— Наскільки важливою для України є ратифікація Стамбульської конвенції?
— Її ратифікація сьогодні вкрай актуальна для України. І тут є кілька причин.
По-перше, домашнє насильство в суспільній ментальності українців вважається справою приватною. Ті негаразди і злочини, які відбуваються за дверима квартири, не поспішають оприлюднювати навіть їх жертви, бо соромляться таких проблем або бояться своїх кривдників. Та й у випадках, коли все-таки наважуються звернутися до поліції, правоохоронці можуть просто порадити: розберіться поміж собою, по-сімейному.
Найчастіше домашнє насильство пов’язують із взаєминами чоловіків і жінок. Але від нього потерпає значно ширше коло осіб — діти, літні люди, особи, які перебувають у безпорадному стані, страждають через психічні захворювання тощо. Суспільство часто не знає про їхні біди і не надає належної допомоги.
Наведу тривожну статистику. Якщо впродовж 2005 року в Україні міліцією було зафіксовано 100 тис. заяв про здійснення насильства в сім’ї, то торік така цифра сягнула 165 тис. Підкреслю, йдеться лише про зафіксовані випадки, насправді таких набагато більше.
Серед жінок, які потрапляють із травмами до лікарень, 50% вагітних. Щороку 3 млн дітей стають жертвами або свідками домашнього насильства. 95% серед жінок і дітей-безхатченків потрапили на вулицю, бо вдома було нестерпно залишатися через насильство та приниження.
70% жінок і чоловіків, які займаються проституцією, в дитинстві зазнавали домашнього розбещення, насильства, зґвалтування. Вони мають фізичні, моральні, психологічні травми. Багато з них потому втрачають здоров’я, не можуть адаптуватися до нормального суспільного життя, а деякі самі стають кривдниками та злочинцями.
Тому зараз найперше завдання — надати проблемі домашнього насильства публічності, змінити до неї ставлення з боку суспільства та держави. Держава має захистити жертву, надати їй допомогу і прихисток, проводити необхідну роботу з кривдником. Прямо чи опосередковано, але від домашнього насильства зазнає втрат ціле суспільство.
Важливість цієї роботи зумовлюється ще й іншими факторами. Нині з антитерористичної операції повертається багато демобілізованих чоловіків. Майже всі — з посттравматичним синдромом. Поки що держава не може надати їм належної реабілітації, повернути до нормального психологічного стану. З АТО повертається чимало інвалідів, хтось втратив руку, хтось ногу, осліп чи прикутий до ліжка. Є образа на державу, образа на долю. І той розпач дуже часто виливається на найближчих людей у родині.
Ми також маємо 1,7 млн внутрішньо переміщених осіб. 75–80% — це жінки і діти, люди похилого віку. Це люди, які залишилися без малої батьківщини, без друзів, житла, роботи, прав. Звісно, що психологічна атмосфера в таких сім’ях емоційно напружена.
Тому ратифікація Стамбульської конвенції для України — це розробка комплексної державної політики, яка повинна кардинально змінити складну ситуацію з домашнім насильством. Для цього у Верховній Раді готується низка законодавчих актів. Їх ухвалення сприятиме реалізації положень конвенції.
— Попередньо передбачалося, що Стамбульську конвенцію буде ратифіковано в першому півріччі поточного року. Чому народні депутати не вклалися у визначений термін?
— Головною причиною була зміна уряду, яка відбулася в травні цього року. За процедурою Кабінету Міністрів, усі законопроекти, які готувалися попереднім урядом, мають пройти інвентаризацію та повторне погодження новим урядом. Це забрало певний час, але ми все-таки рухаємося вперед. Нещодавно уряд схвалив на своєму засіданні проект Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який уже зареєстровано у Верховній Раді.
— Хто ініціював розробку законопроектів на протидію домашньому насильству?
— Необхідну законодавчу базу народні депутати розробляли у співпраці з фахівцями Ради Європи, багатьма незалежними експертами. З нами працювали юристи, судді-практики, прокурори, адвокати, поліція, котрі в подальшому будуть користувачами застосування цих законів.
Величезну допомогу надали громадські організації. Так, багато років в Україні питаннями протидії домашньому насильству займається ГО «Ла Страда-Україна». Тут їхній досвід просто величезний. Вони мають «гарячу лінію», на яку цілодобово звертаються жертви такого насильства, люди, які потребують розради і допомоги. Завдяки їй фахівці «Ла Стради» збирають статистичні дані щодо загальної ситуації, деякі з них я наводила.
