Передусім слід зазначити, що, за словами самих іноземних реформаторів, представлена стратегія — це лише пропозиції для української влади, представники якої з усіма його пунктами можуть і не погоджуватися. На думку Лешека Бальцеровича, значно важливіше, щоб не викликала протидії сама логіка реформ.
«А логіка тут така — потрібно рухатися пакетно, а не повільно і детально. Такий підхід кращий як із погляду економіки, так і політики. Він дасть результат уже в найближчі два — два з половиною роки», — підкреслює він.
У «податковому хвості»
Отже, фіскальні та митні органи в групі назвали одними з найбільш корумпованих у країні. Як заявляють реформатори, Україна посідає 107-е місце (!) зі сплати податків. Тобто значна частина бізнесу перебуває в тіні.
Піти від сумної статистики закордонні реформатори пропонують заміною податкової поліції на незалежну фінансову поліцію. Детального аналізу повноважень такого потенційного фіскального органу поки що не оприлюднено. Натомість пропонується позбутися дрібних податків.
Приміром, двохвідсоткового збору за обмін валюти, який, за словами іноземних радників, «приносить усього 190 мільйонів гривень до бюджету і дає стимули йти валютному ринку в тінь». Також реформатори хочуть, щоб виключно Мінфін визначав, як збирати податки, і встановлював їхні ставки.
«Скасування дрібних податків навряд чи якось сильно вплине на економіку. Їх, по-перше, залишилося всього чотири, а по-друге — багато хто буде проти. Наприклад, якщо говорити про курортний збір, то виступить проти Одеська область, для якої він дуже важливий. Хоча зміна адміністрування податків, тобто передача цих повноважень Мінфіну, вочевидь, була б корисною. Бізнесу буде простіше платити в одну структуру», — вважає економіст Олександр Охріменко.
Черговий крок до енергонезалежності?
Серед факторів, які можуть вплинути на економічне зростання країни, екс-глава словацького міністерства фінансів Іван Міклош виділяє ситуацію на енергоринку. Він радить звернути увагу на субсидії, які можна зробити гнучкими за рахунок так званого кліматичного коефіцієнта.
Себто при нарахуванні субсидії планується враховувати й те, наскільки холодним видався конкретний місяць. Нововведення радники пропонують ввести вже в цей опалювальний сезон.
«Також необхідна приватизація всіх державних шахт. Гроші від цього можуть покрити неприбуткові видобувні підприємства», — йдеться в запропонованій програмі. А ось обсяг вироблення електрики, щоб уникати віялових відключень, пропонують збільшити шляхом зростання потужностей атомних електростанцій країни.
Втім, чимало вітчизняних експертів вважають, що це проблеми не вирішить. «Минулої зими частка ядерної енергетики в загальному балансі перевищувала 55% від загального обсягу. Це вже створює проблеми для покриття піків споживання — атомна електростанція працює постійно рівним графіком, а електрика споживається нерівномірно. Тобто коли АЕС працюватимуть на повну потужність, часто ця електрика буде незатребуваною.
На такий крок можна піти, але подальше нарощування частки АЕС в енергобалансі неможливо без зміни його структури. А на це, у свою чергу, потрібні мільярди доларів», — запевняє співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич. Він також нагадує, що запропонований кліматичний коефіцієнт уже сьогодні враховується в схемі розрахунку субсидій.
Земле, моя всеплодючая мати...
Ще один ринок, який потрібно міняти, — ринок землі. «Земельна реформа — один із найважливіших факторів економічного зростання країни. Потрібне скасування мораторію на продаж землі. Ми згодні, що потрібні чіткі умови для відкриття ринку, але це — один із найважливіших пріоритетів», — підкреслює Іван Міклош.
Разом із тим один з експертів групи радників, Павло Кухта, розповів про можливі умови відкриття цього ринку: «Можна передати земельний ринок на відкуп місцевим громадам, щоб вони вирішували: продавати чи ні. Можна на перших етапах обмежити доступ на цей ринок іноземцям. Також актуальним може стати введення мінімальних цін, нижче від яких купити буде не можна. Це на той випадок, якщо хтось боїться, що у селян за пляшку горілки скуповуватимуть землю».
Однак земельне питання у нашій державі, схоже, є набагато складнішим, ніж усі інші. Нову (себто пострадянську) редакцію Земельного кодексу, котрий, зокрема, містить норми про можливість продажу землі, в парламенті з неабиякими боями ухвалили ще на початку 2000-х років. Проте відтоді от уже понад 15 років у державі діє мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення. Причому щороку в парламенті ведуться дискусії про доцільність його продовження або скасування.
Нині ж ситуація підігрівається не лише абстрактними ідеями групи іноземних радників. Нещодавно навіть Міжнародний валютний фонд рекомендував Верховній Раді змінити законодавство, щоб запустити ринок землі. «Зміни до законодавства дозволять відкрити можливість для проведення земельних угод, що принесе державі економічні вигоди, доходи і податкові надходження», — йдеться у звіті МВФ.
