Американські партнери мусять, однак, визнати: на відміну від європейських союзників, Японія перестала економити на озброєнні. Згідно з планами уряду, протягом найближчих п’яти років на армію буде витрачено 232 мільярди доларів (це означає постійне зростання витрат на 2,6% щорічно).
Сили самооборони (так офіційно називається армія Японії) добре оснащені, проте їхня структура віддзеркалює пристосування до завдань, визначених ще під час «холодної війни», тобто до оборони від радянської агресії з півночі. Нині Токіо вважає найбільшим викликом політику Китаю, тому армія отримає озброєння, адекватне до нових завдань: кораблі з протиракетними системами, безпілотні літаки, підводні човни, амфібії і закуплені у США винищувачі четвертого покоління F-35.
Існуючі обмеження стосовно Сил самооборони означають, що, наприклад, участь у закордонних місіях ставала проблематичною. Японські підрозділи брали участь, приміром, у міжнародній місії в Іраку, але через правові обмеження не могли, в разі нападу, допомагати розташованим поблизу, у місті Самава, британцям чи голландцям, хоча самі таку допомогу отримували.
Зміни в інтерпретації конституції сприймаються як відмова від політичного пацифізму, і вони не надто популярні в японському суспільстві, де й надалі переважають антивоєнні настрої. Дійшло до драматичних демонстрацій проти планів уряду. Одна з жінок навіть намагалася здійснити самоспалення.
Дійсно, важко сподіватися на те, щоб декларація активної поведінки діаметрально змінила закордонну політику Японії в регіоні. Наразі вона полегшить, передовсім, службу японців у закордонних військових місіях (зокрема, у Південному Судані). Невдоволення вже демонструє Пекін. Офіційна газета «Женміньжибао» опублікувала статтю із засудженням «японського мілітаризму», який включає «останній дзвінок тривоги».
Американські аналітики звертають увагу, що такою ж важливою, як і відмова від ортодоксального пацифізму, нині є необхідність пошуку співпраці з іншими державами в регіоні, котрі також стурбовані агресивною поведінкою та інтенсивним озброєнням Китаю.
Проблема в тому, що через історичні тертя, різницю інтересів і територіальні суперечки військова співпраця Японії з багатьма країнами регіону відбувається з серйозними труднощами: прикладом цього є відмова Сеула від підписання у червні 2012 року готового японсько-корейського договору про співпрацю збройних сил.
Пет­ро ПЕТ­РІВ