Однак унормувати її вдалося лише зважаючи на сучасні російські геополітичні амбіції, вмотивовані «збиранням» пострадянського простору. Правда, критики запропонованого формату євразійської інтеграції вкотре наголошують на його недосконалості, що обумовлена специфічними російськими гегемоністськими інтересами. Їх лише частково вдалося замаскувати у тексті самого договору.
Зокрема, у першій його частині викладені цілі та завдання євразійської інтеграції й закріплено статут ЄАЕС. У другій — представлені механізми економічної взаємодії. Держави-члени беруть на себе зобов’язання гарантувати вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, здійснювати погоджену політику в ключових галузях економіки: енергетиці, промисловості, сільському господарстві, транспорті. Штаб-квартира Євразійської комісії буде у Москві, суд — у Мінську, а фінансовий регулятор — в Алмати.
Однак Олександр Лукашенко залишився невдоволеним чималою кількістю вилучень з єдиних митних правил на користь Росії. Московські економісти обґрунтовують такий стан справ тим, що без вилучень збитки для російської економіки становитимуть 30 мільярдів доларів щорічно. Дозволити собі такі «подарунки» заради нової імперії Володимир Путін не хоче. Ще більш проблемною виглядає амбіція вільного руху робочої сили, зважаючи на антиемігрантські настрої в Росії.
Незрозумілою виглядає також ідея поетапного переходу до спільної грошової одиниці на основі російського рубля. Та навіть у середньотерміновій перспективі Білорусь і Казахстан не горять бажанням відмовлятися від своїх національних грошових одиниць і остаточно підпорядковувати свої економіки російським амбіціям.
Зважаючи на ці обставини, можна очікувати певні проблеми в процесі ратифікації згаданого договору, насамперед, парламентами Білорусі і Казахстану. Утім, імовірніше, процес ратифікації все одно залежатиме від позицій перших осіб, які розглядають ЄАЕС як додаткові гарантії збереження існуючих у їхніх країнах політичних систем та їхнього захисту від «кольорових революцій», принаймні на певний час.
Інформаційний галас навколо договору про ЄАЕС відсунув на другий план скасування раніше запланованого на 3 червня в Сочі саміту Росія — Європейський Союз. На цьому саміті планували ухвалити рішення щодо підписання нової угоди про співробітництво між Росією і ЄС. Але саміт було скасовано відразу після анексії Криму в рамках часткових санкцій, котрі було введено щодо Росії.
Логічним продовженням демонстрації лакун західних санкцій, які нібито діють проти Кремля, 5–6 червня став візит Володимира Путіна до Франції. На переговорах із президентом Франції Франсуа Олландом ішлося про виконання контракту на побудову для Росії вертольотоносця типу «Містраль». Це не викликає ентузіазму з боку євроатлантичних союзників Франції.
Але французький лідер звертає увагу, насамперед, на економічний інтерес своєї країни, адже зрив контракту не лише коштуватиме Парижу фінансових втрат та штрафів, а й ударить по місцевому ринку праці. Цей приклад яскраво демонструє ліміт можливостей щодо готовності західних держав зазнавати збитків від конфронтації з Росією.
У цьому сенсі Україні не треба тішити себе надмірними ілюзіями. Все одно доведеться вибудовувати, виходячи з українських національних інтересів, зв’язки як з ЄС, так і з ЄАЕС. Головне, аби українська економіка від конфронтації одночасно не зазнавала збитків на обох цих напрямках економічних зв’язків.

Андрій МАРТИНОВ