ФЕЄРИЧНА ЛЕГКІСТЬ І ПСИХОЛОГІЗМ ІРЛАНДСЬКОГО КІНО
На екрані — заспокійливі зелені ландшафти, витончено гарні котеджі й будинки (максимум — чотириповерхові), дзеркально чисті водойми. А на тлі поетично чарівної природи — розмаїття форм людських стосунків, проблем, які вирішуються то в серйозний, то в жартівливий спосіб.

Усе це подарував шанувальникам кіномистецтва Фестиваль ірландського короткометражного кіно. Його програму вперше в Україні представили Міжнародний кінофестиваль «Молодість» спільно з Ірландським інститутом кінематографії.
Фестивальні стрічки демонстрували у столичному кінотеатрі «Київ». Їх також побачать глядачі Донецька, Одеси та Львова. Можу засвідчити, що на київських переглядах, особливо у вечірні години, глядачів не бракувало. Серед них переважну більшість становила молодь, яка дивилася картини з зацікавленням, а інколи аж надто емоційно реагувала на побачене.
І тут немає нічого дивного, адже фестиваль дав унікальну можливість дізнатися більше не тільки про ірландське кіно, а й загалом про культуру цієї країни, суспільство, традиції та особливості погляду на світ її жителів.
До програми увійшли п’ять тематичних добірок короткого метру: Original Irish (фільми ірланською мовою), Irish Mirror (документальне та анімаційне кіно), Irish Joke (комедії), Experimentally Irish (експериментальне кіно), Sex’n’Irish (кіно про любов та взаємовідносини). Тож глядачі мали великий вибір.
...Щойно з’являються на екрані перші кінокадри, в око впадають (крім уже згаданих природних краєвидів) обличчя людей — своєрідні національні типажі. Вдивляючись у них, не можна не зауважити, що вони суттєво відрізняються від типажів англійських: ірландці — здебільшого темноволосі, сіроокі, з видовженими обличчями і трохи загостреними рисами. А прислухавшись до мови, якою послуговуються герої стрічок тематичної добірки Original Irish, знову ж таки доходимо висновку, що ірланська мова анітрохи не схожа на англійську. А отже, ірландці — то окрема самобутня нація. Ну от, хтось скаже, мовляв, винайшла велосипед: це відомий факт, який не потребує доведення. Досить пригадати, що офіційно Ірландська республіка проголосила незалежність іще 1949 року. Відразу після поновлення державності країна вийшла з британської співдружності, а в 1973-му — стала членом Європейського Союзу.
І все ж постколоніальний синдром часто лишається надовго. У тому, що Ірландія не позбулася його, переконують короткометражні картини, котрі порушують проблеми корінної мови і двомовності. У їхніх сюжетах український глядач упізнає до болю знайомі нам ситуації. Приміром, у короткометражці «Справжні гели» секретарка у приймальні психолога вправно використовує незнання більшістю пацієнтів ірландської мови і, не добираючи слів, дає їм несхвальні характеристики у телефонних розмовах з подругою. Коли ж вона переходить на англійську, то перетворюється на втілення ввічливості. Але цій іронічній та зухвалій жіночці недовго вдається розкошувати. Заінтриговані загадковою мовою предків, сучасні ірландці — постійні клієнти психолога — наважуються вивчити її. І тоді ролі змінюються: настає черга самої секретарки почути сумнівні компліменти на свою адресу.
Фільм «Побіжна дисфазія» — взагалі фантасмагорійна історія: чоловік упав і вдарився головою, а відтак забув англійську мову й заговорив виключно ірландською. Тепер його мало хто розуміє. Довелося вдатись до методу «клин клином вибивають» і вдарити бідолаху сковородою по голові, аби він згадав більш поширену мову сусідів. Отже, як бачимо, і в європейських цивілізованих країнах мовна проблема не втратила актуальності. Зауважимо, що в Ірландії офіційними є дві мови — ірландська та англійська. Уряд країни вживає активних заходів для поступової заміни англійської ірландською. Мову корінного населення вивчають у школах, активно вживають на радіо й телебаченні. І все ж, за результатами опитувань, після певного зростання популярності рідної мови і кількості людей, здатних розмовляти нею, останні роки спостерігаємо іншу картину: якщо у 1996 році ірландомовні становили 43,5% населення, то у 2002-му — 42,8%. Тож варто і нам подумати, чи піде на користь українській мові офіційна двомовність, яку так намагаються нав’язати нашій державі деякі політики.
Інші фестивальні стрічки також свідчать, що ірландців, як і нас із вами та ще багатьох людей у різних куточках земної кулі, хвилюють ті самі проблеми й негативні тенденції сучасності. Фільм «Френкі» (програма експериментального кіно) є по суті внутрішнім монологом головного героя — 15-річного підлітка, який незабаром стане батьком. Власне, подібним фактом уже нікого не здивуєш, бо ранні статеві зв’язки і народжуваність — поширене явище в сучасному світі. Незвичним є, скоріше, ставлення Френкі до події, що має статися — він, на відміну від багатьох своїх ровесників, не вважає це прикрим непорозумінням, а РАДІЄ, старанно готується до батьківства. Публіка зазирає в очі цього занадто серйозного для свого віку хлопця й дивується, звідки в нього таке глибоке розуміння життя. Пояснення лунає лише наприкінці: Френкі виріс у неповній родині. Коли він народився, з’ясувалося, що в батька є інша сім’я, і дружині таки вдалося повернути блудного чоловіка. Гіркі спомини про брак батькової любові не полишали хлопця ніколи: саме тому він вирішив, що його дитина не почуватиметься обділеною.
Те, що вміння жартувати — невід’ємна риса національного характеру ірландців — добре відомо насамперед з їхнього фольклору. Дала нагоду глядачам посміятися до сліз і фестивальна добірка короткометражних комедій. Зокрема, знімальна група картини «Борис» пропонує власну версію не дуже віддаленої у часі події, а саме приземлення у Дубліні російського літака і відмову екс-президента РФ Бориса Єльцина з нього вийти. За цією версією, назрівав неабиякий конфлікт: невдоволення ірландських офіційних осіб російськими гостями, взаємні звинувачення. А врешті-решт усе владнали за допомогою... кількох ящиків оковитої.
Оригінальністю позначена і стрічка «Агентство з розлучень». Вона вирішена в жанрі музичної комедії. Виявляється, розторгнення шлюбу можна пережити весело і співаючи. І є одне агентство, яке може це влаштувати. Але уявіть собі, як був ошелешений чоловік, коли про втечу дружини до іншого йому розповіли кілька джентльменів в елегантних костюмах і капелюхах, котрі співали пісеньку з не надто втішними для нього словами і виносили з помешкання речі, що належали його колишній половинці.
Я розповіла лише про декілька фільмів, що були продемонстровані на фестивалі. Тематичний діапазон програми був надзвичайно широкий. Приємно констатувати легкість, часом феєричність, образність і метафоричність мови й виражальних засобів ірландського кіно, яке наразі динамічно й успішно розвивається. Вражають також операторська майстерність, висока якість плівки.
Наступна зустріч українських глядачів з ірландським кіно, за словами організаторів нинішнього фестивалю, відбудеться в березні наступного року. Другий фестиваль короткометражного кіно острівної країни, вкритої зеленню, відкриється у День святого Патрика, якого надзвичайно шанують ірландці.

Тетяна КРОП

також у паперовій версії читайте:

---