Утім, набагато більше занепокоєння у Меркель, Олланда і Юнкера викликає ситуація, яка третій рік зберігається навколо грецьких боргових зобов’язань. Греція знову грає на нервах своїх кредиторів і всієї зони євро. Уряд Греції заявляє, що немає вільних грошей, аби заплатити 5 червня черговий транш за борговими зобов’язаннями перед Міжнародним валютним фондом.
Грецький прем’єр-міністр Алексіс Ціпрас чітко заявляє, що будь-яка нова угода з кредиторами можлива лише за умови скасування їхньої вимоги до Афін щодо чергового скорочення пенсій і зниження заробітних плат у бюджетній сфері. Натомість грецький уряд гарантує кредиторам скорочення державного апарату, зменшення інших соціальних виплат, окрім пенсій, а також непримиренну боротьбу з корупцією.
У відповідь європейські економічні експерти звинувачують уряд Греції у банальному шантажі кредиторів у спробі виторгувати собі кращі умови обслуговування боргу. Аби нейтралізувати цей шантаж, дедалі частіше у європейській бізнесовій пресі лунають нотки оптимізму щодо того, нібито навіть вихід Греції із зони євро навряд чи означатиме банкрутство проекту спільної європейської грошової одиниці.
Тобто Греція та її кредитори вдалися до обопільно гострої тактики фактичного шантажу один одного. Адже у самій Греції збільшується кількість тих, хто пропонує уряду Ціпраса оголосити дефолт і одночасну відмову від євро на користь грецької національної грошової одиниці драхми.
Правда, як і будь-яке економічне рішення, дефолт не має однозначних плюсів. Звичайно, у тактичному сенсі оголошення банкрутства Греції автоматично зробить дешевшим обслуговування астрономічних сум її боргів. Водночас таке аварійне рішення боляче вдарить по репутації Греції і на відносно тривалий час зробить неможливим будь-які конструктивні переговори з кредиторами щодо перегляду умов обслуговування боргів.
Для зони євро, звичайно, банкрутство Греції не буде смертельним, але неодмінно стане потужним стресом у той час, як європейська економіка перебуває не в найкращій формі, бо за ефектом доміно грецький дефолт спровокує неминучий аналогічний крок ще одного члена Євросоюзу — грецької частини Кіпру.
Такий подвійний грецько-кіпрський удар відправить зону євро якщо не в нокдаун, то в глибокий нокаут. Саме тому провідні європейські політики не шкодують резервів свого часу і політичного іміджу, аби продовжувати рекомендувати Греції не шокові хірургічні методи лікування економіки, а скоріше терапевтичні м’які заходи.
Інша справа, що такий вимушений підхід послаблює позиції європейських кредиторів на переговорах з іншими боржниками, які мають усі підстави вимагати для себе на основі грецького прецеденту принаймні не гірших умов, ніж ті, які надаються грекам. Такий стан справ максимально загострює проблему радикального перегляду практики кредитування, яка більше нагадує кредитну фінансову спекулятивну піраміду, що своєю вагою придавлює конкурентні можливості усієї зони євро. Однак усім зрозуміло, що європейські політичні і бізнесові еліти поки що не готові до революційного перегляду правил гри на фінансовому ринку.

Андрій МАРТИНОВ