ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ФОРПОСТ НАЦІЇ
ЛЮДИ. ІДЕЇ. РОКИ
27 листопада 1918 року відбулося перше Спільне зібрання Української Академії наук. Воно започаткувало діяльність НАН України, що відзначає тепер 90-річчя від часу заснування

Слово фундатору і першому президентові УАН академіку Володимирові Вернадському: «Приступаючи до заснування Української академії наук в Києві, перш за все треба з'ясувати основи її діяльності та її існування. У такий час, як тепер, необхідно поспішати — майбутнє невідоме, а це означає, що науковий дослідницький центр у теперішній час світового виснаження ніколи не повинен відкладатися. Створити такий осередок — річ величезної ваги, і зроблені на нього видатки швидко та цілком повернуться. І на першому місці, в зв'язку з цим, повинно ставитися заснування в Києві Української Академії наук. Особисто я вважаю цю установу важливою і з погляду українського відродження, що, як ви знаєте, завжди було дорогим для мене, і з загальнолюдської точки зору. Академія повинна стати потужною науковою організацією, знаряддям загальнолюдської думки. Вчені мають отримувати кошти від держави і займатися наукою та дослідницькою роботою як справою свого життя, яка визнана державою за державно важливу. Водночас Академія повинна мати цілковиту автономію і бути поставлена поза всілякі впливи на її внутрішнє життя від органів державного урядування, які можуть змінюватися.
Робота УАН має задовольняти: 1) національні, 2) державні, 3) місцеві життєві вимоги. Як вищий український науковий заклад УАН ставить собі за мету у визнанні української самостійної культури з її знаряддям — українською мовою, крім загальнонаукового завдання, також вивчення сучасного і минулого України, держави та її народу. Новітня Академія повинна сприяти зростанню української національної самосвідомості, проникливому науковому вивченню природи рідного краю. Також вона матиме національну вагу і через те, що буде представником української нації у всесвітній спілці академій. Наука — елемент державного життя, об'єкт державної політики. Державна вага Академії визначається тим впливом, який вона матиме на підвищення виробничих сил країни і людини в Україні. Через широку дослідницьку працю неодмінно треба стрімко збільшити вагу для України природних її багатств, до цього часу не використаних її людьми і навіть захованих від них. Ми перш за все повинні володіти знанням про наші багатства, розуміти їхню цінність, знати, як потрібно і можливо перевести їх у форми, доступні для людського життя. Це завдання найбільшої важливості. Сильний бере у слабкого. І особливо це відбувається тоді, коли слабкий не використовує ті колосальні багатства людства, які знаходяться в його розпорядженні і які він через своє незнання, брак енергії, недостатню працездатність або з інших причин залишив невикористаними.
Наука — духовна сфера людської творчості, у своїй основі більш могутня і глибока, більш вічна, ніж будь-які соціальні форми людського життя. Вона самодостатня. Завданням є не державна організація науки, а державна допомога науковій творчості нації.
Обов'язки Української Академії наук полягають в розширенні, поглибленні і розповсюдженні науки, у збагаченні її новими відкриттями на користь людству. Пульс її життя повинен битися спільно з духовними і матеріальними вимогами людей, оскільки тим вимогам може стати у пригоді наукова вага і наукова думка».

На перехрестях історії
Історія НАН України тісно переплітається з історією держави, тож її в різні періоди так само приховували, викривляли, ретушували. За радянських часів не визнавали навіть реальної дати заснування Академії, стверджуючи, що подія ця відбулася 1919 р., бо саме тоді більшовикам вдалося остаточно закріпитися в Україні.
Із звіту Всеукраїнської Академії наук за 1928 р.: «Сьогодні Українська Академія наук перебуває напередодні десятиліття свого існування. Минулий рік пройшов для неї під знаком особливої уважності та зацікавленості з боку радянської влади та широкої маси пролетарського суспільства».
У наукових звітах того періоду — прізвища тих, хто нині є гордістю української науки, зокрема С. Єфремова, І. Шмальгаузена, М. Холодного, Д. Зерова. У роки репресій влада затаврувала їх як ворогів народу.
Із заяви академіка Сергія Єфремова (літературознавець, репресований 1929 р., помер у тюрмі) до президії ВУАН з поясненнями відносно публікації його статті в закордонній пресі (1928): «Мені здавалося і здається, що такої дискредитації без протесту не можна було полишити якраз в ім'я правди і розвитку науки на Україні. Все, що я писав і робив — писав і робив одверто, не уникаючи відповідальності».
З протоколу засідання президії АН УРСР (1948): «Звільнити академіка І. Шмальгаузена, члена-кореспондента М. Холодного, що активно провадили боротьбу на протязі багатьох років з прогресивними вченнями Мічуріна-Лисенка та не дали у своїх дослідженнях будь-яких наслідків, корисних для народного господарства».

