Тому настав час для Японії після 70 років нейтральності вставати з колін. І саме це доручено здійснити Інаді.
Прем’єр Абе хоче зробити її своїм спадкоємцем — це міцний кандидат на прем’єра, говорив він на початку року, саме через гарячий патріотизм. Вона звернула на себе його увагу, ще коли у судах захищала добре ім’я вояків імператорської армії, які захопили Східну Азію під час Другої світової війни.
Інада домагалася, зокрема, реабілітації двох офіцерів, засуджених і страчених за військові злочини, які у 1937 році у Нанкіні влаштували конкурс рубання самурайським мечем голів китайських полонених. Вона стверджувала, що ця страшна історія, описувана тоді в японських газетах, — це лише продукт пропаганди, який мав підняти бойовий дух самураїв під час завоювання Китаю.
Міністр оборони також захищала японських офіцерів з Окінави, відстоювала святиню Ясукуні, де відзначають усіх військових, загиблих на службі імператору і одночасно винних у вчиненні військових злочинів. Інада боролась із видавцями і письменниками, вимагаючи відкликання публікацій в медіа і усунення з підручників та шкільних програм згадувань, які руйнують репутацію Японії або піддають сумніву шляхетність її військових.
Міністр охоче вибілює й інші гріхи японського імперіалізму. Сексуальних бранок, яких, незважаючи на їхню трагічну долю, називають «втішницями», вона називає проститутками і, зокрема, китаянкам і кореянкам без найменшої жіночої солідарності відмовляє у виплаті відшкодувань.
У зв’язку зі швидким зростанням впливу, «яструбиними» поглядами і напористістю її стали порівнювати з колишнім кандидатом у віцепрезиденти США Сарою Пейлін. Через її націоналізм багато хто бачить в Інаді японську Марін Ле Пен.
Сіндзо Абе хвалить міністра оборони і вважає, що Інада справляється з чоловіками в стилі Жанни д’Арк. Навіть він, сам традиціоналіст, мусить використовувати закордонні приклади і порівняння, бо яскравих японських зразків нема.
«Вашингтон Пост» зазначає, що мистецтво підготовки 57річної Інади до боротьби за лідерство у партії, а потім за перемогу на парламентських виборах 2018 року полягає тепер у тому, щоб вона мала менше рис від Пейлін і Ле Пен, а більше чогось від формату Гілларі Клінтон.
Крім акцентування на справах безпеки, громадян цікавлять плани протидії старінню суспільства і скороченню робочої сили, а також проблема збереження традицій; а партійних колег — обіцянка продовження нинішньої політики, а не оголошення якихось революційних змін. Інада має для цього всі дані.
Інада якось заявила, що Японія, якій не можна утримувати свою армію, повинна мати атомну зброю. Нині вона намагається дистанціюватися від цього твердження, адже Японія була єдиною країною, яка зазнала атомного бомбардування. Військо (чи то сили самооборони) має бюджет майже 40 мільярдів доларів (трохи більше, ніж Німеччина, і вп’ятеро менше, ніж Китай), залишається суперсучасним і є сьомим у світі.
Одночасно економіка Японії перебуває на третьому місці у світі і має широкі технологічноорганізаційні можливості, щоб швидко озброїтися. На Далекому Сході, де ще не подолані протиріччя і протистояння з часів Другої світової війни, історія залишається актуальною. Звідси постраждалі від японського імперіалізму сусідижертви вбачають у ревізіоністах, що правлять у Токіо, кандидатів на будівничих нової військової потуги.
Невипадково саме Інаду взяла на приціл китайська преса. Вона звинувачує її в тому, що особисті статки Інади (у декларації її майно оцінюється до 2 мільйонів доларів) є найбільшими серед членів японського уряду. Здебільшого це нерухомість, але є також акції військовопромислових фірм, які виконують замовлення уряду — а це вже конфлікт інтересів.
У Південній Кореї і на Тайвані президентами нині є жінки. Відповідно, Пак Кин Хе і Цай Інвень доводять, що в регіоні, де повно суперечок і загроз конфліктів, нема місця для слабких духом — держави, якими вони керують, не поступаються активністю і рішучістю КНР і Японії. І якщо континентальний Китай продовжує свою традиційну політику без жіночої участі, то в японській політиці щось починає змінюватись.
Цей рік виглядає переломним. У липні вперше в історії правлячим губернатором Токіо (17 мільйонів жителів, річний бюджет дорівнює шведському) стала Юріко Коїке. Вона також була міністром оборони, але тоді міністерство не мало такого значення, як зараз. Однак це не перешкодило, щоб її називали «японська Кондоліза Райс»: Коїке, як й Інада, має «яструбині» погляди в політиці одночасно з радикальним підходом до екології.
Жінка на чолі японського уряду є очікуваною. На цю посаду вже пророкували пані губернатор Токіо, але їй не вдалося те, що у вересні вдалося зробити Мурато Ренхо в опозиційній центристській Демократичній партії.
Ця колишня журналістка, парламентар із десятирічним стажем і колишній міністр, обрана керівником партії (знову перший такий випадок в історії Японії) і з 1 жовтня стала головним критиком уряду. На запитання, чи і вона хоче стати пані прем’єром, Ренхо відповіла: «А як ви думаєте?»
Обрання Мурато Ренхо, успіхи Юріко Коїке і Томомі Інади випливають також із провалів чоловіків. Коїке перемогла на загальних виборах, бо токійці мали двох попередніх чоловіківгубернаторів, які відходили після скандалів, пов’язаних із підготовкою Олімпіади. Прем’єр Абе може мати серйозні проблеми, якщо не спрацює його проект відродження економіки. На цей момент Інада має бути готова взяти владу у свої руки.
Петро ПЕТРІВ