— Ми постійно були під обстрілами, але Андрій ніколи не втрачав оптимізму, — розповідає його бойовий побратим Олег Кілок. — Вечорами любив мріяти про той день, коли звільнимо Донбас, ділився планами на майбутнє. А ще згадував матір, сестру.
В один із зимових днів бойовики вирішили влаштувати нашим бійцям «варфоломіївську ніч», протягом кількох годин накриваючи їх вогнем з усього, з чого тільки можна було», як згадують сьогодні хлопці, яким пощастило уціліти: по терміналу гатили «Гради», гармати, міномети і навіть танки.
А коли вони затихали, то бойовики, пускаючись на хитрощі, намагалися не тільки підійти ближче, а й проникнути всередину. Та щоразу наражалися на вогонь наших бійців, у тому числі гранатометника Гаврилюка.
Коли у Андрія скінчилися гранати до гранатомета, він узяв до рук кулемет. І загинув із ним у руках: уже мертвому покидьки зробили ще й контрольний постріл у голову. Бійці розповідали, що «Андрій, тяжко поранений, до останнього подиху «поливав» бойовиків вогнем».
— Саме на таких хлопцях, як Андрій Гаврилюк, і тримається українське військо, яке воює нині на Донбасі, — говорить колишній командир мого друга Сергій Гуссіді. — Я ніколи не чув від нього високопарних слів про любов до Батьківщини, необхідність її захищати: Андрій просто робив те, що повинен робити кожен нормальний чоловік. Він захищав свій дім, свою родину. За них і загинув.
Указом Президента України сержант Андрій Гаврилюк нагороджений орденом «За мужність» 3го ступеня. Посмертно.
Сергій ЗЯТЬЄВ