ОСВІТА

КОРЕГУВАТИ ХАРАКТЕР, А НЕ ТЕМПЕРАМЕНТ
Звичним став діагноз, який близьке оточення ставить молодому подружжю в разі його розлучення: не зійшлися характерами. Та насправді під цими словами — цілком наукове підґрунтя. До речі, воно має ширший діапазон уживання, ніж суто родинний, стосується сумісності людей, особливо в маленьких колективах, наприклад екіпажів у космічних польотах. А якщо у справі «замішана» наука, то є шанс, плануючи шлюб, формуючи трудовий осередок, спертись на її постулати, щоб уникнути небажаних наслідків.

Отже, йдеться про темперамент (від лат. — temperamentum — узгодженість, урівноваженість або неурівноваженість).
Кожен з нас має один з чотирьох типів темпераменту. Кожен — або сангвінік, або холерик, або меланхолік, або флегматик. Однак жодна людина в один з тих типів повністю не вписується.
Родоначальником учення про темперамент був лікар Гіппократ (V–IV ст. до н. е.). У ХХ ст. розвинув і поглибив цю сферу науки вчений зі світовим ім’ям, лауреат Нобелівської премії фізіолог Іван Павлов. Своїм учням він якось обмовився: «Є стільки типів темпераменту, скільки етносів на землі». Однак довести це науково не встиг: у 1936 році він помер.
Думка Павлова справді слушна. Адже зауважують у корінних жителів півночі такі характерні риси, як поміркованість, виваженість в усьому, стриманість. Вони не схильні до емоційних вибухів, їхні дії загалом прогнозовані, передбачувані. Про італійців, приміром, такого не скажеш. Це темпераментний народ із уродженим умінням спілкуватися жвавою мовою і виразною жестикуляцією. А ще один етнос — цигани з їхнім крутійством, невибагливістю в побуті, єднанням з природою.
Людина — багатовимірна. Ось і з’являються останнім часом міркування, що типів темпераменту не чотири, а 16, а то й більше. Хай там як, а без класичної типології нам не обійтися.
Знаючи, що темперамент дається природою, психологи застерігають батьків, учителів, вихователів від неправомірних претензій до дітей. Не слід вимагати неможливого. Пропонований матеріал допоможе дорослим провести першу діагностику дітям, та й самодіагностику, проявів темпераменту.

Сангвініки
Сангвініки легко пристосовуються до всього нового: вимог, обставин, незнайомих людей. Емоційні, контактні, життєрадісні. З виразу обличчя легко здогадатися, який у них настрій, як ставляться до співрозмовника. Переважає у них оптимістичний настрій. Сангвініки розуміють і люблять гумор. Довірливі, з ними приємно спілкуватись, бо вміють слухати і співчувати, а також заразити співрозмовника своїм оптимізмом. Ще до кінця не розгадана ця таїна, але в присутності сангвініка люди почуваються комфортно, без напруги. Тільки-но зійшлись, а ніби давно знайомі.
Сангвініки здебільшого дуже енергійні, довго працюють без утоми, коли робота їх цікавить. Якщо ж вона їм байдужа, можуть кинути, не довівши до кінця, натомість охоче беруться за нову справу. Вирізняються винахідливістю і хочуть, щоб їх хвалили. Легко переборюють труднощі, допомагають їх долати іншим. Часто стають лідерами. Однак відносно легко піддаються навіюванню, тому можуть потрапити під небажаний вплив. Уміють стримувати свої почуття. Збудження і гальмування у них орієнтовно співвідносяться, як 50 на 50. (Це те, що дістається з генами у спадок). Їх легко дисциплінувати, оскільки вони швидко виробляють потрібні навички і перебудовуються без труднощів. У них практично немає ворогів, бо з розумінням ставляться до думок і вчинків інших, толерантні. Вони найбільше пристосовані до життя, оскільки врівноважені, енергійні, до того ж не здатні довго сердитися, не злопам’ятні. Їхній улюблений колір — червоний. І це природно: його обирають сильні, фізично здорові люди, які живуть нинішнім днем.
Як стверджував Іван Павлов, «людей з темпераментом сангвініка можна було б назвати улюбленцями долі, якби вона для остраху час від часу їх не карала та якби в найпотаємнішому куточку їхньої душі не з’являвся інколи морок».
Спостереження медика: «Якщо в мого пацієнта перша група крові,— переді мною сангвінік. Він — оптиміст. Отже, у лікуванні мій союзник і помічник».

