ЯК НА ПОЛТАВЩИНІ ОТРУТОХІМІКАТИ ЗНИЩУВАЛИ

Історія й ціна питання
Проблема утилізації непридатних для використання засобів захисту рослин і отрутохімікатів, якими за радянських часів завалили склади райсільгоспхімій та колгоспів на Полтавщині, для України не нова. З розпадом СРСР, а за ним краху колгоспів і тих же самих райсільгоспхімій, нічийними залишилися тисячі тонн небезпечних отрутохімікатів і пестицидів. Сотні тонн цієї небезпечної «спадщини» у більшості випадків зберігалися просто неба. У кращому разі — у примітивних складських приміщеннях, куди, за бажання, міг потрапити будь-хто. Приміром, у Хорольському районі майже триста тонн пестицидів і отрутохімікатів сусідять поруч із... комбінатом дитячого харчування. А у Машівському районі «металісти» розрізали автогеном ємність, де зберігались пестициди, метал вивезли, а купу «хімії» залишили напризволяще. Отруту розмивають дощі, смердючі потоки розпливаються по землі, потрапляючи у ставки й колодязі.
Полтавська влада чимало зробила, аби впорядкувати зберігання нічийних отрутохімікатів: провели їхню ревізію, визначили райони, де найбільше накопичилося пестицидів і отрутохімікатів, трохи підремонтували склади-сховища. Проте проблеми це все одно не вирішило, бо небезпека у місцях скупчення отрути чатує й далі. Найближчим пунктом утилізації хімікатів від Полтавщини є Сумська область. Одначе звозити туди сотні тонн пестицидів накладно. Два роки тому в Управлінні з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків ЧАЕС Полтавської ОДА замислилися над створенням установки для утилізації отрути. Підрахували, що експериментальний агрегат, аналогів якого поки немає в Україні, обійдеться бюджету області в 1,5 млн. грн. В ОДА розраховували і на допомогу грішми від природоохоронного міністерства, де схвалили ідею й нібито пообіцяли компенсувати частину витрат. Але далі розмов справа не посунулася...

Як мокре горить...
Спроектувати і скласти установку взялися спеціалісти Харківського державного науково-технічного центру «Енергосталь». Після майже дворічної тяганини, пов’язаної з пошуком замовником грошей, харків’яни виготовили експериментальну установку, яка розміщується на платформі артилерійського тягача. Згідно із задумом спеціалістів обласного управління з питань НС, установка мала запрацювати з настанням теплих весняних днів. Більше того, організатори утилізації розраховували частково повернути гроші, витрачені на розробку й складання агрегату, запропонувавши її послуги іншим областям України, де теж нагромадилося чимало нічийної отрути. Для обслуговування установки обучили людей.
Між тим час спливав, минуло майже п’ять місяців, але так і не спалили жодного кілограма застарілих добрив.
Проблема із запуском у роботу установки почала турбувати й депутатів облради. На думку голови постійної депутатської комісії з питань екології та раціонального використання природних ресурсів облради Анатолія Шкарбана, ініціатори розробки й виготовлення унікальної установки не зважили на багато чинників, котрі згодом могли призвести до того, що апарат не буде повноцінно виконувати свою місію. Розробники установки не гарантують 100% утилізацію перероблених отрутохімікатів. Постає питання, де зберігати рештки хімікатів? Що робити зі складами, де десятиліттями зберігалися пестициди і отрутохімікати? Хто рекультуватиме землю у місцях, де розташовані ці сховища? Виникла ще одна перешкода на шляху до початку утилізації: райдержадміністрації не поспішали оплачувати утилізацію отрутохімікатів на території своїх районів за допомогою установки, мотивуючи тим, що в бюджетах на це немає грошей...

А ті, кого захищають, проти
Навесні поточного року буцімто все владналося й установку відтранспортували до Диканьського району, де погодилися оплатити її роботу, і де поблизу села Балясне «зібралось» чимало покинутих отрутохімікатів. Проте сталося не так, як гадалося, бо у справу включився людський фактор. Справдилися передбачення тих, хто застерігав, що жителі протестуватимуть проти спалення отрутохімікатів, побоюючись шкідливого впливу цього. Адже ніхто не гарантував, що випаровування, які виділяє механізм під час згоряння отрутохімікатів, цілковито безпечні для людини, тварин і довкілля.
Балясне захвилювалося, почалися протести проти намірів спалювати отрутохімікати на околиці мальовничого села. Сесія сільради одноголосно виступила проти роботи установки поблизу села і не дала райдержадміністрації «добро». Певно, саме слово «експериментальна» насторожувало жителів. Вони не хочуть, щоб отой «самовар» димів поблизу їхніх осель.
Зусилля керівників Диканьської РДА вмовити сільраду погодити початок спалювання успіху не мали.

Поки що приїхали...
Нарешті, у серпні експериментальна установка вперше запрацювала. Та сталось непередбачуване: розрекламована технічна новинка практично відразу поламалася, спаливши лише якихось 50 кг отрутохімікатів. Довелося викликати спеціалістів — наладчиків із «Енергосталі», які місяць поралися біля установки, намагаючись повернути її до робочого стану. Досвід спалення перших кілограмів отрутохімікатів довів, що агрегат витрачає майже удвічі більше дизпалива, ніж планувалося. Тож спалення тонни отрутохімікатів виявилося неекономним: коштує фактично стільки, скільки просять сумчани за утилізацію отрути на території своєї області без зайвого клопоту для полтавців.
Нині експериментальну установку знову відтранспортували до Полтави, де вона іржавіє просто неба. Начальник управління з питань надзвичайних ситуацій Полтавської ОДА Михайло Андрусенко пояснює, що припинення процесу спалювання отрутохімікатів викликано тим, що місцеві екологи чекають висновків одного зі столичних науково-дослідних інститутів щодо шкідливості чи безпечності перероблених установкою залишків отрутохімікатів та чи забруднює установка навколишнє середовище під час роботи. Саме цього вимагали від влади жителі села Балясне, котрі за примхою долі стали першими учасниками експерименту. Коли науковці зроблять висновки, тоді й буде ухвалене остаточне рішення щодо долі установки.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ

також у паперовій версії читайте:

на головну »»»