1956 року Володимир вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, відділення української мови та літератури. Його додатковою спеціалізацією були чеська мова та література.
Після навчання у 1961–1964 роках Житник працював учителем української мови та літератури у Рудосільській середній школі (с. Руде Село Володарського району Київської області). А в 1964–1965-му був редактором видавництва дитячої літератури «Веселка», яке ще у 1964 році мало назву «Дитвидав».
Тоді ж — у 1964-му — відбувся перекладацький дебют Володимира Житника. Його переклади було надруковано в антологіях «Чеська поезія» та «Словацька поезія». 1967 року літератор випустив першу поетичну збірку — «Зелений вітер».
З 1965-го до 1968 року був аспірантом кафедри слов’янської філології філологічного факультету Київського університету. У жовтні 1973 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток поетичної майстерності Антоніна Сови» та отримав учений ступінь кандидата філологічних наук.
З 1968-го до 1994-й Володимир Костьович був викладачем кафедри слов’янської філології Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
У 1980 році Володимир Житник став членом Національної спілки письменників України, де деякий час також завідував секцією перекладачів.
З 1994 року почав викладати у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Протягом 1994–2001 років Володимир Житник працював завідувачем кафедри української мови, потім до 2008 року — доцентом цієї кафедри, а 3 останніх роки життя — доцентом кафедри загального і слов’янського мовознавства.
У 1994–1995 роках Володимир Костьович був лектором української мови на філософському факультеті Карлового університету у Празі та лектором історії української літератури на філософському факультеті Університету Масарика у Брно.
Автор понад сотні наукових статей. Перекладач із 14 мов (понад 300 творів 56 авторів). Зокрема, переклав українською студентський гімн Gaudeamus. Найбільше перекладав із чеської, словацької та польської мов.
1998 року письменник отримав Премію імені Максима Рильського за «переклади з чеської творів П. Безруча, Ї. Волькера, З. Бездєкової та переклади останніх років, опубліковані в пресі».
Серед основних наукових студій В. Житника можна згадати такі: «Т. Г. Шевченко у слов’янських перекладах (Традиції і перспективи)», «Наукові основи персональної текстології (На матеріалі творчості Т. Г. Шевченка)», «Чеські і словацькі будителі та українські києвомефодіївці (концепції розвитку слов’янських народів, їх мов і літератур)», Slovenska literatura na Ukrajine.
Володимир Костьович Житник був не просто викладачем Києво-Могилянської академії — він був добрим духом Академії, ангелом-хранителем високої культури, ошатної української мови, незаперечним науковим авторитетом. Його надзвичайно любили студенти через дотепні історії, якими Володимир Костьович пересипав кожну свою лекцію.
Житник був символом справжньої науки й водночас мав якийсь дивовижний оберіг від фальшу, цинізму, плебейства. Поводячись зі студентами завжди приязно, дружньо, він ніколи не переходив етичної межі. Етичні принципи були для Володимира Костьовича визначальними.
Все життя цього науковця — прагнення прищепити любов до української мови у молоді, утвердити статус української мови в нашій державі. Хоча також В. Житник зробив чимало і для літературознавства й теорії перекладу, оскільки починав саме з вивчення перекладів Т. Шевченка в чеській літературі.
Володимира Костьовича привів у Могилянку теперішній почесний президент НаУКМА В’ячеслав Брюховецький, оскільки Житник був першим університетським викладачем В’ячеслава Степановича.
Володимир Костьович мав дивовижне відчуття гумору. Він не нарікав на важкість життя, а завжди йшов цим світом із широко розплющеними й усміхненими очима і піднятою до сонця головою. Оптимізм був його особливою рисою.
А ще Володимир Костьович свого часу перебував у центрі культурно-перекладацького життя в Україні. Тому лекції й практичні заняття з культури мовлення, зі стилістики української мови, з чеської мови були пересипані історіями про цікаві зустрічі з відомими перекладачами, мовознавцями, письменниками, про яких ми сьогодні можемо довідатися вже хіба що з енциклопедій та підручників.
Володимир Житник був людиною, безперечно, неокласичного штибу: знавець латини, фахівець з української філології, він видавався справжнім неокласиком. Він був титаном у ренесансному значенні цього слова. Невипадково Володимир Костьович дуже любив поезію Данте, сонети якого майстерно переклав українською мовою.
В. Житник — автор збірок «Зелений вітер», «Причали», монографії «Поезія Антоніна Сови», перекладів із чеської, словацької, польської мов творів П. Безруча, В. Незвана, З. Бездєкової, М. Валека, Я. Чехоня, Є. Шиманського та ін.; упорядник чеської антології «Весняна Влтава», збірки «Міст».
Разом із відомим перекладачем і дипломатом Раулем Чілачавою перекладав багато художніх творів із грузинської мови. Протягом останніх трьох років викладав також на кафедрі загального і слов’янського мовознавства НаУКМА.
Він народився за рік після знищення Миколи Зерова. І він, як і неокласик, також мав по батькові «Костьович». Якщо Зерову випало поповнити пантеон митців «розстріляного відродження», то Житник жив і працював у час боротьби за українську мову.
Його лекції були надзвичайно патріотичними, часом занадто емоційними, але водночас украй змістовними. Знайомі Володимира Костьовича завжди згадували, як він любив розповідати про Павла Тичину. Говорив, що той дав йому «благословення» на перекладацьку й літературну творчість.
Сам Житник часто згадував, як до нього в гості заходили відомі українські поети. «Любили борщ, що готувала моя мати», — віджартовувався Володимир Костьович.
Коли студенти його запитували: «А як до Вас правильно звертатися: Володимире Костьовичу чи Володимире Костянтиновичу?», — то жартома відповідав: «А я — як Зеров, відгукуюсь і на ямб, і на хорей...»
Володимир Житник завжди залишався у душі молодою людиною, яка вміла радіти життю в усій повноті. Шлях у філологію розпочався з любові до чеської мови, чеського літературного модернізму та захоплення Тарасом Шевченком.
Як підсумок — з’явилася кандидатська дисертація про рецепцію Т. Шевченка у новітній чеській літературі. Сумно і страшно використовувати слово «спадщина» до наукового доробку Володимира Костьовича.
7 листопада 2010 року його не стало. Він помер раптово, від інсульту, вночі. Володимир Костьович — людина-легенда, знаний мовознавець, перекладач і поет, кандидат філологічних наук, доцент, викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», перекладач українською мовою славнозвісного студентського гімну — Gaudeamus...

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