Меланхоліки
Таке враження, що життєві сили до дітей-меланхоліків (а вже пізніше й до дорослих) надходять через шланг, на який час від часу хтось наступає. Ті, що мають цей темперамент, важко пристосовуються до нових умов. Вони мрійливі, мляві, замкнені. Міміка і рухи невиразні, голос тихий, рідко сміються. Настрій майже завжди пригнічений, бо переважають гальмівні процеси. Активний, сильний дотик життя для меланхоліка — удар. Довго пам’ятають обрaзи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, приносять страждання. Вони невпевнені, не вірять у себе, однак по допомогу до товаришів вдаються рідко. Майже ніколи не відчувають свободи, розкутості, приємної веселості. Серйозність у меланхоліків іноді межує з патологією. Та це з погляду життєрадісних людей.
Такі діти найменш готові бути об’єктом виховного процесу. І в сім’ї, і в школі меланхолік може навіть не зреагувати на зауваження і поводитися, як і раніше. Якщо ж йому нагадають, замкнеться зовсім, затаївши образу і зі страхом чекатиме нових зауважень. Не треба карати таких дітей — це ж їхні вроджені риси. Якби ж то пам’ятали дорослі! Такі діти, підлітки щодня повинні відчувати навколо себе сприятливу, доброзичливу, оптимістичну атмосферу. Їх треба постійно підбадьорювати і хвалити, навіть якщо для цього й немає достатніх підстав.
Ось такі вони, меланхоліки. Сором’язливі, перед труднощами розгублюються, їм важко дотримуватись режиму, суворого розпорядку. Колектив їх стомлює, а служба в армії — то каторга. Взагалі, накази, повчання — не для них. Активність меланхоліків є низькою, вони не здатні витримувати сильну нервову напругу. Легко пристосовуватись можуть лише до дуже вузького кола людей (членів родини, близьких друзів).
Меланхоліки не бувають активістами і громадськими діячами. Вони радше ті, кого ведуть. Їх нерідко називають диваками. Проте, можливо, диваками є ті, хто їх так називає, бо в меланхоліків надзвичайно розвинена уява. Вважається, що їхня мова не встигає за швидкоплинною уявою, тому вони — мовчуни. До речі, геніїв на нашій планеті якраз найбільше серед меланхоліків. Дехто вважає, що їх приблизно 48 відсотків (інші три типи дають трохи більше, як 52 відсотки).
Ці люди — індивідуалісти (що не так уже й погано), мають свою думку, часто оригінальну. Деякі професії не рекомендуються меланхолікам, але вони їх й не обирають, бо йдуть за своєю «тихою» інтуїцією. Цікаві спостереження зробили медики: меланхоліки у сільській місцевості нерідко перетворюються на флегматиків, а то й сангвініків. Можливо, впливає свіже повітря, вода, їжа, праця й те, що немає великого скупчення людей.

Флегматики
Це передовсім тверезі консерватори, пунктуальні, педантичні, обережні (у дорослому віці бувають в’їдливими). Реагують на все спокійно, сили витрачають ощадливо. Неповороткі, нерішучі, пасивні. Сповідують принцип: «Тихіше їдеш — далі будеш». Їх називають ще «геніями відстрочок», бо на будь-яку справу наважуються неохоче, вичікують. До виконання завдань флегматика слід готувати заздалегідь, не раз повторивши своє прохання. А два чи три завдання їм взагалі не під силу — починають нервуватися, панікувати.
Вимоги батьків, учителів такі діти ніколи не кинуться виконувати відразу (вайлуватість — це теж вроджена особливість). Попередньо вони мають обдумати: як? коли? у якій послідовності? для чого? Якщо наполягати на негайному виконанні, можуть заперечити і нагрубити, однак пізніше все виконають. Флегматики важко переживають поразки, проте, не шукають способів позбутися неприємностей. У сім’ях з жорсткими вимогами з дітей-флагматиків нерідко виростають маленькі «дідусі» — малорухливі, не за віком серйозні, мовчазні, обережні, невпевнені в собі. Таким неймовірно важко буде в житті. І ще: накопичені негативні емоції флегматика можуть дати непередбачуваний вибух. Імовірно, що прислів’я: «У тихому болоті чорти водяться» — саме про них.
Працьовиті, наполегливі в роботі, флегматики розпочату справу доводять до кінця, проте надто повільно, чим дратують оточення. Страждання й неприємності переносять терпляче, не нарікають, але й біди інших (навіть близьких людей) їх мало тривожать. Винахідливістю не відзначаються, однак втілюють у життя ідеї інших, приміром холериків, сангвініків.
Свої звички флегматики змінюють важко, неохоче. У них вони надзвичайно міцні і залишаються протягом тривалого часу, а то й усього життя. Такі люди роблять усе без поспіху, хай би як їх підганяли. Так розпорядилася природа, і наші дорікання лише виведуть їх з рівноваги. Перевиховання флегматиків — справа марна. Їхні вподобання: спокійна музика, спокійна обстановка, пастельні кольори. У стосунках з людьми також спокійні і віддані. Надійні в дружбі, в сім’ї, мають вузьке коло знайомих. В екстремальних ситуаціях стають загальмованими, розгублюються, тому потребують підтримки.

