Несанкціонований залп
Перший пам’ятник реактивній установці БМ-13 у Диканьці споруджено ще 1973 року на центральній площі селища, яка носить ім’я Перемоги. Так вдячні жителі райцентру увічнили пам’ять про бійців і командирів 3-го дивізіону гвардійських мінометів, яким командував капітан Павло Худяк. У вересні 1941 року, коли фашисти вже зайняли Полтаву і рвалися до Харкова, а далі — на Москву, на їхньому шляху став особовий склад сформованого під Москвою 4-го гвардійського полку реактивних мінометів. Після швидкого маршу полк прибув до Харкова. А звідти, отримавши наказ, до Диканьки.
Радянські війська вели на гоголівських місцях кровопролитні бої, тримаючи оборону на підступах до першої столиці Радянської України. Саме з-під Диканьки, де ворога зупинили на два тижні, 25 вересня 1941 року дивізіон тоді секретних реактивних мінометів дав свій перший повний залп по фашистському угрупованню, яке зосередилося в урочищі Переруб.
Для підготовки залпу та спостереження за противником за півтора кілометра на захід від Диканьки на галявині великого лісу обладнали спостережний пункт. Звідти дуже добре проглядався передній край оборони наших військ і рубіж, на який уже вийшли передові частини фашистів. За противником організували спостереження з дуба, котрий височів за сотню метрів праворуч мінометників.
Уже після війни цей геть посічений осколками дуб увійде в історію як свідок першого залпу «катюш» у складі штатного дивізіону реактивних мінометів. Залп був потужним: усього за десять секунд 192 реактивних снаряди накрили урочище. Ефект виявився вражаючим.
Командир 4-го полку гвардійських мінометів майор Олексій Нестеренко, якому після війни громада гоголівського краю присвоїла звання почесного громадянина Диканьки, у своїй книзі мемуарів «Вогонь ведуть «Катюші» так описав ту подію:
«І раптом ранкову тишу порушив потужний гул, який луною прокотився над гаєм, над Диканькою, найближчими до неї та дальніми хуторами. Ліворуч, позаду від нас, з-за лісу безперервним потоком вилітали вогняні комети. Вони ревіли над нашими головами. Через кілька секунд усе урочище окутав густий чорний дим, серед якого можна було побачити яскраві спалахи вибухів. Наче грім гримів... Шум снарядів, котрі летіли з якимось особливим скреготом, грохот розривів, а також велика чорна хмара, яка миттю накрила гай, викликали сильні враження.
Коли дим потроху розвіявся, ми побачили, як із гаю у різні боки тікали гітлерівці, котрі буквально оскаженіли від страху, скакали полем коні без вершників. Психологічний вплив залпу виявився настільки вражаючим, що навіть ми, які знали, в чому річ, пережили потрясіння. Адже це був перший повнокровний залп дивізіону. Він потряс не лише фашистів...»
Цікаво, що за той залп командир дивізіону капітан П. Худяк міг поплатитися дуже дорого, бо він без дозволу командування прийняв рішення відкрити вогонь по противнику. Таких повноважень не було не лише у капітана Худяка, але й у самого командира 4-го полку О. Нестеренка. Рішення про застосування секретних на той час реактивних мінометів ухвалювалося на рівні командуючого фронтом.
«Про залп доложили в штаб фронту. Полковник Зубанов (куратор 4-го полку реактивних мінометів. — Авт.) був украй обурений тим, що вогонь відкрили без дозволу. Він вимагав провести розслідування і покарати винних. Ввечері того ж дня я допитував Худяка.
Худяк, виструнчившись, часто кліпаючи добрими сірими очима, відповідав прямо і чесно:
— Винуватий, товаришу командир, але нічого додати не можу. Не стримався, от і все. Адже вони, гади, розгорнутим строєм почали виходити з лісу! Якщо б я чекав рішення, напевне, ми запізнилися б з відкриттям вогню. Вам-то не було видно, але я бачив усе, як на долоні...
