УРОКИ СЛОБОЖАНСЬКОГО СТОЛИПІНА
Мова про графа Василя Колокольцова, колишнього голову земської управи Вовчанського повіту (Харківщина). Свого часу він багато зробив для рідного краю. Тепер навіть важко уявити, що сто з лишком років тому край гримів на всю Росію. Напередодні Першої світової повіт за темпами соціально-економічного і культурного розвитку посідав друге місце в державі, поступаючись тільки Московському.

Тут у стислі строки завдяки наполегливості Колокольцова побудували достатню кількість нових шкіл і ремісничих училищ, лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, доріг та мостів, житлових будинків, бібліотек і поштово-телеграфних дільниць та ще багато чого корисного і потрібного людям. Наприклад, із шести нинішніх середніх шкіл міста п’ять споруджено за часів Василя Григоровича. А всього тоді у Вовчанському повіті діяли 173 земські школи, 14 сільських бібліотек, 15 лікарняних дільниць та 13 фельдшерсько-акушерських пунктів. У нове будівництво, освіту, медицину, інші важливі сфери життєдіяльності поселян граф вкладав переважно власні кошти (був багатою людиною). Чинив так само, як родини Терещенків, Галаганів та інших безкорисливих доброчинців. Нині справи Колокольцова видаються неймовірними, особливо якщо порівняти з тим, як дехто з теперішніх олігархів зробить на копійку, скажімо, передасть якомусь навчальному закладу кілька комп’ютерів та ще якусь дещицю і вихваляє себе по телебаченню на всю Україну.
Скромним був трудівником голова управи. Нині жителі Вовчанщини, приїжджі захоплюються чудовими лісами, котрі простяглись уздовж річки Сіверський Донець, інших водойм. Але далеко не всі знають, що й у цьому — велика заслуга Колокольцова. Він закупив у Франції необхідну кількість саджанців цінних дерев, організував громаду, аби їх висадити, а в посушливі роки навіть возили бочками воду, поливали, аби прижились. А коли дерева підросли, запустили в посадки диких кабанів, косуль, зайців, іншу живність.
Граф постійно дбав про покращення життя простого люду, його здоров’я. Довідався, що жир байбаків дає добрі результати в лікуванні сухот. Розпорядився виписати кількасот сімей байбаків. Поселили їх у зручних для них місцях. Через кілька років, коли поголів’я байбаків збільшилося в багато разів, почали заготовляти їх для лікування хворих. Жиром байбаків забезпечили всі медичні заклади повіту, безплатно видавали недужим. Результати виявились успішними — кількість хворих на сухоти різко зменшилась. Цей досвід майже забуто. Варто б ним скористатись, бо хімічна терапія мало дає позитиву. А нині туберкульоз набуває в державі загрозливих масштабів. Зрештою, байбаків поменшало. Якщо наприкінці 90-х років минулого століття на Харківщині їх було майже 60 тисяч, то нині — втричі менше. Одна з головних причин — немає сприятливих умов для їхнього розведення. Для звірят дуже важливо, аби навколо їхнього житла росла низька трава. Нині ж чимало територій позаростали високими бур’янами та чагарями, тому різко скоротились місцини, де байбаки почуваються комфортно.
Колокольцов закладав у повіті урочища реліктової сосни в долині річки Вовчої, ділянки сосни Веймутова, листяниці, червоного дуба, з якого на тутешньому обозному заводі виготовляли вишукані карети, дорожнє причандалля для сановних сімей, чудовий паркет, меблі, інші вироби. Турбувався про охорону цілинних степових угідь, мальовничих озер і прохолодних лісових джерел з чистою цілющою водою. Недарма за часів, коли Василь Григорович стояв біля керма Вовчанського повіту, ступінь окультурення земельних масивів, їхнього розорювання не перевищував визначеної наукою норми, значні площі були відведені дикій природі — лісам, звірині...
Тисячоліттями формується рівновага в природі, порушувати якої не можна. Справа не лише в ерозії ґрунтів, втраті вологи. Потрібен постійний елемент ландшафту для збагачення життя, біологічного благополуччя сільгоспугідь, мобілізації сил самої природи для «самообслуговування». У лісову смугу приходить дика живність, яка так очистить поле від шкідників, іншого непотребу, що й отрутохімікати не знадобляться. До слова, якраз із цією метою в малоземельній Англії створюють так звані «живі лісо-чагарникові штахети» на полях. А в нас дехто з господарників нарікає: мало ефекту від лісосмуг, землі багато забирають. Але ж і захищають лани від суховіїв, ерозії ґрунтів, нагромаджують вологу.
За діяльності Колокольцова на території повіту чотири притоки живили й оздоровлювали Сіверський Донець. На найбільшій його притоці — Вовчій — загата сприяла постійному водопіллю. У посушливі роки зрошувались луки, отримували чудовий вітамінний корм для худоби. Коли ж на Вовчанщину прийшло централізоване електропостачання, про водяні млини, міні-електростанції на річках забули, тому русла річок обміліли, позаростали очеретом, комишем. Нині схаменулись (у зв’язку з подорожчанням енергоносіїв), починають клопотатись про їхнє відродження, але гальмує наміри брак коштів.
А ще граф був неперевершеним будівничим. Будували не тільки багато, а й надійно, на віки. Аби перевірити якість паркетних робіт, виливав на підлогу відро води. Якщо підлога протікала, настил переробляли. Про це паркетники знали і робили на совість, отримували від графа не тільки похвалу, але й щедрий могорич. І якість цегли ретельно перевіряли. Коли прибувала валка з будматеріалом, з кожного воза брали по цеглині і скидали долу з високої пожежної каланчі. Коли цеглини не розбивались, відправляли їх у діло, а брак разом зі штрафними санкціями повертали на переробку. Тому вже понад століття будівлі Колокольцова стоять непохитно.
На жаль, особисте життя у графа не склалось. Він закохався в дівчину з бідної селянської родини, одружився. Це не сподобалось високим чинам, особливо царській сім’ї (Колокольцов був близьким приятелем і кумом царя Миколи ІІ). Вимушений був розлучитись з коханою, передавши їй у володіння частину своїх численних маєтків. Другий шлюб був невдалим. Одружився втретє напередодні жовтневого перевороту. Графові пощастило уникнути репресій від нової влади, емігрувати за кордон (втратив статки). На чужині працював бухгалтером, переніс інсульт і на 67 році покінчив життя самогубством. Прах його покоїться на околиці Парижа. Власті Вовчанська мають намір перенести його на батьківщину.
У радянські часи, на жаль, великі справи Колокольцова замовчувались. Тепер, хоч і з великим запізненням, йому віддають належне. Одну з найкращих шкіл Вовчанська, споруджених графом, названо його ім’ям. Громада з допомогою спонсорів до 140-річчя від дня народження Колокольцова спорудила в центрі міста величний пам’ятник — з гранітної брили постає скульптура — граф у парадному мундирі. Відновивши історичну справедливість, жителі Вовчанського району прагнуть жити і працювати за прикладом талановитого і щедрого земляка, котрого тут називають слобожанським Столипіним. Дещо їм удається. Нинішнього року хлібороби виростили один з найкращих в області врожаїв ранніх зернових і зернобобових культур, розвивається тваринницька галузь, працюють, хоча і не на повну силу (бракує сировини), цукровий, олійно-екстратний заводи, інші підприємства. Правда, обозний завод, котрий за Колокольцова славився на всю імперію, загальмував. Влада разом з бізнесменами шукають способів, аби відродити його потужність.

Віталій СТЕГНІЙ

також у паперовій версії читайте:

---