ТАЛІБСЬКИЙ ФАКТОР
Другий тиждень триває розрекламований наступ американського контингенту на талібів у афганській провінції Гельменд. Командувач американських військ в Афганістані Стенлі Маккрістал назвав цю провінцію центром руху опору, тому від установлення контролю над цим районом, на його думку, залежить успіх операції. Однак скептики закликають не спрощувати ситуацію та не забувати, що Сполучені Штати і НАТО в Афганістані мають справу не з регулярним військом, а партизанами, перемогти яких у фронтальних операціях неможливо.

Незважаючи на цей голос критиків, наступ на талібів є справжнім випробуванням для нової афганської стратегії президента Барака Обами. Нагадаємо: він запропонував спочатку перемогти основні сили талібів, а потім створити умови для розвитку афганської національної армії та передати їй відповідальність за безпеку в країні.
Утім, поки операція у провінції розгортається за песимістичним сценарієм. Спочатку командування рапортує про «історичні перемоги», про те, що у талібів закінчилися боєприпаси. Потім частішими стають помилки, пов’язані з ударами по мирних афганцях. У підсумку наступальний запал вичерпується. Впродовж 2002–2010 років за цим сценарієм проходила не одна подібна операція. Песимістично налаштовані військові аналітики зазначають, що більша частина талібів пішла у підпілля. Отже, «перемога» над ними є умовна.
Насправді перемогти радикалів можна лише за допомогою афганців. Тому головне завдання сил коаліції: створення збройних сил Афганістану. Саме на цьому невтомно наголошує бундесканцлер Ангела Меркель. Підтримку реалізації цієї стратегії днями продемонстрував президент Узбекистану Іслам Каримов. Приймаючи Річарда Голбрука, спеціального представника президента США з питань Афганістану, він запевнив у готовності до продовження співпраці з постачання ресурсів до Афганістану. В свою чергу, Росія від уряду Хаміда Карзая отримала замовлення на зброю.
Однак таліби, зазнаючи військових невдач, залишаються фактором світової політики. Хоч як парадоксально, їхня активність виявилася одним із чинників відставки уряду в Нідерландах. Прем’єр-міністр країни Ян Петер Балкененде визнав факт розколу правлячої правоцентристської коаліції з приводу збільшення голландського контингенту і часу його виведення з Афганістану. Нарешті афганські проблеми дали серйозний сигнал Бараку Обамі. Днями вперше соціологічні опитування, проведені серед американських громадян, зафіксували тенденцію, коли більшість висловлюється проти можливості обрання Барака Обами на другий президентський термін. Це означає, що навесні знову доведеться переглядати афганську стратегію. Драматичною є дилема: залишатися на невизначений час у Афганістані військам урядів демократичних країн стає дедалі ризикованіше, зважаючи на зміну громадської думки, натомість прискорене виведення військ з держави створює ризик падіння цивільного режиму в ядерному Пакистані та небезпечної радикальної дестабілізації становища у регіоні.

ІРАН ПРОДОВЖУЄ ГРУ
У той час, як Сполучені Штати та Велика Британія рекламували свою стратегію запровадження проти Ірану «паралізуючих» санкцій, російська та китайська дипломатія надійно заблокували перспективу розгляду цього питання на засіданні Ради Безпеки ООН. Поки що відкритим лишається питання, чи ініціювали Росія та Китай ізраїльсько-іранські переговори щодо можливості підписання угоди про ненапад.
Поки що всі зацікавлені сторони повернулися до традиційної військово-дипломатичної гри на нервах супротивників. Попри невдоволення Тегерана, Москва на невизначений час призупинила процес виконання контракту на постачання Ірану систем протиракетної оборони «С-300». Той відповів на новину категоричною відмовою визнавати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Натомість російська дипломатія обмежилася закликами до Ірану повернутись до конструктивної співпраці з Міжнародним агентством з атомної енергетики.
Днями Іран ввів на бойове чергування есмінець власного виробництва, який патрулюватиме води Перської затоки. Подія не випадково збігалася в часі з турне державного секретаря США Гілларі Клінтон країнами цього регіону. Проте дипломатичного прориву в напрямку ізоляції Ірану Сполучені Штати так і не досягнули. Щоправда, Саудівський центральний банк висловився на підтримку американського долара як головної світової валюти та інструменту розрахунку за нафту. Також США переконали Саудівську Аравію дати Китаю гарантії безперебійного постачання нафти навіть у разі запровадження жорстких економічних санкцій проти Ірану.
Водночас Саудівська Аравія зазначає, що ядерне роззброєння потрібне не лише Ірану, а й всьому близькосхідному регіону. Тобто йдеться про напівлегального члена клубу держав, які мають ядерну зброю,— Ізраїль. Майже таку саму позицію зайняла Туреччина. Днями у Анкарі відбулися турецько-іранські консультації щодо можливої участі країни в процесі збагачення урану для іранських атомних станцій. Іран має на увазі той факт, що радари американської системи протиракетної оборони планує розмістити на території Туреччини, але не довіряє туркам, тож наполегливо шукає нових партнерів.
На фінішну пряму виходять переговори з Білоруссю щодо отримання Мінськом контракту на участь у видобутку іранської нафти. Отже, у іранському питанні світова дипломатія, наче канатоходець, продовжує балансувати над прірвою. Головне, аби в усіх учасників цього процесу виявилися міцні нерви.

також у паперовій версії читайте:

---