Холерики
Це імпульсивні, запальні діти чи підлітки (пізніше й дорослі). Їх називають ще «реактивними». Дуже схильні до різких змін настрою. Важко переносять бездіяльність, однак зосередитися довго на чомусь одному їм нелегко. Від одноманітної роботи швидко втомлюються. Для дитини-холерика немає нічого гіршого, ніж критичне зауваження чи покарання. Це може викликати плач, а то й агресивність.
Оскільки холерики швидко втомлюються (протягом 45 хвилин їм всидіти важко), вони просто йдуть з уроку або зовсім не приходять до школи. Ось чому стосунки з ними і батьків, і вчителів мають бути спокійними, доброзичливими, довірливими, і ні в якому разі не іронічними. Таким дітям важко і вдома, і в садочку, і в школі, і з друзями. Вони завжди хочуть бути лідерами і завжди перебувають з кимось у стані «війни». Коли ж дорослий холерик затіває сварку — краще відійти. Від нього йде така люта злість, що спілкування стає небезпечним. А все тому, що гальмівні центри в холерика не працюють. Медики стверджують, що в спецінтернатах, колоніях, в’язницях найбільше людей з психічними відхиленнями, потім ідуть холерики. Надміру агресивні, вони в «дикий» спосіб доводять, що таке справедливість. Їхні оголені нерви підказують: допоможи, заступись за того, кому погано. Холериків називають людьми зі «знятою шкірою». Серед композиторів, поетів, акторів, художників холериків чи не найбільше. Їхня стихія — крайнощі: або-або. Їм треба багато вибачати.
Музику люблять гучну, кольори яскраві, а ще — різку зміну подій. Продукують багато ідей. Однак розпочату справу їм важко довести до кінця, як і втілити свої задуми. Їх реалізують інші. Холерики завжди галасливі, виділяються в колективі, хочуть бути лідерами. Нерідко в дорослому житті — це одержимі люди, фанатики (і в релігії, і в політиці). Така однобокість небезпечна для тих, хто їх підтримує.
Професії, які обирають люди з цим темпераментом, пов’язані часто з ризиком. Це — дресирувальники, каскадери, льотчики-випробувачі, артисти цирку, водолази, верхолази, альпіністи, рятувальники. Не дивно, що серед холериків багато мандрівників (і досить відомих). Постійного місця проживання вони часто не мають. Та їх, здається, це й не надто турбує.
Важче з дітьми. Скажімо, якщо холерику весело, він не сміється, а регоче. Спіткало нещастя — не плаче, а ридає. У нього різкі й несподівані перепади настрою. Такі діти вперті й категоричні. Не всім подобається і їхнє прагнення до лідерства. Товаришів у холерика багато, але через свою неврівноваженість він часто з ними свариться (його можуть навіть відлупцювати). Дорослі мають з розумінням ставитись до такої дитини: не кричати, а навпаки, спершу поспівчувати, пожаліти, навіть за щось похвалити, і лише коли заспокоїться, лагідно зауважити: «Мабуть, не всі мають слухати тільки тебе. А може, треба прислухатися до того, що інші пропонують». Або: «Якщо тебе ні за що образив товариш, то подумай, чи взагалі він тобі товариш».

* * *

Отже, на запитання, навіщо батькам, вихователеві потрібно знати психологічні характеристики типів темпераментів, можна відповісти так: щоб глибше пізнати дитя. І якщо й не полюбити його, то з розумінням поставитись до його вчинків і поведінки.
Пізнавши темперамент свого вихованця, батьки, вихователі не повинні вимагати від дитини того, чого вона не може зробити. І це — чи не найголовніше. Адже визначальні особливості темпераментів стійкі, бо вроджені, а не виховуються (пам’ятаймо про це!). Виховувати й корегувати можна лише характер. Він і буде якоюсь мірою нівелювати небажане в темпераменті.
Психологи вважають, що особливості темпераменту найяскравіше проявляються в екстремальних умовах. Це — стихійні лиха, революції, епідемії, війни, бійки, сварки. Але й у повсякденному житті ми, придивившись до людини, побачимо риси сангвініка, меланхоліка, холерика, флегматика. Іноді в одній людині є риси двох, а то й трьох типів, хоча домінує якийсь один. Абсолютно «чистих» темпераментів не буває. Так влаштувала природа.

Таїса МОСТОВА
також у паперовій версії читайте: