Повернення до витоків?
Перша — льотчиця-депутат Надія Савченко, котра тиждень тому оголосила про те, що у вітчизняному політичному просторі «не потрібно створювати нового — потрібно згадати старе забуте». Цим забутим виявився якраз бренд Народного руху України. «Я буду вести Рух як партію, яка забута і яку не зрозуміли. Цю партію потім я візьму і заведу до Верховної Ради», — претензійно проголосила Савченко.
Водночас її пояснення про власне місце та роль у НРУ звучали доволі заплутано: «Я не буду входити в партію. Я стаю незалежним політиком. Я відкриваю свій фонд. Народний рух України — це партія. Але, крім партії, це ще й громадська організація. Ось я за цю громадську організацію».
Варто зауважити, що востаннє НРУ як самостійна політична одиниця брав участь у парламентських виборах в 1998-му, посівши друге після Компартії місце з результатом 9,4% голосів підтримки. Далі Рух раз по раз блокувався з іншими партіями. Спочатку з «Нашою Україною» Віктора Ющенка, потім з Юлією Тимошенко в складі її блоку... Зрештою, НРУ як парламентська сила взагалі загубився на політичній арені.
До нівелювання бренду Народного руху України доклався і її колишній голова Борис Тарасюк, який після проходження до парламенту на виборах-2012 у блоці з Юлією Тимошенко влітку 2013-го вступив із частиною рухівців у «Батьківщину».
Проте навіть попри це значна частина обласних та районних осередків та рядових членів НРУ залишилися вірними партії зі славною історією. Нині Народний рух України очолює екс-мер Львова Василь Куйбіда.
На торішніх місцевих виборах Рух подекуди виставив своїх претендентів, однак спромігся завести в місцеві ради лише 270 депутатів. За підрахунками експертів, це — лише 0,17% з усіх депутатів місцевих рад.
Нинішньої весни до НРУ вступили народні депутати Павло Кишкар та Віктор Кривенко, яких 31 серпня 2015 року виключили з фракції «Самопоміч» за голосування щодо змін до Конституції у питаннях децентралізації.
Усе це означає, що свіжих політичних досягнень у рухівців не так уже й багато і зовсім не є доконаним фактом, що поява в тій чи іншій іпостасі у їхніх лавах Надії Савченко суттєво змінить ситуацію. Тим паче що нинішній рейтинг самої Надії нині зовсім не той, що був під час її тріумфального повернення з московської в’язниці.
Рух із грузинським акцентом
Інший український політик, котрий цими днями спробував реанімувати термін «Рух», — це колишній голова Одеської обласної державної адміністрації Міхеіл Саакашвілі. Саме він як новоспечений опонент чинної влади оголосив про створення Руху нових сил.
«Це не просто нова політична сила. Це — новий політичний клас», — так представив Рух на мітингу минулої неділі в Києві його творець.
Загалом тут було порушено чи не найболючішу для більшості українців тему — два роки роботи парламенту не принесли відчутних змін у життя країни. Звісно, оптимістичні апологети реформ на виправдання уряду та депутатського корпусу наводять приклади про створення патрульної поліції, поліпшення забезпечення армії, закони про люстрацію та боротьбу з корупцією, електронне декларування...
Втім, навіть цього переліку вже недостатньо, особливо тепер, коли громадяни України отримують платіжні квитанції з карколомними цифрами. І це все — на тлі продовження рейдерських захоплень бізнесу, відсутності реального покарання для багатьох корупційних чиновників, фактичного провалу люстрації...
Впадає у вічі й те, що фактично жоден запрошений для здійснення реформ іноземний топ-менеджер не затримався в Україні — система просто витіснила їх як чужорідні для себе елементи.
Невдовзі після того, як Саакашвілі презентував Рух нових сил, експерти почали розмірковувати над тим, що в цього політичного проекту немає чітко визначених цілей, а плани на майбутнє розмиті та незрозумілі.
Навряд чи все так однозначно, бо ж головною метою, презентованою новою політичною силою, стала теза про переформатування парламенту та мирну зміну влади в країні. Причому зробити це в Русі нових сил мають намір уже наступного року. Відтак прибічники нового політичного проекту стали ще однією силою, котра ратує за проведення в державі дострокових парламентських виборів.
Про це час від часу говорять відразу ж після початку роботи чинної Верховної Ради. Буває, політична криза посилюється настільки, що у відставку йде уряд (як цієї весни). Буває, прояви не настільки сильні. Але це не означає, що влада функціонує в нормальних стабільних умовах.
Колишній грузинський президент, котрий от уже майже два роки носить у своїй кишені паспорт громадянина України, поза всякі сумніви, намагатиметься сповна скористатися з такої ситуації. Уже тепер видно наміри його прибічників не просто агітувати за проведення дострокових виборів, а ще й робити це за виконання певних умов.
