Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Липень 2016 13:07

Без канікул?

Rate this item
(0 votes)

Як­що фор­маль­но по­ди­ви­ти­ся на ста­тис­ти­ку ро­бо­ти Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раї­ни, ви­хо­дить, що ни­ніш­ні на­род­ні об­ран­ці — най­біль­ші по­руш­ни­ки Ко­дек­су за­ко­нів про пра­цю. Адже, від­по­від­но до цьо­го до­ку­мен­та, кож­но­му гро­ма­дя­ни­но­ві га­ран­тує­ть­ся опла­чу­ва­на від­пуст­ка. 
Але де­пу­та­ти VIII скли­кан­ня офі­цій­но ще жод­но­го ра­зу на за­слу­же­ний від­по­чи­нок не хо­ди­ли та й ни­ніш­ню літ­ню кам­па­нію пла­ну­ють озна­ме­ну­ва­ти від­мо­вою за­кри­ва­ти по­точ­ну пар­ла­мент­ську се­сію...

Варто відзначити, що нинішнє парламентське літо поки що розвивається, ніби під копірку з торішнім. У 2015-му так само відбувалися проміжні вибори (щоправда, не в семи, а лише в одному виборчому окрузі, хоча кампанія від того не була менш брудною).

Керівництво ВР сповнене рішучості, у разі потреби, збирати депутатів на пленарні засідання, хоч де б вони перебували; нарешті, законодавчих заборгованостей і тоді, й тепер — не бракує.
Утім, нинішні будні «під куполом» загалом видаються навіть драматичнішими. Торік створена, невдовзі після виборів, проєвропейська коаліція з п’яти учасників так-сяк існувала. Нині ж українці, котрі ще з останніх сил намагаються відігнати від себе неймовірну втому від політики, стають свідками непримиренних баталій у середовищі вчорашніх союзників.
Враховуючи невтішний досвід 2005—2009 років, подібні спостереження аж ніяк не додають оптимізму. Тим паче, що нинішня ситуація в державі — значно складніша, ніж у часи президентства Віктора Ющенка. Якщо тоді, переважно, йшлося про можливість реваншу реакційних сил (котрий, зрештою, й відбувся), то нині на кону — фактичне існування України як незалежної держави.


Хто кого «переблокує»
Найгірше те, що учасники політичного протистояння нібито й усвідомлюють небезпеку від новітніх викликів, однак своїми діями аж нітрохи не сприяють бодай їхній мінімізації, швидше — навпаки. Чого варта вже майже доведена до цілковитого абсурду ситуація з блокуванням парламентської трибуни радикалами та «Батьківщиною», помноженим на деблокування цієї самої трибуни нинішніми коаліціянтами.
Звісно, сесійна зала ВР за 26 з гаком років (після перших демократичних виборів у 1990-му) бачила чимало бувальців. Окрім блокувань, тут траплялися голодування, бійки, спроби забарикадуватися, використання гучномовців і сигнальних сирен, кидання яйцями та обливання президії водою... Власне, усіх «веселощів» відразу й не пригадаєш.
Утім, повернімося до проблем сьогодення. Спробуй-но заперечити, що вимоги організаторів акції «підтрибунного протесту» — несправедливі: комунальні платежі, встановлені нещодавно Кабінетом Міністрів, справді, для переважної більшості громадян — непідйомні. А всі розмови про субсидії більше схожі на ще більші знущання.
Однак, незважаючи на це, перше, що спадає на думку, коли дивишся на Олега Ляшка і К°: до подібних витівок усі давно звикли. До того ж щирість намірів головних фігурантів блокування викликає неабиякі сумніви. Не менше непокоять і питання стосовно істинних замовників подібного дійства.
Тарифне питання — надзвичайно болюче, і звести все до схеми: «МВФ вимагає — ми робимо» нинішньому урядові навряд чи вдасться. Люди, доведені до відчаю, можуть вдатися до рішучіших дій, аніж прості прокльони на адресу влади. Схоже, поки це ще не надто усвідомлюють у Кабінеті Міністрів та Адміністрації Президента, однак непогано відчувають різного роду популісти. І беруться до справи.
Не можна не звернути уваги й на те, що в нинішньому блокуванні трибуни помітна якась магія приреченості. З одного боку, свої акції опозиція обіцяє проводити до переможного кінця. А саме — вимагає створення тимчасової слідчої комісії для розслідування ціни на газ і, відповідно, зростання тарифів.
Заразом, як уже було сказано, лунають ідеї, котрі, вочевидь, уже зараз офіційно зреалізуються, — не йти на канікули, а працювати ціле літо. Щодо «працювати», то ідея ця, справді, зовсім не погана. От тільки дуже непроста для реалізації. Особливо, коли врахувати, що трибуна заблокована до вирішення питання з тарифами, які, схоже, ніхто знижувати не збирається.
Щоправда, цими днями головного болю урядовцям почали додавати місцеві ради, ухвалюючи рішення про неприпустимість тарифних зростань. Спершу столичні депутати ухвалили відповідну постанову наприкінці минулого тижня. А вже позавчора їхній приклад небезуспішно взялися наслідувати обранці з Дніпра.
Вочевидь, уряд найближчим часом оголосить подібні рішення незаконними. Можливо, слід очікувати й відповідного подання до Конституційного Суду, який, як відомо, дуже часто приходить на допомогу при з’ясуванні тих чи інших суперечливих питань.
Хоч би там як, а нинішнє загострення відчуття справедливості й турботи про зубожілих українців одночасно в чималої кількості вітчизняних політиків не може не насторожувати. Усе це нагадує якусь хитру комбінацію, кінцева мета якої поки що не озвучена.
Цілком імовірно, що йдеться про пробний розігрів ситуації перед якоюсь серйознішою дестабілізацією. Не менш імовірно, що запланована вона — на осінь. Тут, до речі, вимальовується ще одна, найневтішніша аналогія з торішніми подіями.
Пригадуєте, чим завершився останній день роботи продовженої на все літо другої парламентської сесії? Так-так, вибухами гранат під парламентськими стінами 31 серпня і трьома загиблими... Було б добре, якби нинішні організатори партійно-політичних інтриг, принаймні, мінімальні висновки з того інциденту зробили. Хоча навряд чи це їм до снаги.
Нинішні розмови про недієздатність парламенту й позачергові вибори наштовхують саме на таку думку. Поки що все це — не дуже серйозно. Швидше нагадує спробу виграти час, промацати ґрунт, оцінити підтримку й готовність людей виходити на протести. А, можливо, ще й здатність влади адекватно відповідати на потенційні виклики.
Розрахунок зроблено досить непоганий: літо, незакрита сесія, парламент не працює, закони не ухвалюються, військо недофінансоване (поки що виконано лише 16 відсотків оборонного замовлення, притому, що вже розпочалося друге півріччя). Восени справді можна підкидати «дров» до подібного політичного «казана».

