ЗАГРОЗА СУДДІВСЬКІЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Рівень незалежності суддів свідчить про здоров'я суспільства, реальну повагу до демократичних цінностей. Результати спеціального дослідження стану незалежності українських служителів Феміди оприлюднив Центр суддівських студій.

НЕДОСТАТНЄ ФІНАНСУВАННЯ І ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ СЛУЖИТЕЛІВ ФЕМІДИ РУЙНУЮТЬ ПІДВАЛИНИ ПРАВОСУДДЯ
Навіщо суду спонсор?
У рамках українсько-швейцарського проекту «Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню незалежності суддів» 2007-го запроваджено щорічний моніторинг стану незалежності служителів Феміди. Цей обов'язок на себе взяли Центр суддівських студій, Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація та Фундація сприяння правосуддю за підтримки Ради суддів України, Української асоціації прокурорів та Спілки адвокатів. У 2008-му опитування суддів, прокурорів та адвокатів провадилося в серпні-вересні, ще до початку активної фази політичного протистояння в державі, тому згаданий чинник не вплинув на дослідження, отже, його результати можна вважати об'єктивними.
Висновок цьогорічного моніторингу збігається з попереднім: незалежності суддів загрожують насамперед дії вищих посадових осіб держави, представників політичних сил та великого бізнесу, наголосила під час презентації підсумків дослідження директор Центру суддівських студій Наталія Верещинська.
Однією з найважливіших гарантій самостійності суду є матеріальне забезпечення. Суди — органи державної влади, тому повинні повністю фінансуватися з державного бюджету. Однак нині це джерело асигнувань задовольняє 83% потреб судів. Це змушує їх самостійно вишукувати необхідні кошти, жертвуючи незалежністю. Порівняно з минулим роком задоволення фінансових потреб коштом місцевих бюджетів збільшилося з двох до семи відсотків, три відсотки покривається завдяки добровільним пожертвам і спонсорам. Через це виникають сумніви в неупередженості суду під час розгляду справ за участі осіб, які надавали фінансову допомогу. До слова, навіть асигновані з державної скарбниці кошти суди не можуть отримати вчасно та в повному обсязі.
Фінансування судів має здійснюватися за єдиними нормативами, які визначає Державна судова адміністрація України і затверджує їх за погодженням з Радою суддів — про це йдеться в законі про судоустрій. Ці принципи є обов'язковими для Кабінету Міністрів. Аби він не коригував на власний розсуд (зазвичай у бік зменшення) бюджетний запит суддів, необхідно на законодавчому рівні закріпити правило, за яким Кабмін не може самостійно змінювати запропонований судами кошторис. У разі незгоди він має долучити його до проекту Закону України «Про державний бюджет» і викласти свої вмотивовані зауваження.
Згідно з міжнародними стандартами фінансове забезпечення органів судової влади має бути не нижчим, ніж в органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Однак 95% респондентів вказали на дискримінацію судів у цьому аспекті.

Зарплата і вакансії
Суперечить цивілізованим нормам і міра участі представників судової влади у формуванні її бюджету та здійсненні контролю за використанням коштів. Достатнім вплив на цей процес визнали лише 5% опитаних.
Викликає тривогу низький рівень оплати суддів місцевих судів, зазначають учасники опитування. За міжнародними стандартами, цей рівень повинен гарантувати їхню захищеність від стороннього впливу і бути не меншим від винагороди за працю посадових осіб відповідних органів державної влади. Однак лише половина служителів Феміди вважає, що їхня зарплата наближена до тієї, що її отримує прокурор району. Аналіз анкет респондентів та нормативних актів з питань оплати праці суддів засвідчив невідповідність винагороди за працю суддів місцевих судів рівневі їхньої відповідальності та визначеним для них обмеженням прав і свобод.
Лише 11% опитаних служителів Феміди визнають, що рівень оплати праці дає їм змогу бути незалежними. Отже, майже 90% є залежними? Така ситуація негативно позначається на престижності суддівської професії, формуванні суддівського корпусу високопрофесійними фахівцями. Це потенційно ставить під сумнів виконання державою ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. До речі, як зазначив заступник голови Ради суддів України Василь Гуменюк, нині в нашій державі є 1800 суддівських вакансій.
Чинних норм Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення, якими передбачено захист служителів Феміди від втручання в їхню діяльність та посягання на незалежність, в Україні практично не дотримуються. Ця ситуація залишається незмінною протягом багатьох років. До слова, більшість суддів вважають ці норми недосконалими.
Понад 40% опитаних зауважили, що призначення судді на керівну посаду значною мірою залежить від голів судів вищої інстанції. Тож можна вести мову про створення централізованого суддівського управління на зразок виконавчої влади. Це йде від глибоко вкоріненого в нашу свідомість уявлення про те, що за діяльність установи відповідає її керівник, однак суперечить міжнародним стандартам, основним принципам діяльності судової гілки влади. У той же час судді місцевих судів мають незначний вплив на вибір голови свого суду (позитивно висловилися лише 2% опитаних — утричі менше, ніж торік). Особливо складним є цей процес у невеликих судах, де працюють по троє служителів Феміди (таких в нашій державі майже триста), наголосив віце-президент Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації Віталій Бойко. Водночас, за оцінкою респондентів, те, хто має обійняти керівну посаду в суді, залежить також від посадових осіб інших органів влади і навіть представників політичних партій та бізнесу.

«Фактично — виконується, теоретично — неможливо»
Голова суду, здійснюючи свої управлінські функції, має бути незалежним, (це не означає, що ніхто немає права контролю за тим, як він здійснює адміністративні повноваження). Однак особи, які обіймають цю посаду, заявили, що є незалежними в середньому лише на 66%.
Великої шкоди самостійності суддів завдає брак об'єктивних та зрозумілих критеріїв їхньої діяльності, наголосила проректор з наукової роботи Академії адвокатури України Олена Захарова. Вона навела чинний 1986 року норматив завантаженості служителя Феміди. Тоді протягом місця він мав розглянути 20 справ (чотири кримінальних, 6–8 адміністративних, решта — цивільні). Звісно, цього припису не завжди дотримувалися. Нині деякі судді розглядають по 160–200 справ. «Фактично це виконується, а теоретично — неможливо», зіронізувала пані Захарова. Це породжує в суспільстві недовіру до суду, неповагу до суддів.
Неприпустимим є розподіл справ з огляду на думку сторін, суддів або керівників судів. Не має при цьому братися до уваги й рівень кваліфікації служителів Феміди, адже за такого підходу порушується принцип їхньої рівності. Необхідно запровадити стовідсотковий розподіл справ за допомогою жеребкування (його систему мають обрати збори суддів). Це також допоможе позбутися стереотипного уявлення про те, що суддя завжди був тільки писарем, а справи вирішуються десь «нагорі».
Водночас зміцнення незалежності суддів не повинно призводити до їхньої всевладності та корпоративної замкнутості, застерігають автори дослідження. Суддівську незалежність, а отже, й наявність правосуддя можуть поставити під загрозу замовні судові рішення, рейдерство, корупція. Тому органи суддівського самоврядування мають дбати про доброчесність суддів.

Ніна КЛИМКОВСЬКА

також у паперовій версії читайте:

---