Спершу — про загальнознане. Народився Микита Годованець 26 вересня 1893 року в селі Вікнина (тепер Гайворонського району Кіровоградської області). Закінчив учительську школу в с. Степашки на Гайсинщині в 1909 році.
Тут уперше познайомився з «Кобзарем» Тараса Шевченка, байками Леоніда Глібова, завдяки їм глибше відчув красу рідного слова. Захоплювався також байками Івана Крилова.
У 1914–1918 роках перебував на військовій службі.
Місяць (від 28 жовтня 1920 року) був вільним слухачем історико-філологічного факультету Кам’янець-Подільського державного українського університету.
Учителював (у 1919–1920 роках — у Голосківській початковій школі), працював у редакціях газет «Червоний край» (Вінниця), «Радянська Волинь» (Житомир). 31 січня 1937 року його незаконно заарештовано в Києві.
Ухвалою особливої наради при НКВС від 13 червня 1937 року вислано на Середню Колиму, де пробув до 1947 року. Хто достеменно тепер скаже, як, за що катував ГУЛАГ поета у 1937–1942 роках, якщо він сам писав: «Не знаю!» Скільки лих пережив він за захист українського духу?!
Важливо, що Микиту Годованця як сатирика і гумориста помітив ще Остап Вишня, який, прочитавши у 1920 році його байку «Максим і Павло», сказав йому: «Буде з Вас байкар!»
Високо цінували талант байкаря і перекладача такі діячі культури, як П. Сліпчук, І. Дузь, С. Крижанівський, І. Зуб, М. Скорський, М. Логвиненко, Ю. Цеков.
На творчості Микити Годованця стали науковцями Юхим Альперін, Віктор Косяченко, П. Свірчевський. Вийшли окремі книжки: «Байкар Микита Годованець» Ю. Петрова (К., «Український письменник», 1963) і «Микита Годованець» Ю. Альперіна (К., «Дніпро», 1973).
Зазначено, що М. Годованець продовжив байкарські традиції Г. Сковороди, Л. Глібова, М. Старицького, Олени Пчілки, Б. Грінченка, зарубіжних авторів. Про секрети творення байки майстер розповів у книзі «Слово про байку».
25 вересня 1975 року в Кам’янці-Подільському іменем Микити Годованця названо одну з вулиць Нового плану (раніше Садова).
24 вересня 1983 року в Кам’янець-Подільській середній школі № 16 урочисто відкрито Музей його імені. Матеріали для нього, зокрема, надали рідні байкаря — дружина Серафима Годованець і син Анатолій. Червону стрічку перерізали, зокрема, письменники Іван Сочивець, Полікарп Шабатин.
А 25 вересня 1983 року в Кам’янці-Подільському на будинку, в якому в 1959–1974 роках жив і працював Микита Годованець, урочисто відкрито меморіальну дошку. Автор пам’ятного знака — народний художник України Еммануїл Мисько, який приїхав зі Львова до Кам’янця-Подільського на ювілейні торжества.
Образ Микити Годованця змальовано у повісті «За Колимою сонце сходить» (1994) і романі «Довга дорога вночі» (1998) українського письменника Мар’яна Красуцького.
11 грудня 2008 року в приміщенні картинної галереї Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника відкрито меморіальну кімнату байкаря.
Мальовничий, майже тисячолітній Кам’янець-Подільський, третій за пам’ятками історії в Україні після Києва і Львова, надихав Микиту Годованця, приваблював його шанувальників як столиця української байки. Творчість, щира душа митця скликали сюди щороку майже всіх відомих тоді сатириків і байкарів України.
Місто шанує пам’ять Байкаря. Здаля видно його барельєф на будинку, де він мешкав, дзвенять час від часу свята сміху, зачаті за його життя. Засновано Мистецьку премію імені Микити Годованця. Її лауреати — такі його вихованці, як І. Зварник, П. Красюк, А. Гарматюк, М. Тищук, інші сатирики і гумористи.