Базуючись на їхній інформації, до чинного законодавства вже було внесено чимало змін, які дозволили поліпшити роботу з протидії домашньому насильству в країні. Ідеться про Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», окремі статті Кримінального кодексу тощо.
— Ви є автором законопроекту № 4952, який стосується змін до кримінального блоку. Про які саме зміни йдеться?
— За своєю філософією Стамбульська конвенція ґрунтується на чотирьох «п»: це — превенція домашнього насильства, популяризація нетолерантного ставлення до нього, покарання кривдників і поміч жертвам.
Ми говоримо про необхідність посилити відповідальність за скоєння домашнього насильства. Робота з кривдниками — це важлива частина нашого законопроекту. Передбачені в ньому зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів більш чітко визначають види насильства (фізичне, психологічне, економічне, сексуальне) і види покарання. Практика європейських країн показує, що всі види домашнього насильства криміналізовані з обтяжуючими обставинами.
У законопроекті № 4952 окреслюються дії, які мають вчиняти правоохоронні, судові органи відносно кривдника. Якщо він вдався до хуліганських дій, завдав травматизму жертві, то до покарання додається обтяжуюча обставина через те, що це робилося в сім’ї. Тобто, до передбаченого законодавством терміну додається ще рік, два, три.
Законопроект вносить так звані приписи щодо кривдників, які ізолюють їх від жертв, не дозволяють наближатися певний період, спілкуватися з жертвами, вчиняти певні дії.
Важливі зміни: кривдників у законодавчому порядку змушуватимуть проходити корекційні програми. Якщо раніше на кривдників відповідно накладали штрафи, а ті штрафи лягали на сім’ю, то тепер вони проходитимуть корекційні та виправні роботи на користь громади.
— Чому на користь громади?
— Відповідно до базового закону, саме на органи місцевого самоврядування, на громаду лягатиме основна відповідальність за надання допомоги жертвам і проведення роботи з кривдниками. Зараз відбувається децентралізація, громади отримують більшу самостійність, в тому числі й фінансову. Вони можуть власними силами облаштовувати притулки для жертв домашнього насильства, ефективно здійснювати відповідну роботу.
— Як має змінитися ставлення правоохоронних органів, судів до справ щодо домашнього насильства?
— Справи, пов’язані з домашнім насильством, дуже делікатні. Тому ними мають займатися спеціально підготовлені слідчі, судді з певним досвідом роботи, а також мають пройти відповідні методологічні програми.
Варто зазначити: зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів не передбачатимуть, що судові органи неодмінно повинні посадити порушника закону за ґрати. На початковому етапі, якщо порушення незначні, передбачена процедура превенції — кривднику надають можливість отримати допомогу психолога, скоригувати агресивну поведінку до адекватного стану. Лише в тому разі, коли це не допомагає, і кривдник продовжує насильницькі дії, він може потрапити до в’язниці.
Важлива новація: зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів передбачають, що заяву про скоєння домашнього насильства може подавати не лише його жертва, а й третя особа. Приміром, учитель, медичний працівник, соціальний працівник, навіть поштар, які дізналися про факти домашнього насильства, зобов’язані про них повідомити.
— Ви згадали про обмежувальні заходи, коли кривдник за рішенням суду не може підходити до ображеної ним особи, листуватися з нею, телефонувати. А хто здійснюватиме контроль за дотриманням цих обмежувальних заходів?
— Надзвичайно важливе питання. Зараз в Україні здійснюється судова реформа. У ній, зокрема, передбачений спеціальний суддівський контроль за виконанням рішень. У судах будуть запроваджені посади судових виконавців, так званих контролерів, збір інформації щодо судових рішень та їх виконання.
Якщо кривднику присудили за домашнє насильство якісь стягнення, держава повинна знати, чи вони працюють. Якщо ні, то він може отримати серйозніше покарання. Бо нині часто маємо рецидиви через безкарність: навіть якщо суд виніс рішення щодо кривдника, його не контролюють належним чином, і за певний час кривдник знову вдається до насильницьких дій.