Суворо я попередив Худяка, але карати не став, бо в душі, якщо відверто, був задоволений його діями. Хіба можна було навіть уявити, що сталося б із третім дивізіоном, та й з усім полком, коли Худяк не дав би залпу! Але водночас самоуправство заохочувати не можна. Хоча на війні іноді важко відрізнити самовольство від розумної ініціативи. Розмову я закінчив так:
— Ваше щастя, товаришу Худяк, що переможців не судять. Залп ви поклали влучно і вчасно. Але наперед таку нервозність у жодному разі не дозволяйте собі...
Худяк пішов від мене наче просвітлений і помітно підбадьорений. Цей позаплановий залп відкрив славну сторінку бойової історії 4-го гвардійського мінометного полку...»
Нині можна почути начебто слушне запитання: чи не перебільшують дослідники ваги подій мінометників під Диканькою? Оскільки відомо, що перший залп реактивних мінометів в історії Великої Вітчизняної війни прогримів 14 липня 1941 року поблизу білоруського містечка Орша. Великий залізничний вузол, де скупчилися десятки ешелонів з бойовою технікою, накрила залпом перша експериментальна батарея реактивної артилерії, на озброєнні якої перебували п’ять дослідних зразків «катюш» і дві серійні бойові установки М-13. Командував батареєю капітан Іван Флеров.
Це справді так. Проте під Диканькою прогримів перший залп уже повнокровного бойового штатного дивізіону «катюш», що стало помітною подією в історії війни і початком бойового застосування Червоною армією реактивних мінометів.
О. Нестеренко у своїх мемуарах розповідає й історію появи пам’ятника «катюшам» у Диканьці. На високому постаменті легендарна бойова машина завмерла з ініціативи жителів райцентру, котрі захотіли увічнити подвиг бійців і командирів 4-го полку гвардійських реактивних мінометів.
«У 1970 році я отримав листа від жителів Диканьки. От що вони писали: «...Ми знаємо, що у вересні 1941 року Ви командували полком «катюш» і дали перший залп із Диканьки (перші залпи на Полтавщині). Ваші бійці називали тоді свою зброю «диво-гармата». Ви затримали німців на 14 діб, знищили багато живої сили і техніки ворога. Ми, жителі Диканьки, вирішили встановити пам’ятник першим «катюшам» і хочемо просити Вас, щоб Ви надіслали нам свої спогади. Можливо, у Вас є фотографії Ваших товаришів, фронтові газети, плакати тощо, пов’язані з першими залпами «катюш» під гоголівською Диканькою... Допоможіть нам через Міністерство оборони закупити установку «катюші» зразка 1941 року. Ми її встановимо на п’єдестал і напишемо прізвища воїнів, котрі дали перший залп під Диканькою. Наша молодь, яка ітиме на службу в Радянську армію, біля пам’ятника «катюшам» отримуватиме перші уроки мужності...»
Героям — від вдячних нащадків
Минуло вже майже 74 роки відтоді, коли під Диканькою отримали бойове хрещення і показали свою міць легендарні «катюші», які відіграли дуже важливу роль у долі столиці тодішнього СРСР. Перший залп дивізіону реактивних мінометів вписав незабутню героїчну сторінку в перемогу над фашистами. У райцентрі й нині пам’ятають гвардійців дивізіону, якими командував капітан П. Худяк. Пам’ять про них увічнена пам’ятником «катюші» в центрі селища, про гвардійців розповідає меморіальна експозиція в Історико-краєзнавчому музеї Диканського району.
Не забули вдячні нащадки і про імпровізований спостережний пункт, що його облаштували гвардійці на гілках велетенського дуба. 1973 року там установили пам’ятний знак на честь подвигу воїнів-мінометників. А тепер стало відомо, що поблизу Диканьки незабаром з’явиться ще один пам’ятник гвардійцям 4-го полку реактивних мінометів та їхній грізній зброї — «катюшам». Ініціаторам його встановлення виступив полтавський підприємець Юрій Худяк.
