Ось що з цього приводу розповів в одному з інтерв’ю Михайло Кулиняк, який рік тому був призначений на посаду генерального директора та художнього керівника Національного палацу мистецтв «Україна»:
«Коли я заступив на цю посаду, то однією з основних проблем вважав те, що на головній сцені країни вкрай мало українських виконавців. Ми почали працювати над тим, аби ця несправедливість і нелогічність були подолані. І знайшли, як на мене, правильний та ефективний варіант вирішення цієї проблеми: Палац «Україна» разом із вітчизняними артистами проводить концерти на паритетних засадах. Артист відразу не сплачує за послуги оренди, а зосереджується на підготовці до виступу. Він зацікавлений у тому, щоб прийшло якнайбільше людей. А ми, у свою чергу,— у тому, аби продати якомога більше квитків і повернути кошти, що їх витрачає Палац «Україна» на цю подію. Суму, що залишається, отримує артист».
Дехто може скептично поставитися до такого нововведення, мовляв, вітчизняні виконавці не мають такої популярності, як їхні зарубіжні колеги. Але, як засвідчив останній рік, при розумній організації українські артисти теж можуть збирати аншлаги. Свідчення цьому — останні виступи Іво Бобула, Наталії Валевської, Віктора Павліка, Хору імені Григорія Верьовки, що відбувалися при повних залах.
У Палацу «Україна» є чимало амбітних планів. Зокрема, весною має відбутися прем’єра фольк-опери на музику Євгена Станковича «Коли цвіте папороть». До речі, цей твір уже готувався до показу на головній сцені України ще 1978 року, однак в останній момент він був заборонений цензурою, а всі костюми та декорації знищені.
Звичайно, зараз така ситуація може здатися абсурдною, але не забуваймо, що в ті часи будь-який прояв національної самобутності вважався націоналізмом, за який жорстоко карали.
В останні роки було кілька концертних показів фольк-опери на сцені Національної філармонії України, проте повноцінна постановка вистави «Коли цвіте папороть» готується вперше. Це вже зовсім інший варіант, до постановки якого буде залучений відомий далеко за межами України хореограф Раду Поклітару, а в самій виставі візьме участь понад двісті виконавців.
Інший цікавий проект — театральний фестиваль, присвячений 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. І це не лише данина пам’яті Кобзареві, адже головна мета фестивалю — пошук молодих цікавих режисерів. Саме мала сцена Палацу «Україна» — це той творчий майданчик, на якому вони мають змогу заявити про себе. А така нагода нині трапляється дуже рідко, оскільки академічні театри надто обережно ставляться до молодої режисури.
Ще одна ідея — започаткувати масштабний фестиваль на зразок «Пісенного вернісажу», який в 90-х роках відкрив чимало самобутніх і талановитих виконавців. А якщо врахувати, що Палац «Україна» продовжуватиме знайомити українського глядача з кращими світовими виконавцями, то й надалі концерти тут відбуватимуться мало не щодня.

Едуард ОВЧАРЕНКО