Щоправда, тут можна з порогу наразитися на дилему, адже виконувати ці умови мають якраз ті, хто в дострокових виборах нині не зацікавлений.
Знову про виборні новації
Отже, Рух нових сил має намір відстоювати скасування мажоритарної системи виборів. Хоч як прикро, але в цьому питанні, котре вже не просто назріло, а перезріло, поки що якихось поступок так і не помітно.
І тут (а це сумно визнавати) чинний парламент, котрий саме в ці дні відзначає другу річницю від початку своєї роботи, стає дуже схожим на більшість своїх попередників. Багато експертів сходяться на думці, що найбільшим випробуванням, яке Верховна Рада провалила, стала саме зміна виборчого законодавства.
До речі, це питання має дуже знакову передісторію. Навесні позаминулого року (!) тоді ще кандидат у Президенти Петро Порошенко обіцяв зробити все, щоб до кінця року відбулися дострокові парламентські вибори виключно на пропорційній основі за відкритими списками.
Однак нова Рада була обрана за старою системою. Водночас при проведенні виборної кампанії три партії з числа нинішніх парламентських (БПП, радикали та «Батьківщина») пообіцяли виборцям відкриту пропорційну систему парламентських виборів. Зобов’язання запровадити відкриті списки в першому кварталі 2015-го було навіть закріплено в попередній коаліційній угоді.
На жаль, особливо активної роботи в цьому напрямку не проводилося. Тому й не дивно, що після затвердження плану законодавчого забезпечення реформ розробка відповідної ініціативи виявилася розписаною на друге півріччя 2017 року.
На перший погляд нічого особливого, бо до парламентських виборів нібито ще далеко. Проте за нинішньої непростої політичної ситуації, як мовиться, усяке може трапитися, тому відверте відфутболювання нових правил виборів до ВР видається, м’яко кажучи, нелогічним.
Натомість робота над новою редакцією Закону «Про місцеві вибори», який також повинен був передбачати пропорційну систему з відкритими списками, спочатку просто-таки кипіла. Для розробки законопроекту була створена спеціальна робоча група, до якої запросили мало не всіх шановних експертів із виборчого законодавства. Але коли дійшло до справи, на розгляд було винесено не зовсім те, що попередньо напрацьовувалося.
Звичайно, навряд чи доречно говорити, що чинний закон про місцеві вибори, за яким ми торік обирали місцеву владу, недосконалий на всі сто. Він також містить чимало позитивів, зокрема норму про можливість відкликання громадою обранців та передбачає другий тур виборів у великих містах.
Але вже після проведення цього самого другого туру чомусь доволі активно заговорили про необхідність перегляду його доцільності. Мовляв, і явка низька, і дорого все це, і більшої легітимності обраний кандидат не отримує. Що ж до відкликання депутатів, то за рік діяльності поки що відповідних прецедентів просто не було.
Ще одне важливе питання, яке нині порушують прихильники Саакашвілі, — скасування політичної реклами на телебаченні. З урахуванням того, що найбільші телеканали країни належать пов’язаним з конкретними політичними силами власникам, неважко передбачити результат спроб виходу на телеекрани якоїсь нової політсили, здатної скласти реальну конкуренцію. І тут, до речі, мова не лише про Рух нових сил. Проблема ця — значно глибша.
І нарешті, ще один суттєвий нюанс — повне оновлення ЦВК, до складу якої повинні увійти люди з незаплямованою репутацією. А поряд із цим прибічники Саакашвілі ініціюють заборону балотуватися тим, хто голосував за диктаторські закони Януковича, а також прогульникам і кнопкодавам.
Найближчим часом представники Руху нових сил готують пакет документів для офіційної реєстрації партії в Мін’юсті. І концепція розвитку Руху на нинішньому етапі — це об’єднання як власних прихильників і членів Руху, так і симпатиків з інших політичних партій та громадських організацій з метою формування широкого фронту реальних опозиційних сил.
Вже зараз із великою часткою ймовірності можна говорити про те, що ініціативи Руху нових сил може підтримати партія «Демократичний альянс». У Русі не приховують, що представники цієї партії — часті гості в їхньому офісі. А представник «Демальянсу» Сергій Лещенко підтвердив, що ідея об’єднання для спільної політичної діяльності та досягнення загальних цілей справді розглядається.
Та, власне, ще якихось півроку тому про представників «Демократичного альянсу» якраз і говорили як про потенційних учасників нового політичного проекту Міхеіла Саакашвілі. Але вітчизняні політики не були б ними, якби не подрібнювали власні проекти ще на старті... Втім, це вже тема для дещо інших роздумів.
Ярослав ГАЛАТА