Ман­дат­ний шан­таж
Утім, поки що вітчизняна еліта лише розкачується. Свій внесок у політичне життя намагаються зробити не лише ті, хто ще недавно оголошував про наміри спільними зусиллями вести Україну до світлого європейського майбутнього.
Одна з ключових новин тижня, що минає, — доволі несподівана заява голови «Опозиційного блоку» Юрія Бойка про готовність депутатів фракції скласти мандати в ім’я дострокових парламентських виборів.
Показово, що така заява прозвучала за кілька днів до проміжних виборів у семи вільних округах, де «Опозиційний блок», як відомо, також висунув низку своїх представників. Себто виходить, що, виявляючи подібні ініціативи, колишні «регіонали» сходу визнають власну поразку на довиборах. Або ж ні в гріш не ставлять власних висуванців, котрі, за логікою, в разі перемоги, також муситимуть підкоритися партійній волі і скласти мандати, ледве їх отримавши.
Загалом ситуація з намаганням посприяти проведенню в Україні позачергових виборів до парламенту вже восени є доволі цікавою і потребує більшої уваги. По-перше, нинішній рівень підтримки Верховної Ради, схоже, впав до історичного мінімуму. Недавні опитування, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, продемонстрували: позитивно діяльність парламенту оцінюють лише 4,1 відсотка громадян нашої держави. Негативно ставляться до того, що відбувається у ВР, — 86,9 відсотка. Решта 9,1% не змогли відповісти на поставлене запитання.
Неважко здогадатися, що за таких умов будь-які розмови про перевибори матимуть певний шанс на успіх. Хоча не варто забувати, що респонденти негативно оцінюють саме парламентську діяльність як таку, а не конкретні звершення Верховної Ради VIII скликання. Чимало громадян не мають особливих ілюзій і щодо наступного складу ВР, якщо вибори усе ж таки відбудуться.
Тим паче, що чимало досліджень демонструють: до парламенту може прийти значно більше політичних сил, ніж засідає «під куполом» нині. Сили ці, як очікується, виявляться надзвичайно різношерстними, відтак плідна парламентська робота може бути поставлена під сумнів ще до початку діяльності.
Однак практика доводить, що в гонитві за владою на подібні «дрібниці» мало хто звертає увагу. Особливо, якщо йдеться про колишніх одіозних представників Партії регіонів. Доволі промовистий приклад: Юрій Бойко каже, що фракція готова здати 43 мандати. І це притому, що в «Опозиційному блоці» 16 мажоритарників, котрі навряд чи ось так просто готові відмовитися від депутатства. Та й із решти 27 списочників далеко не всі готові йти на нові вибори — дехто до прохідної частини списку, хоч як би вона розширилася, ризикує не потрапити.
У будь-якому разі 43-х добровольців для оголошення позачергових виборів явно недостатньо. Відповідно до Конституції, Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш ніж двох третин від її конституційного складу. Тобто, зважаючи, що в парламент було обрано 416 депутатів замість 450 (не було виборів у Криму та на окупованих територіях), мандати мають складати не 150, а лише 116 парламентарів.
Це — якщо мислити логічно. Але тут, як завжди, починаються юридичні диспути. Деякі правники зазначають, що стосується це тільки початку роботи Верховної Ради, інші — що ця норма має застосовуватися до всього періоду роботи парламенту. Офіційного тлумачення від Конституційного Суду наразі немає. Отже, цілком імовірно, що й такого роду подання від тих-таки екс-«регіоналів» може надійти до служителів Феміди.
Політологи на всі голоси запевняють, що в дострокових виборах до парламенту зацікавлені також фракції «Батьківщини» та Радикальної партії. Мовляв, соціологічні дослідження демонструють збільшення їхньої підтримки, порівняно з результатами парламентських виборів 2014-го.
Та навіть якщо до нинішніх 43-х «опозиційних» активістів додати депутатів з «Батьківщини» та Радикальної партії (відповідно 21 та 19), охочих скласти мандати виявиться всього 83. Чого всеодно недостатньо навіть для початку процедури оголошення позачергових парламентських виборів.
Треба так розуміти, що Юлія Тимошенко та Олег Ляшко чудово це усвідомлюють, а тому й не поспішають приставати на ініціативи «Опозиційного блоку». Зрештою, в співпраці з колишніми «регіоналами» ці дві політичні сили звинувачують саме чинну коаліцію. Натомість самі себе позиціонують виключно як борців зі старим та новим режимами...
Загалом, ситуація зі складанням мандатів для проведення дострокових виборів — не нова для України. 2007-го «Наша Україна» і Блок Юлії Тимошенко на своїх з’їздах ухвалили рішення про складення депутатських повноважень. Але навіть за таких умов тодішній президент Віктор Ющенко змушений був тричі (!) видавати укази про проведення дострокових виборів. Спершу вони мали відбутися 27 травня, потім були перенесені на 24 червня і, зрештою, таки пройшли 30 вересня 2007 року.
Нині ж, попри всі бравурні заяви, саме такий механізм для застосування є малоймовірним, але самі дострокові вибори стають дедалі реальнішими. Утім, це вже тема для дещо інших роздумів...
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».