Я вже згадувала, що, відповідно до пропонованих змін, заяви до правоохоронних органів з приводу домашнього насильства можуть подавати треті особи. Приміром, педагог дізнався, що його учень зазнає вдома побоїв та психологічного тиску, або соціальний працівник побачив, що над літньою людиною знущаються рідні. Вони звернулися до правоохоронців, а відтак і самі наглядатимуть, чи змінилася ситуація на краще, а отже також будуть контролерами і захисниками.
— Законопроект № 4952 чималу увагу приділяє протидії сексуальному насильству, примусовому шлюбу або заманюванню особи з метою укладання шлюбу на територію іншої держави. Наскільки ці проблеми поширені та актуальні для України?
— Стамбульська конвенція враховує європейську практику протидії різним видам домашнього насильства та насильства щодо жінок. Певні з них менше проявляються в Україні, зате ми маємо якісь свої, специфічні. Скажімо, десь дружина чи діти жорстоко поводяться з воїном-інвалідом АТО.
Але в будь-який момент слідчі та судові органи можуть стикнутися з нехарактерним раніше для нас видом насильства. Законодавство має завчасно визначити його, щоб йому можна було протидіяти.
— У законопроекті також ідеться про посилення відповідальності за проведення незаконних абортів або стерилізації. На перший погляд, це медичні проблеми.
— А завдання жінці тілесних ушкоджень, поламані руки та ребра — хіба це не медична проблема?
Медичні проблеми можуть мати значні соціальні та демографічні наслідки. Взяти хоча б ситуацію, в якій нині опинилися внутрішньо переміщені особи. Багато родин живуть у вкрай складних умовах. Через відсутність житла та роботи чоловіки можуть примушувати жінок зробити аборт чи стерилізацію.
Звісно, держава повинна допомагати таким людям. Але насильницькі дії мають каратися. Ми мусимо зрозуміти, що сім’я — це модель суспільних відносин. Вона передбачає рівність у правах жінок та чоловіків, взаємну повагу та обов’язки. Захищаючи сім’ю, держава захищає своє майбутнє.
— До яких ще змін на законодавчому рівні має готуватися Україна після ратифікації Стамбульської конвенції?
— Експертами Ради Європи, іншими фахівцями, які опікуються питаннями протидії домашньому насильству, проаналізоване все українське законодавство і запропоновані зміни до 21 закону. Зараз ми вносимо зміни до 10–15 законів. Це той мінімум, який дозволяє вже починати активно боротися з цією проблемою.
Володимир ДОБРОТА,
Національний прес-клуб
«Українська перспектива»
Думка експерта
Катерина Левченко, президент ГО «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук, професор:
— Зараз у Верховній Раді готується до розгляду законопроект № 4952, і я вважаю, що його схвалення може бути справді етапним для широкого започаткування європейських підходів у боротьбі з домашнім насильством в Україні.
Окрім того, що ним запроваджується відповідальність за низку злочинів, пов’язаних із вчиненням насильства щодо жінок та домашнім насильством, ним змінюються певні процесуальні речі. Приміром, пропонується унеможливити закриття кримінального провадження у зв’язку з відкликанням заяви потерпілої сторони. Така заява має бути зафіксована, розглянута відповідними слідчими органами, доведена до суду, і за нею має бути ухвалене судове рішення.
Спільно з нашими партнерами із швейцарської організації DCAF «Ла Страда-Україна» здійснює моніторинг судових справ, пов’язаних із домашнім насильством. Відома типова ситуація, коли постраждала сторона приходить до суду і просить припинити справу, тому що боїться за подальшу долю свого чоловіка, який вчиняв насильство, або боїться його помсти. А ще й тому, що судові збори по цих справах дорівнюють 270 грн. І коли постраждала дізнається, що потрібно платити такі гроші, то каже, що краще їх використати на годування дітей, на підтримку родини.
Законопроект № 4952 ідентифікує постраждалих від домашнього насильства, насильства щодо жінок. Особливо серед таких груп населення, як люди похилого віку, особи з обмеженими можливостями, розумовими відхиленнями. Вони, зазвичай, перебувають у закритому сімейному середовищі, дуже важко з ними спілкуватися. Саме тому вони найбільш уразливі до дій із боку оточення.
Для ідентифікації випадків насильства обов’язковим має стати навчання фахівців, які працюють із цими категоріями людей. Подальші зміни законодавства приведуть до новацій у практиці соціальної роботи, правоохоронної діяльності та в роботі правосуддя.
