ЧИ МАЄ ЖІНКА РІВНІ МОЖЛИВОСТІ?
Дискримінація в Україні заборонена Конституцією, іншими законами, численними галузевими нормативно-правовими актами. Однак на практиці рівність прав і можливостей для чоловіків і жінок часто залишається декларативною. Процес подолання гендерних стереотипів у нашому суспільстві йде еволюційним шляхом.

УКРАЇНСЬКІ ФЕМІНИ ЗАЗНАЮТЬ ДИСКРИМІНАЦІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ, БІЗНЕСОВІЙ Й ОСВІТЯНСЬКІЙ СФЕРІ
Чоловіче обличчя влади
Навесні нинішнього року сталася подія, яка похитнула віками сформовані стереотипи: міністром оборони призначили жінку на сьомому місяці вагітності. Сталося це в Іспанії. 37-річна юрист Кармен Чакон — одна з дев’яти жінок-міністрів (всього в тамтешньому кабінеті їх 17). Глибоко переконана, що «цікавий» стан — не хвороба, вона одразу відвідала Афганістан, Ліван і Боснію (країни, у яких служать іспанські солдати). Це стало найяскравішим прикладом втілення рекомендації кабінету міністрів Ради Європи довести присутність жінок на керівних посадах до 40 відсотків.
Нашій країні до такого гендерного прориву поки що дуже далеко. Про це свідчать матеріали нещодавно оприлюдненої «Альтернативної доповіді про дотримання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок в Україні». Документ підготовлено мережею громадських організацій з ініціативи Жіночого консорціуму України. Як заявила його голова Марія Алексеєнко, дослідження є радше доповненням до шостої та сьомої періодичних доповідей, які український уряд передав профільному комітету ООН. На думку авторів альтернативного документа, в державному звіті недостатньо висвітлено те, як положень згаданої конвенції дотримуються на практиці, особливо на регіональному рівні. Саме це питання досліджували громадські організації. Вони сподіваються, що їхня узагальнена аналітична праця стане додатковим джерелом інформації для експертів ООН, дасть змогу об’єктивніше оцінити ситуацію в нашій країні та сформулювати рекомендації.
Те, що одну з найвищих посад в державі — прем’єр-міністра — обіймає Юлія Тимошенко, не повинно справляти враження, ніби в української влади жіноче обличчя, зазначено в альтернативній доповіді. Здавалося б, якщо громадянами нашої країни є жінки й чоловіки, то представляти їхні інтереси мають і ті, й інші. Однак 2006 року до Верховної Ради потрапило тільки 38 жінок (8,5% від загальної кількості депутатів). Проте навіть ця скромна цифра свідчить про певний поступ у цьому питанні, адже 2002-го в парламенті було лише 27 жінок (5,3%) — тоді Україна за цим показником посідала передостаннє місце серед країн, що є членами Ради Європи, наголошує експерт з гендерно-правових питань Сергій Плотян.
Головами Верховної Ради та їхніми заступниками з 1991 року традиційно обирають винятково чоловіків. Після виборів 2006-го збільшилася кількість жінок не тільки в парламенті, а й в органах місцевого самоврядування. Проте Україні притаманна така закономірність: у сільських та селищних радах представниць прекрасної статі — понад половину, але чим вищий орган влади, тим більше в ньому керівників-чоловіків.
У нашій країні не раз змінювалося законодавство, були випробувані різні системи виборів до найвищого законодавчого органу, але представництво жінок там ніколи не перевищувало 8,5%. Тож можна дійти висновку: для досягнення гендерної рівності в політичній сфері необхідною є система спеціальних заходів.

