3. Анулювання США «антиросійських постанов» — так званого закону про підтримку свободи України з 2014 року (надав право уряду США здійснювати політичну, економічну і військову допомогу Україні для захисту від агресії Росії).
4. Анулювання США «всіх санкцій» проти фізичних і юридичних осіб із Росії (йдеться особливо про серію політичних і фінансових санкцій з 2014 року проти російських політиків, чиновників, військових і бізнесменів та фірм, звинувачених у підтримці агресії Росії в Україні і агресивної політики Кремля).
5. Компенсація США втрат, завданих Росії у зв’язку з американськими санкціями, а також «вимушеними» російськими контрсанкціями проти США (ці втрати складно оцінити, однак йдеться від кількох до кільканадцяти мільярдів доларів).
6. Надання Сполученими Штатами Америки конкретного плану незворотної утилізації плутонію, охопленого даним договором.
Представлений російською стороною список умов є досить загальним і хаотичним. Зі списку чітко випливає, що уявні звинувачення США у порушенні умов договору (який не належить до ключових, але донедавна був одним із символів прагматичної російсько-американської співпраці) є лише приводом для представлення каталогу політичних умов як своєрідного «списку кривд» у відносинах із США.
Радикалізм російських вимог вказує, що Кремль не розраховує на їх повну реалізацію у представленому обсязі, особливо перед адміністрацією Обами, яка відходить. Адже це означало б, що США і НАТО мають відмовитися від усіх рішень про зміцнення східного флангу альянсу (у тому числі балтійських держав і Польщі), прийнятих після 2014 року.
Вони також мали б відмовитися від ротаційної присутності сил США в Румунії і Болгарії; ліквідувати базу антиракетних систем у румунському Девеселі і відмовитися від будівництва аналогічної інсталяції у польському Редзікові; визнати де-факто анексію українського Криму Росією; фактично визнати Україну та інші пострадянські держави (крім балтійських держав) зоною російських впливів; фактично визнати центральноєвропейських членів НАТО буферною зоною в середині альянсу з особливим режимом безпеки, погодженим із Росією; припинити спроби політичного і економічного тиску на Росію у формі санкцій і визнати цю політику помилковою.
Як здається, ці російські дії мають політично-пропагандистські цілі, пов’язані переважно з кампанією перед виборами президента США і з цілями зовнішньої і внутрішньої політики Росії.
По-перше, йдеться про звинувачення США, а особливо демократичної адміністрації Обами (у тому числі кандидата у президенти, колишнього держсекретаря Хілларі Клінтон), у відповідальності за стан російсько-американських відносин, що вписується у передвиборчу риторику підтримуваного де-факто Росією кандидата Республіканської партії на президента Дональда Трампа.
Крок Кремля є черговим елементом низки подій, які свідчать про погіршення російсько-американських відносин, має продемонструвати контрпродуктивність тих дій США, які Росія оцінює критично, у тому числі найновіших спроб Вашингтона політичного тиску на Москву.
По-друге, йдеться про демонстрацію агресивності з боку Кремля (черговий виклик глобальній супердержаві) та використання антиамериканських сентиментів, властивих значній частині російського суспільства, для зміцнення підтримки Кремля і його додаткової легітимізації, особливо у зв’язку з економічною кризою у Росії.
По-третє, це можна розглядати як список стратегічних російських інтересів із навмисне завищеним рівнем вимог для наступних торгів з новою адміністрацією США (з 20 січня 2017 року), на який розраховує Москва в разі перемоги на виборах Дональда Трампа. При оказії Москва, напевно, хоче перевірити нинішню готовність Трампа до такого торгу (вивчаючи реакцію його табору).
Росія одночасно дає зрозуміти, що реалізація, принаймні частини представлених умов, може привести до нормалізації російсько-американських відносин, а в перспективі навіть установлення між ними обмеженого партнерства.
Ініціатива Кремля становить черговий прояв типових для закордонної політики президента Володимира Путіна різких, несподіваних і радикальних дій, які мають потенційно вести до корисного для влади Росії розвитку ситуації.
Але вона пов’язана з політичним ризиком для Кремля, бо одночасно демонструє деструктивність, агресивну поведінку і завищені геостратегічні амбіції Москви, що може бути використане як у США, як і в Європі прихильниками жорсткої і принципової політики щодо Росії.
Петро ПЕТРІВ