад нафти, розробляє метод підземної газифікації вугілля. За дорученням уряду вчений їде до Америки, відвідує родовища нафти на Кавказі. Дмитро Іванович вивчає економічний стан Донецького кам’яновугільного басейну, з’ясовує його величезне значення і пропонує конкретні заходи для раціонального використання «майбутньої сили, що покоїться на берегах Донця».
Невдовзі Менделєєва призначають керівником Головної палати мір і ваги. Тут учений розробляє методи точного зважування, визначення ваги певного об’єму води за умов зміни температури. Він перетворює Палату в науково-дослідний інститут метрології, рівного якому на той час не було в світі. Дослідницькі праці Менделєєва, яких налічується близько 500, отримали міжнародне визнання, а сам він був обраний членом багатьох академій наук, іноземних наукових товариств. Тільки Російська Академія наук на виборах 1880 року забалотувала його, віддавши перевагу претендентові, чиє прізвище вже й не згадується. Кілька років потому Менделєєву запропонували балотуватися знову, але він зняв свою кандидатуру і залишився великим ученим для всіх поколінь.
Послання нащадкам Особливе місце у творчому доробку Дмитра Менделєєва займають його філософські праці, зокрема «Заповітні думки» — роздуми вченого-мислителя з приводу політики, економіки, науки, моралі. Цей глибокий філософський твір, який Менделєєв вважав заповітом нащадкам, тривалий час залишався практично невідомим для широкого загалу. Можливо тому, що думки геніального вченого, викладені ним понад 100 років тому, випередивши час, часто не влаштовували можновладців. Ось фрагменти твору-заповіту Менделєєва:
«Щоб майбутній шлях був еволюційним і прогресивним, перш за все він не повинен відкидати пройденого. Часи тривких військових успіхів канули у небуття, майбутнє — за об’єднуючим розумовим, моральним і промислово-економічним розвитком. Соціалізм — явно хибне вчення. Його прагнення йти всупереч усій історії людства дійшло внутрішнього протиріччя, коли дріб’язкові особисті інтереси задовольняються для всіх, а творчі ініціативи повністю знищуються. Попереду вбачається лише потреба у хлібі насущному і в задоволенні ницих схильностей... Основна помилка соціалізму — придушення особистої ініціативи, яка, по суті, веде до всіх видів прогресу».
«Багатство і капітал — рівні праці, досвіду, ощадливості, є поняттям моральним, а не чисто економічним. Статок без праці може бути моральним тільки у разі отримання у спадок».
«Майбутня роль Китаю — наслідування Японії. Зрозуміти Китай! А зрозумівши Китай, належить негайно з ним зблизитися у політичному і промисловому відношеннях».
«Я у захваті від заморського мистецтва упорядковувати складні практичні завдання. Проте там не вирішать завдань, які захоплюють розум, там просто повторять на новий лад ту саму історію, на якій виховувалась західна думка. Америка являє дорогоцінний досвід для розробки політичних і соціальних понять. Побувати там повчально. А залишатися жити не раджу нікому з тих, хто очікує від людства чогось нового, крім того, що вже досягнуто».
«Спокійна скромність тверджень, як правило, супроводжує суто наукове. Наука справжня ніби говорить чи радить: «Будь ласка, не вірте на слово і обов’язково намагайтеся перевірити». Не можу не порадити: справжньою наукою вважайте тільки те, що затвердилося після сумнівів та іспитів (спостережень і дослідів, чисел і логіки), а «останньому слову науки» не дуже довіряйте, не дочекавшись нових і нових перевірок. Новий пошук істин — це тільки і є наука».