Таємниці здоров'я
У 1930 р. президентом АН УРСР був обраний Олександр Богомолець. Його наукові праці висвітлювали найважливіші питання фізіології, ендокринології, вегетативної нервової системи, онкології, проблеми довголіття. У роки Великої Вітчизняної війни поранених бійців рятувала винайдена академіком Богомольцем АЦС (антиретикулярна цитотоксична сироватка), яку лікарі успішно застосовували для прискорення процесів зростання переломів кісток та заживлення ушкоджених м'яких тканин. Учений також пояснив механізм дії переливання крові і винайшов методику консервування цієї життєво необхідної рідини.

Суть буття — кібернетика
Нині, коли комп'ютер став атрибутом багатьох осель, неможливо обійти ім'я батька української кібернетики Віктора Глушкова. Вчений, який значно випередив час, людина гігантського інтелекту і щирої душі, наш співвітчизник за життя здобув визнання світової наукової громадськості. Віктор Михайлович — засновник наукової школи в галузі кібернетики, лауреат Ленінської та державних премій УРСР та СРСР, академік АН УРСР і АН СРСР, почесний член кількох іноземних академій.
Іван Сергієнко, академік НАНУ: «Були часи, коли до нас у Київ, а не від нас їхали вчені, і то не на хліб заробляти, а — уявіть собі! — в кращі умови для творчої праці. Віктор Михайлович Глушков приїхав сюди 1956 року відомим ученим-алгебраїстом, але тут кардинально змінив сферу своєї діяльності, пов'язавши свої наукові інтереси з обчислювальною технікою, прикладною математикою і кібернетикою. В. Глушков сформував програму робіт з широкого кола питань, пов'язаних із розробкою та застосуваннями обчислювальної техніки. Віктору Михайловичу належить ідея видання першої в СРСР «Енциклопедії кібернетики». У 1960-х роках він розгорнув в Інституті кібернетики дослідження з проблеми штучного інтелекту. Нині, здійснюючи виконання програми інформатизації України, ми ясно бачимо, що академік Глушков набагато раніше за більшість своїх колег зумів оцінити важливість і перспективність використання комп'ютеризованих систем управління в різноманітних сферах народного господарства. Створення загальнодержавної автоматизованої системи — головна справа його життя — не було сприйняте вищим керівництвом держави, і це згубило її. Якби склалося інакше, хтозна, може не таким болісним був би перехід на нові рейки господарювання та не опинилися б ми в такому тяжкому становищі, яке маємо нині».

НАНУ сьогодні. А завтра?
Багато точиться дискусій з приводу того, якою бути Академії в епоху ринкових перетворень.
Анатолій Шидловський, академік НАНУ: «Нині панує думка, що в системі НАН мають бути інститути з невеликою кількістю працівників. Інститути фізико-технічного профілю аж ніяк не можуть бути маленькими. Для того, щоб здійснити масштабний експеримент, необхідна участь сотень співробітників. Залучення закордонних фахівців «влетить» нам в таку копійку...».
Віктор Бар'яхтар, академік НАНУ: «Незважаючи на складні умови праці, чимало вітчизняних вчених працюють активно і напружено, досягаючи видатних результатів. Можна говорити про київських математиків — давня і надзвичайно сильна наукова школа. Потужна харківська математична школа, яка почалася від Олександра Ляпунова. Нині там є кілька видатних учених. Один з них, Володимир Дрінфельд, отримав Філдсівську премію — це фактично еквівалент Нобелівської премії. Водночас цілі наукові школи гинуть. Багато наших докторів, кандидатів працюють за кордоном».
Олег Кришталь, академік НАНУ: «Наука тільки тоді є наукою, коли вона створює дійсно новий продукт. Нині такому визначенню відповідає незначна частина української науки, оскільки вона протягом десятиліть не орієнтувалась на міжнародну конкуренцію. Подивімось правді в очі: в Україні можна стати академіком, ані трохи не створивши нових знань. Науку необхідно перевести на рейки «екологічного» фінансування, тобто фінансування найкращих».
* * *
На закінчення — власна думка. Цілком природно, що ситуація в НАН України є віддзеркаленням стану суспільства. Немає бачення майбутнього української науки в цілому, її ролі в розвитку суспільства. Від позиції, коли наука ототожнюється з товариством учених, відмовився В. Вернадський, створюючи Академію в Києві. Зведена ним академічна споруда нині нагадує будівлю, де частина приміщень так і залишились необжитими, окремі кімнати потребують ремонту, аж ніяк не руйнування. І нинішня ситуація в Україні не менше, ніж у 1918 р., потребує спільної наукової творчості.

також у паперовій версії читайте:

---