Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Лютий 18, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Листопад 2016 12:18

«І та весна, і ця весна, як срібна посмішка весла...»

Rate this item
(0 votes)

7 ЛИСТОПАДА — 80 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ВІНГРАНОВСЬКОГО (1936–2004), УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА, КІНОАКТОРА І РЕЖИСЕРА

На­ро­див­ся Ми­ко­ла Сте­па­но­вич 7 лис­то­па­да 1936 року у міс­теч­ку Пер­во­майськ Ми­ко­ла­їв­ської об­лас­ті в райо­ні «Пта­хо­ком­бі­нат». Бу­ди­нок, що збе­ріг­ся і ни­ні, пе­ре­бу­ває у ма­льов­ни­чо­му міс­ці, на бе­ре­зі во­до­йми Лом­ка. По­тiм сім’я пе­ре­їха­ла у район Бо­го­по­ля.

Саме там, у школі № 17, він здобув середню освіту. Однокласники з особливою теплотою згадують про нього. Розповідаючи про своє дитинство, письменник стверджував, що змалечку пам’ятав лише степ: «Скрізь, куди не глянь, степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.
Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав Олександр Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.

Однокурсниками Вінграновського були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Віктор Туров. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського.
Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За найкраще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.
До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви великою знаменитістю, про що він сам розповідає і в есе «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте розбурхана хрущовською відлигою столиця геть неприхильно зустріла вже сформованого і режисера, і літератора, який почав працювати на Кіностудії ім. О. Довженка. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм.
Миколі Вінграновському таки вдалося відзняти художні стрічки на Кіностудії ім. О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), а також документальні стрічки — «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999).
Дебютував Микола Вінграновський як поет добіркою віршів у журналі «Дніпро» у 1957 році, а згодом — у «Жовтні» у 1958-му та журналі «Вітчизна» в 1960-му. Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 року «З книги першої, ще не виданої» містила 12 поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча, які стали визначальними для усього покоління шістдесятників. В «Атомних прелюдах» Миколи Вінграновського вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного.
Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: «Українське поетичне кіно — це така ж сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми — шістдесятники. Немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати у перелік».
1967 року побачила світ друга поетична збірка Миколи Степановича — «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99... У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978-му — «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв.
У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Ще на початку 1960-х років у журналі «Ранок» з’явились оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.
У 1982 році побачила світ збірка «Київ», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба. Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «Сіроманець», «Первінка» та інші.
Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною) було головування від 1989-го по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.
Помер Микола Вінграновський 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».