«Про те, що в Диканьці є пам’ятник «катюші», я знаю давно. Але я хочу і за своєю ініціативою увічнити реактивну артилерію, яка завжди вирізнялася своєю потужністю і про яку я багато читав, — розповів підприємець кореспонденту «ДУ». — Терміну закінчення робіт зі спорудження пам’ятника не встановлено. Я не орієнтуюся на якусь конкретну дату, аби під неї підганяти будівництво. У таких проектах мене приваблює те, що ніхто не примушує під конкретні свята їх здавати: ані місцева Диканська адміністрація, ані депутатський корпус райради... Пам’ятник буде зроблено із залізобетону з гранітною стелою. Автори пам’ятника — відомі полтавські скульптори Андрій Мінак і Вадим Вадімов. А я об’єдную і координую всі роботи та фінансую проект...»
Знайшли вже і місце для пам’ятника. Його встановлять не в самій Диканьці, а на околиці Миколаївського лісу поблизу райцентру. Стилізована реактивна установка з бетону та гранітною стелою, де будуть викарбувані слова вдячності подвигу бійців і командирів 4-го гвардійського полку реактивних мінометів та особовому складу третього дивізіону капітана П. Худяка, встановлять поблизу того самого дуба, з якого командування полку вело спостереження за фашистами, координуючи перший в історії війни залп дивізіону «катюш».
Постає природне запитання: чи не є капітан П. Худяк родичем полтавця Ю. Худяка? Юрій Олексійович не поспішає давати відповіді: ані стверджуючи це, ані заперечуючи.
«Хай це залишиться найбільшою інтригою в цьому питанні, — каже підприємець. — У будь-якому випадку пам’ятник уславить подвиг усього особового складу 4-го полку реактивних мінометів і, зокрема, гвардійців третього дивізіону капітана П. Худяка. Ці люди, які ціною своїх життів виборювали для нас свободу, гідні того, щоб їх пам’ятали. І не лише з нагоди свята...»
Ю. Худяк відомий на Полтавщині тим, що давно і плідно працює з ветеранськими організаціями. Зокрема, авіаційної дивізії, яка дислокувалася у Полтаві. Він надає ветеранським організаціям регулярну спонсорську допомогу, бере участь у вирішенні питань щодо турботи про ветеранів тощо. У свою чергу, ветерани намагаються віддячити людині, котра не шкодує ані вільного часу, ані душевного тепла, ані грошей на шляхетну справу — патріотичне виховання молоді Полтавщини.
Наразі група ветеранів ЗС України, котрі співпрацюють із Музеєм авіаційної дивізії, власноруч виготовляють із дерева макети реактивних мінометів. «Катюші» вручать представникам громадськості Диканського району та гостям під час відкриття пам’ятника...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
фото автора
Довідка «ДУ»: Ще до закінчення Великої Вітчизняної війни в Радянському Союзі відбулося нечуване кількісне зростання виготовлення одиниць реактивної артилерії. Так, із липня 1941 року по грудень 1944 року оборонна промисловість СРСР виготовила 10114 самохідних багатозарядних пускових установок, у тому числі 2086 одиниць — БМ-8, 6844 одиниці — БМ-13 та понад 12570000 реактивних снарядів усіх типів та калібру, з яких під час бойових дій було використано понад 7487000.
Реактивна артилерія Радянської армії налічувала у своєму складі 40 окремих дивізіонів, 115 полків, 40 окремих бригад і сім дивізій. Разом це було 519 дивізіонів.
Зважаючи на важливість для досягнення перемоги над ворогом реактивної артилерії, кожній військовій частині реактивних мінометів одразу після її формування присвоювалося звання гвардійської. Особовому складу підрозділів «катюш» виплачувалося і збільшене грошеве забезпечення. Зокрема, офіцерському складу — у полуторному розмірі, сержантам і солдатам — у подвійному.