Табу на посади губернаторів, послів й... автослюсарів
У державних органах нині працює 75% жінок і 25% чоловіків. Однак представниці прекрасної половини людства обіймають переважно нижчі посади (головні, провідні та молодші спеціалісти). Вищі ешелони влади «окупували» чоловіки. В урядах, очолюваних Юрієм Єхануровим та Віктором Януковичем (мається на увазі сформований улітку 2006-го), жінок-урядовців не було. У Кабміні під орудою Юлії Тимошенко знайшлася посада для однієї жінки: 2005 року міністром культури була Оксана Білозір, 2007-го міністром праці та соціальної політики стала Людмила Денісова.
До 2005 року на посаду глави облдержадміністрації не призначали жодної жінки. Після Помаранчевої революції їм довірили керівництво цим органом в Дніпропетровській, Київській та Сумській областях. Але згодом все повернулося на круги своя, і нині лише Київську облдержадміністрацію очолює жінка — Віра Ульянченко.
Не кращим є представництво українських жінок у міжнародних організаціях.
За останні два роки кількість жінок-послів зросла з одного до трьох (усього їх у нас 80). Жінки-депутати вкрай рідко ставали членами офіційних міжнародних парламентських організацій. Цікавий випадок стався 2002 року. Тоді постійна делегація в Парламентській Асамблеї Ради Європи була сформована винятково з чоловіків. Верховна Рада не звернула уваги на те, що ПАРЄ висунула дуже жорсткі вимоги щодо обов’язкового представництва жінок. Лише після усвідомлення загрози того, що суто чоловічу делегацію позбавлять мандатів, парламент терміново увів до складу постійної делегації нашої держави народних депутатів Катерину Ващук (заступника голови делегації) та Оксану Білозір. Парламент наступного, п’ятого скликання залучив жінок до 11 з 12 офіційних делегацій (за винятком Парламентської асамблеї НАТО). Однак керівниками делегацій зазвичай ставали чоловіки.
У сфері освіти дискримінації, на перший погляд, немає. Однак і тут не обійшлося без «але». Система професійно-технічної освіти формально не обмежує прийом дівчат на навчання за спеціальностями, на які є попит у працедавців: автослюсарів і водіїв, мебельників-червонодеревників, електро- та газозварювальників, але програми та умови навчання орієнтовано саме на юнаків. Дівчата отримують професійну освіту за тими спеціальностями, які в суспільстві віддавна вважають жіночими (до слова, вони є гірше оплачуваними): перукарів, майстрів манікюру, кухарів, кондитерів. Навіть той факт, що спеціалістів з вищою освітою на ринку праці більше, ніж потрібно, також додатково обмежує можливості жінок при працевлаштуванні.

Кредитні утиски
Жінки зазнають утисків у сфері підприємницької діяльності. Головним гальмом є дискримінаційна система отримання кредитів. У підсумку серед тих, хто розпочинає свій бізнес, жінки становлять 47%. Не повною мірою реалізується право жінок на отримання позик під заставу нерухомого майна та на інші форми кредиту. Незалежне дослідження засвідчило: майже всі банки згодні надати жінкам кредити лише під заставу нерухомості, яка належить їм особисто, зазвичай під вищі відсотки та на короткий термін (не більш як на рік). Такі вимоги є прийнятними лише для незначної кількості наших співвітчизниць, які бажають започаткувати власну справу. Особливі труднощі виникають в процесі розподілу земельних паїв та отримання кредитів жительками сільської місцевості. Потерпають від дискримінації жінки-судді та жінки-адвокати.
Внесок жінок в економіку країни (мова про оплачувану і про неоплачувану працю: в домашньому господарстві, на присадибних ділянках) залишається належно неоціненим. За інформацією Міністерства освіти та науки, гостро постала проблема браку дитячих дошкільних закладів, а це гальмує реалізацію права представниць прекрасної статі на працю.
В Україні не передбачені санкції за дії або бездіяльність, наслідком яких є дискримінація жінок, немає належного контролю за дотриманням законодавства і реалізацією заходів в рамках державної політики у сфері боротьби з цим явищем (цю функцію здійснюють переважно громадські організації). Освітянські, виховні та культурні програми продукують дискримінаційні гендерні стереотипи. Через дуже низьку правову обізнаність жінки часто навіть не усвідомлюють того, що їх ставлять у нерівні умови з чоловіками.

Ніна КЛИМКОВСЬКА

також у паперовій версії читайте:

---