Утім, думки експертів із цього питання в Україні не змінилися навіть після його появи. Одні, як і раніше, вважають, що мораторій створює тіньовий ринок землі. Інші вказують на те, що скасування мораторію призведе до обезземелення селян і скупки землі великими агрохолдингами або іноземними компаніями.
На одному з недавніх засідань Кабінету Міністрів Прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявляв, що для скасування мораторію парламент повинен ухвалити закон про функціонування ринку землі. «Ми ніколи не дозволимо вибрати таку модель, яка пошкодила б власникам землі та українцям», — заспокоював громадськість Гройсман. При цьому додаючи, що Кабмін не ухвалюватиме будь-яких рішень щодо ринку землі доти, доки в країні не відбудеться широка дискусія з цього питання.
Але депутати Верховної Ради знову не прислухалися ані до міжнародних фінансових донорів, ані до стратегічних радників, ані до урядового керівництва. Рівно тиждень тому, минулого четверга, ледве не конституційною більшістю у 297 голосів було ухвалене рішення продовжили мораторій до 1 січня 2018 року.
Власне, такий результат прибічники якнайшвидшого зняття заборони на купівлю-продаж земельних угідь можуть ще вважати вдалим, адже попервах у парламентських кулуарах звучали пропозиції запровадити мораторій відразу на п’ять років. Втім, ініціатори подібного відтермінування (передусім — «Батьківщина» та Радикальна партія), вочевидь, вирішили утримати «синицю в руках», аніж ганятися за уявним земельним «журавлем».
При цьому навіть після річного продовження мораторію на продаж землі аргументація, що звучала з парламентської трибуни, знову була до болю знайомою — за цей час потрібно напрацювати необхідне законодавство.
Нагадаємо, подібні застереження ми чули уже не менше десяти разів. Але роки йдуть, а законодавство чомусь так і не вдається напрацювати. Як буде цього разу, поживемо — побачимо. Зрештою, загроза позбутися співпраці з Міжнародним валютним фондом може дещо й розворушити вітчизняних парламентарів.
Медичні тези
Втім, повернемося до озвучених іноземними радниками реформаторських починань. Так, експерти підготували ще й пакет реформ охорони здоров’я. Загалом, на думку багатьох фахівців, він збігається з програмою реформування медицини Кабміну. Принаймні, тут присутні ті ж самі стратегічні концепції: «гроші йдуть за пацієнтом». Саме потенційна реформаторська модель мусить стимулювати Україну залишити в минулому фінансування ліжко-місць.
В ідеалі це дасть можливість вітчизняним пацієнтам записатися до сімейного лікаря незалежно від місця проживання. Терміни двох документів (урядового та напрацьованого радниками) також збігаються — завершити цей процес потрібно до 2020 року.
Як усе це виглядатиме насправді — також велике питання. Принаймні, з огляду на те, що в Міністерстві охорони здоров’я так і немає повноцінного міністра. Звісно, півроку — це далеко не рекорд (деякі відомства функціонували за таких умов й довше), однак і цей термін зовсім не малий і це не може не насторожувати.
* * *
Також чимало експертів та аналітиків помітили, що й багато інших положень нині виголошеної стратегії радників або збігаються з планами уряду, або вже були втілені в життя. «Програма іноземних реформаторів — це робочий план дій. І мені здається, що тут вони дещо відстають. Не потрібно перебільшувати можливості, роль, успіхи і досвід Бальцеровича і Міклоша. Треба розглядати, залучати, але вони — не істина в останній інстанції», — вважає політолог Вадим Карасьов.
Слід зазначити й те, що навіть самі зарубіжні реформатори, презентуючи власні напрацювання, вказують на ризики, з якими можуть зіткнутися їхні ініціативи. «По-перше, в країні триває застій у приватизації і демонополізації, які дозволили б скоротити корупцію», — вважає Лешек Бальцерович.
А от Іван Міклош говорить не стільки про загальні причини українських кризових явищ, скільки про неефективну діяльність законодавчого органу: «Проблемою може стати робота Верховної Ради, — наголошує колишній міністр фінансів Словаччини. — Сьогодні мало того, що коаліція не так ефективна, як хотілося б, так і її співпраця з урядом залишає бажати кращого. Тому ми приділяємо особливу увагу питанням, у вирішенні яких можна обійтися без Верховної Ради».
Загалом, подібні заяви в державі, котра де-юре є парламентсько-президентською, м’яко кажучи, дещо вибиваються з логіки дій. Проте, враховуючи й справді не надто високу ефективність з боку народних обранців, певна логіка у словах Івана Міклоша є. Головне, щоб її помітили самі депутати. І не лише помітили, а й зробили висновки.
Ярослав ГАЛАТА
